Дует двох сердець

Микола ЦИМБАЛЮК
Фото Едуарда ОВЧАРЕНКА
Очі її — чисте дзеркало душі, що випромінюють мрійливу закоханість у навколишній світ, позитивну енергію думки. А на обличчі — незмінна м’яка природна усмішка доброї і мудрої української жінки. Це той образ Дарії Кузнецової, який одразу впадає у вічі кожному, хто вперше знайомиться з мисткинею. Ті ж враження — від її полотен, які світяться чудодійним світлом духовним. І в унісон — щемливопроникливе, перейняте ностальгійними нотками поетичне слово мами Дарії, Любові Кузнецової, поетеси з окупованої російськими найманцями Макіївки. Уривки з її віршів доповнюють, гармонійно поєднуючись з пейзажами, сюжетними картинами чи квітковими композиціями доньки, що представлені були на художній виставці в Національному музеї літератури України. Нині ця виставка відкрилася в галереї Товариства “Просвіта”.

Назву виставки — “Краса нашого світу” — навіяно не спонтанними враженнями весни. Епіграфом до неї Дарія взяла уривок з маминого вірша: “…Хвилину радості я зберігаю,// У пам’яті карбуючи навіки.//Спорідненість з природою плекаю,//Красу сприймаю як безцінні ліки…” Цю чарівну красу рідної землі вона черпала не лише з рідної маминої малої батьківщини — Січеславщини, а й на Житомирщині, в Любарському районі, куди доля занесла 2014 року їх, переселенців з Донецька; в Карпатах, у відомій мецці української інтелігенції — Криворівні; на Черкащині, де Шевченковий дух гайдамацький пломеніє; зрештою, у серці України — Києві, де знайшла нині прихисток українська донецька родина. Увібравши чутливою душею всю цю довколишню красу, Дарія вилила її на полотна своїх талановито написаних картин. Але найголовніше в них те, що вони світяться, дихають близькою і рідною для кожного з нас Батьківщиною.
Павло Мовчан, відкриваючи виставку, вдався до порівняння:
— Нам накидається, здавалося б, неймовірно популярний за кордоном Казимір Малевич. Він, безперечно, цікавий і оригінальний художник минулого. Але, як пояснила Тетяна Толстая, в його оцінці — наша інфернальність, занурення в якісь тартарари. Це була велика провокація, там панує дух сатани.
Це справді так, як і методичні намагання деяких далеких від українських інтересів олігархів нав’язати нашому суспільству духовноестетичні цінності, які фактично нищать національний дух, гуманістичну складову нашого мистецтва. Павло Михайлович згадав і оцінки Євгена Маланюка, його роздуми про модерне мистецтво і про місце українців у ньому, зокрема творчість Павла Архипенка.
— У своїх скульптурах, — сказав він, — Архипенко вийняв із образу людини все, залишивши оці всі оригінальні звивини, вихолостивши середину людської сутності. Там немає самої людини. Хоча, треба віддати належне, він компенсував свої новопошуки тим відомим скульптурним Шевченком. Цим він хотів компенсувати всю свою втрачену глибину національну. Тому я дуже вдячний Дарії Кузнецовій за те, що вона цю глибину сьогодні дарує нам. Її полотна — це вікна у великий, багатобарвний український світ.
Що творчість Дарії Кузнецової належить до самобутньої, оригінальної, енергетично насиченої школи, говорив один із перших киян, хто гідно оцінив талант художниці, — Сергій Гальченко, заступник директора Інституту літератури НАН України. В одному сільському пейзажі він відчув поезію Павла Тичини.
— Зрештою, майже всі картини Дарії, — сказав він, — це потужне джерело енергетики. Моє мірило, оцінка того чи того мистецького твору: чи хотів би я жити поруч з ним, чи хотів би, щоб він був присутнім у моєму житті? Картини, сюжети, образи Дарії органічно поєднуються з моїм світовідчуттям. Їхня енергетика наснажує, піднімає дух, вони милують око. Оце я бачу на її картинах.
Глядачі того вечора на відкритті вернісажу дуету Кузнецових були цілком солідарні й одностайні в оцінках творчості донеччанок — доньки і матері. Не тільки закон про державну українську мову міг би і може українізувати Донбас, а ще більше і безкровніше — висока поезія Володимира Сосюри, Василя Стуса, пісні Анатолія Солов’яненка і творчість багатьох інших наших відомих українцівсхідняків. До них сьогодні можна долучати і творчість яскравих і безперечно талановитих українок Кузнецових з Макіївки. Бо Донбас був і залишиться частиною нашої України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment