Осип ЯКИМЧУК
У “Слові Просвіти” (ч. 11 за 2019 р.) згадувалося про присвячену 205-річчю від дня народження Тараса Шевченка академію, яка відбулася 11 березня у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Захід складався з двох частини — з виступів авторитетних постатей української культури і науки про роль Тараса Шевченка в українському державотворенні та з передпрем’єрного показу нової кінокартини режисера, актора, сценариста, письменника, телеведучого (нині він директор “Радіо Культура”) Олександра Денисенка — “Тарас. Повернення”.
Олександр народився у родині кінорежисера, народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Володимира Денисенка, і актриси, народної артистки України Наталії Наум. Створюючи знаковий біографічний фільм про Тараса Шевченка “Сон” до 150-річчя з дня народження Кобзаря, В. Денисенко був режисером та у співавторстві з Дмитром Павличком сценаристом, а Н. Наум грала одну з жіночих ролей.
Проте ці імена мало що значили для компартійних бюрократів. Тодішній секретар по ідеології ЦК КП(б)У А. Скаба відмовився надати дозвіл на постановку фільму, звинувативши його в “петлюрівщині”. Захистив авторів тодішній директор кіностудії ім. Довженка Василь Цвіркунов. І хоч перший секретар ЦК КПУ П. Шелест назвав фільм великим творчим досягненням, у Києві його демонстрували лише на першому й останньому сеансах.
1975 року Олександр Денисенко вступив на факультет кібернетики, створив студентський аматорський театральний гурток “Біля колон”. Ця його діяльність не залишилося поза увагою КГБ. Йому дедалі частіше стали нагадувати, що “неправильно поводиться”.
Це не змінило його сентиментального ставлення до Київського університету. О. Денисенко розповів про невідомий широкому загалові факт: в актовому залі Київського університету у часи брежнєвського застою показували фільми, які були недоступні у загальному прокаті. Дуже символічно, що саме тут відбувся передпрем’єрний показ його фільму.
Нагадування Олександру Денисенку, що “неправильно поводиться” було однією з форм тиску й на батька. Тож син змушений був залишити навчання у Києві та виїхати до Москви, де 1978 року продовжив навчання на акторському факультеті Всесоюзного інституту кінематографії на курсі народного артиста СРСР Сергія Бондарчука, який закінчив 1981 року. Після повернення з Москви закінчив кінорежисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Історія фільму О. Денисенка “Тарас. Повернення” є драматичною, як і історія фільму його батька “Сон”. Сценарій у 2012 році переміг в організованому Держагентством України з питань кіно міжнародному конкурсі кіносценаріїв, присвяченому 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Але у часи Януковича фільм до виробництва не допускали.
“Після перемоги Революції гідності, завдяки підтримці Голови Державного агентства України з питань кіно Пилипа Іллєнка, картину було запущено у виробництво (реальні зйомки розпочалися влітку 2016 року. — Ред.). Ми її важко знімали. Ми втратити Крим і вже не могли там знімати передбачених сценарієм сцен. На щастя, знайшли партнерів у Казахстані”, — сказав режисер.
Від початку праці над сценарієм до часу перших публічних показів минуло більше семи років.
Картину завершено у грудні 2017 р. і прийнято Держкіно 22 грудня. Впродовж 2018 р. фільм “Тарас. Повернення” не було показано ані в прокаті, ані на жодному фестивалі світу. Практично, покладено на полицю. Чому? Це питання залишається без відповіді.
Видавництво “Клуб сімейного дозвілля” у березні 2018 року видало роман Олександра Денисенка з однойменною назвою, в основу якого покладено сценарій, що переміг у міжнародному конкурсі 2012 року.
Фільм розповідає про останні три місяці заслання Тараса Шевченка у Казахстані. Поет отримує від друзів з Петербурга повідомлення, що його особисто помилував цар Олександр II. Однак військове керівництво Новопетровського форту в Мангишлаку не поспішає повідомляти про це Тарасові й не видає наказ про звільнення. Інтрига будується на тому, хто саме зацікавлений у затримці і перешкоджає звільненню Шевченка. А раптом телеграма про амністію взагалі загубилася? Шевченко зберігає в собі сили досліджувати землі Західного Казахстану, що стали для нього улюбленими. Також поет і художник зображує казахський край та степових мешканців у своїх віршах і картинах.
Сюжет фільму побудований на історії переслідування Шевченка агентами царської таємної поліції — “охранки” у найтяжчі для нього останні тижні перебування в Новопетровській фортеці на Мангистау (Казахстан).
— Показано, як йому допомагають казахи, люди, з якими він служив. Його душа звернута до України, а його звільняють лише до Петербурга, — розповів режисер. — Коли я писав сценарій, то не думав, що як визволяли Тараса Шевченка з неволі, так само нині будуть визволяти наших хлопців. А виявляється, це нині актуально.
Виконавець головної ролі Борис Орлов — викладач театрального університету. Він грав не зовнішню подібність. Він грав душу Тараса Шевченка в умовах, коли повідомлення, що вже амністований, є, а наказ про звільнення не приходить.
У Шевченка бувають дивні внутрішні стани. Він то ненавидить своїх ворогів, то любить їх, то їх прощає, то шукає виходу з якихось ситуацій.
Дуже багато мені допоміг український режисер Тарас Ткаченко, який погодився працювати другим режисером, хоч насправді працював як перший. Без нього і без багатьох самовідданих осіб я не зняв би цю картину.
Останній епізод фільму знято в червні 2017 р. У фільмі — більше ста акторських ролей, що є рекордом для сучасного українського кіно.
Загальний бюджет стрічки 44,8 млн гривень. 50% цієї суми виділила держава в особі Державного агентства України з питань кіно. Спільне виробництво фільму здійснювала Україна (продюсерський центр “ІнсайтМедіа” та Одеська кіностудія) і Казахстан (компанія Tanaris Production).
Мова картини російська (нею розмовляють російські офіцери, солдати та піп). Українською розмовляє Тарас Шевченко з Богом та з солдатами з України. Він вільно розмовляє також казахською, демонструючи тим вдячність казахам за підтримку.
Дуже символічним є звучання польської мови. Поет-українець та офіцер-поляк розуміються з півслова без використання мови спільного окупанта.
У фільмі також ролі виконують Богдан Бенюк, Олександр Пожарський, Олег Волощенко, Роман Луцький, Ганна Топчій та Акнієт Орінтай.
Оператор кінокартини — Олександр Кришталович, продюсер Володимир Філіппов, музика композитора Мирослава Скорика.
