Поліфонія слова Володимира Корнійчука: про книгу «КольороМузика Слова»

Володимир ГРАБОВСЬКИЙ

“Почім грам сивого горя?..”, “…Ті слова приходять до мене з неба”, “І тамую душу молитвами”… Це — назви деяких мальованих поезій у прозі Володимира Корнійчука, що віддавна присутній в українському письменстві, в музичній критиці та журналістиці. Нині він — головний редактор часопису “Музика”, а до того понад 20 років видавав “Українську музичну газету”. Це видання, засноване в УРСР ще в 20-х роках, згодом “загубилося” і лише в 90-х роках зусиллями В. Корнійчука під егідою Національної Всеукраїнської музичної спілки відновило свою історію.
Почесний громадянин міста Вишневого, уродженець Шевченкової землі (с. Цибулеве на Черкащині), невтомно й цілеспрямовано йде своїм шляхом. Заслужений журналіст України, член національних творчих спілок — письменників, журналістів, театральних діячів, хореографічної спілки, — В. Корнійчук має низку нагород: почесних звань, премій, орденів та медалей.
Здобув мистецьку освіту як хореограф в училищі культури та театрознавець у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Згодом відчув потяг до літературної творчості, що, очевидно, “стимулювалася” журналістсько-репортерською працею, якою займається вже упродовж десятків літ. Аналітичні статті, рецензії, творчі портрети, есеї, інтерв’ю, репортажі опубліковано в українських та зарубіжних часописах. Крім театрознавчих досліджень — “Театр з аурою сонця” (2001); “Аvе Маria!” або “Психологічні особливості акторської творчості Марії Заньковецької” (2004), виходять друком інші книжки автора. Одна з перших — “Шукачі женьшеня” (1995).
“Багатовекторність” Володимира Корнійчука у полі мистецтва і культури знайшла оригінальне продовження в його письменстві. Цікавий збірник “КольороМузика Слова” скеровує, власне, до Слова в оточенні образотворчості та мистецтва звуків. В. Корнійчук, навчаючись у мистецьких закладах, очевидно, на довгі роки був “заражений” постатями і творчими вершинами геніальних музикантів світу та України — Й. С. Баха, П. Чайковського, В. А. Моцарта, А. Веделя, Л. Бетховена, М. Леонтовича та інших композиторів.
Маючи в руках змістовну, поліфонічну (багатозвучну) книгу автора, з якої вже зацитовано кілька слів, мимоволі приходиш до оманливого висновку: ось тут так багато різного, “кольорового” і “музичного”, ви-Словленого, бери і використовуй! Тут і влучні спостереження імпресіоністичних, часом експресіо­ністичних порухів душі, “метафоричне бачення світу”, філософське розуміння сутності буття… Як зазначають деякі критики, В. Корнійчук продовжує напрям поетичної творчості у прозі, започаткований, можливо, у Древній Греції і успішно піднесений до вершин у давній поезії Японії.
Збірник “КольороМузика Слова” складають “Мальовані поезії у прозі”; “Новели”; “Короткі повісті”; “Фотородовід” і “Преса про автора”. Сім міні-циклів “мальованих” поезій зі знаковими підназвами “Осягти її таїну”, “Віддати борг спов­на” та інші — це зосередження особливої уваги поета на Слові, на його магічній силі:
Слово для мене — Святе!
І коли працюю над Словом,
то відчуваю його
не лише на смак, дотик,
а й тембр і колір…
Тоді воно звучить у мені
Мелодією божественною…
Мотиви пам’яті, життя в різних іпостасях у рядках:
Так бризнули вірші. Сині
На життя моє біле і чорне.
І червоне у ньому є:
то батько і мати,
яких уже немає.
В. Корнійчук розкриває особисті шляхи поетизування не хизуючись, а навпаки, ніби “заземлює” високі душевні пориви.
Мої вірші — то розкидані бубки думок, які все
Життя збираю докупи і ніяк не можу зібрати:
Знову розсипаються…
Проте, складаючи методичний “трактат” словотворення, автор апелює до інших мистецтв, до Абсолюту:
Як народжуються вірші?
Дуже просто: під час ходи, поїздок чи звичайнісінької роботи…
Та є ще одна таїна: ті слова приходять до мене з неба, навіть тоді,
коли їх зовсім не чекаєш — лишень
записуєш на нотоносці душі…
Уважно й доброзичливо спостерігаючи реалії нашого сьогодення, він бачить буття у всьому його різнобарв’ї. Помічає непривабливі картини, що не завше, мабуть, стають предметом поезії: це наші смітники, в яких порпаються люди; випадок на Хрещатику, коли “навколішках на асфальті, в пилюзі, у подертій куфайчині, картатій грубій хустці, в стоптаних чунях стояла сільська жінка і просила милостині”. Подібно про молодого чоловіка, що старанно протер хусточкою “обідця смітника й, схилившись над ним, почав вибирати сяку-таку поживу”. Авторові пригадуються далекі 50-ті роки з руками тітки і бабуні, які швидко молотили житні снопи ціпами… А образ рідних працьовитих рук виник у пам’яті, коли побачив руки старої жінки, яка щось хутко шукала у смітнику вже не в 50-х, а — сьогодні: “То, чоловіче, йде наша квола, ще не зміцніла, але незалежна Україна в образі сухорлявої, невеличкої на зріст жіночки, яка ще й прикульгує на ліву, згинаючись у попереку”.
Наше воєнне сьогодення викликало до життя інший образ у рядках письменника: чуючи салюти перемоги далекої вже війни, дівчинка на руках у мами здригалася, немов би відчуваючи жахіття сьогоднішніх залпів на сході України.
Творчість В. Корнійчука виповнена постатями музикантів і відлунням їхніх композицій.
“Ведель у музиці — то ангел-хранитель над Україною”.
“Коли слухаю Леонтовича, особливо ж його старовинний козацький кант “Ой, зійшла зоря”, то думаю, що таку музику міг творити лише намісник Бога на землі”, — ділиться автор.
Гармонія.
Спокій.
І впевненість у собі: скільки разів ми собі цього бажаємо,
та чи завжди досягаємо цього…
Коротка повість “Петрові батоги — Реквієм. За Вольфґанґом Амадеєм Моцартом” — щемкий текст, присвячений передчасному відходу у засвіти письменникового батька Петра — солдата, трудівника, порядної людини (загинув у автокатастрофі). В. Корнійчук в 11-й частині “Петрових батогів” віддав належне батькові, який умів не лише славно працювати — шоферувати, а й веселитися: “Зруйнувавши гармонію ладів, творив нечувану до цього гармонію власного танцю”.
Потрібно розповісти про нашого сучасника, представленого в книзі автора — унікальну, універсальну особистість — Флоріана Юр’єва. Український скрипковий майстер, архітектор, живописець, композитор… У своїй діяльності зумів поєднати абсолютно різні види мистецтва (простір і час!). На Либідській, у Києві, як пише В. Корнійчук, “звів музику в камені” — височіє споруда архітектора сучасного концертного залу, що отримала модерну назву “Літаюча тарілка”. А в доробку скрипкового майстра Ф. Юр’єва є вокально-інструментальна сюїта “Часова ріка” у 25-ти частинах, в якій використано вірші поетів світу та України від Мацуо Басьо, Франсуа Війона до Павла Тичини і Ліни Костенко.
Візуальні сторінки книги доповнено в книзі численними світлинами “фотородоводу” (переважно чорно-білими). Вміщено світлини від 40—50-х років минулого сторіччя до сьогодення. Щодо згаданих репродукцій образотворчого мистецтва, вони — за задумом автора — повинні резонувати зі словесними розділами книги, адже її назва — “КольороМузика Слова” — віщує про сказане.
Спираючись у словотворенні на відомих українських майстрів минулого і сьогодення — В. Стефаника, Г. Тютюнника, Є. Гуцала, В. Дрозда, М. Жулинського, М. Слабошпицького, автор творить своє Слово. Він також уважав за потрібне вмістити до книги й розділ відгуків, рецензій та інтерв’ю своїх колег “по перу”. Це літературні критики, публіцисти, музикознавці й культурологи — В. Кирилюк, М. Луговик, А. Терещенко, Б. Сюта, Г. Степанченко, О. Логвиненко, І. Сікорська та інші.
…Спілкуючись із автором упродовж багатьох років — здавалось би, пізнав людину достатньо глибоко. Справді, книгу “Шукачі женьшеня” В. Корнійчук подарував мені ще в 90-х. Пізніше наші контакти вже розгорталися у полі музичної публіцистики і критики (“Українська музична газета”, журнал “Музика”). Мушу сказати, що ці рідкісні та вкрай потрібні видання про музичне мистецтво переживають не найкращі часи, і причини цього, напевно, не в традиційному “немагрошей”, а радше в зашкарублості і пасивності широких суспільних кіл, найперше — причетних до музики, а також тих, що люблять висловлюватись про “унікальну пісенність” і “особливу музикальність” українців. Важливо інше: книга Володимира Корнійчука “КольороМузика Слова” додає свіжих струменів до життя рідної мови, а також сприяє тяглості українського Родоводу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment