Мовний закон України: формальність чи гідність нації?

Микола ЦИМБАЛЮК

Таких чи подібних за темою прес-конференцій, круглих столів з проблем розвитку і застосування української як державної мови упродовж останніх трьох років було проведено Товариством “Просвіта” разом із Громадським форумом “Українська Альтернатива” вже не один десяток. Громадськість і представники експертного середовища постійно і регулярно аналізують мовну ситуацію, роблять певні застереження, розробляють і подають свої пропозиції. Але ця фундаментальна проблема і донині в державі не розв’язана.

— Без її вирішення, — зазначив, відкриваючи в Укрінформі прес-конференцію “Мовний закон України: формальність чи гідність нації?” Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, — неможливе мислення і бачення перспективи української держави. Мовне питання сьогодні перетворюється на своєрідний фарс. Ми усвідомлюємо, чим зумовлені всі ті тисячі правок Опоблоку, чому відбувається така затята і затяжна процедура їхнього схвалення, чому такі довгі коментарі, чому сьогодні путінські “консерви”, які були довгий час закриті, відкрилися і запекло по команді кремлівських ідеологів “русского міра” вступили в боротьбу проти основи основ держави — закону про державну українську мову. Те, що ці антиукраїнські сили намагаються будь-що завалити закон, свідчить, що в них одна мета — потопити той материк, який називається Україною.
Що це не вигадки чи нісенітниці свідомої частини українців, Павло Мовчан навів уривок з книжки “науковця” і путінського апологета Олександра Кавєріна “Малоизвестная история Малой Руси. Очерки межрусских отношений”: “И следует помогать украинцам (малорусам и белорусам) осознавать себя русскими и не противопоставлять их великорусам. Необходимо помогать и великорусам осознавать украинцев и белорусов своими русскими. Исходя из этого русский язык нужно признать родным языком украинцев и белорусов, а не только великорусов, отстаивать права этого языка в Украине не как языка русского национального русского меньшинства, а как языка национального большинства”. Оце вам теза, оце робота одна із небагатьох, яка друкується і поширюється в Україні накладом у сотні тисяч, якщо не мільйони.
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, у своєму виступі конкретно зупинився на мовному питанні, забезпеченні належних умов для застосування і функціо­нування української мови.
— Це фундаментальне питання не лише безпеки України, — сказав він, — а й самого її існування. Річ у тім, що будь-яка мова будь-якої нації є фундаментом державності цієї нації, на якому тримається вся будівля цієї держави. Тому така увага до мовного питання, яку приділяла Москва за часів Радянського Союзу. Комуністична влада надавала йому колосального значення, наслідуючи в цьому політику царської Росії. Вона використовувала російську мову для того, щоб створити “трієдіний народ”, який очолюють велокороси, і гілками якого є українці і білоруси. Ось цей “трієдіний народ” на той час становив більшість у Російській імперії і був її етнічним ядром. За часів царату ухвалювали десятки, сотні різних драконівських актів, які були спрямовані на знищення української мови. Це був інструмент знищення української нації як окремішньої національної одиниці, як природної форми існування народу, який історично мешкав на території України. І цю політику перейняв комуністичний режим, який відновив Російську імперію під машкарою СРСР. Мова російська активно використовувалася, щоб створити “єдіную общность — совєтскій народ”, який розмовлятиме російською мовою. Мета та сама — продовження знищення України як нації і позбавлення її перспективи мати власну державу. Русифікація дійшла апогею у кінці 1980-х. Це стало настільки явним, що представники українських письменників, інтелігенції різних прошарків почали бити на сполох. Активність на захист української мови призвела до того, що комуністичний режим, який почав втрачати свої позиції в Україні, погодився на ухвалення Закону про мови в Українській РСР 1989 року. У цьому Законі вперше в історії було проголошено і встановлено на законодавчому, а згодом і на конституційному рівні державний статус української мови. Цей акт сьогодні критикують, але це недолуга критика, тому що в тих умовах кращого акту не можна було ухвалити. Цей акт сприяв зупиненню процесу активної русифікації в Україні. Він мав би стати стартовим майданчиком для того, щоб припинити русифікацію. Але, на жаль, не став, тому що керівництво уже незалежної України (президент, уряд, Верховна Рада) чи то не розуміли, чи то навмисно ігнорували значення української мови як інструменту забезпечення безпеки нашої територіальної цілісності, єдності народу і самого існування Української національної держави.
Іван Заєць, співголова громадської організації “Україна в НАТО”, висловив тривогу суспільства за долю одного з найважливіших законів, що за своїм значенням належить до установчих документів — “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.
— Ми спостерігаємо дуже небезпечні танці навколо цього законопроекту, — сказав він. — Процес розгляду у другому читанні умисно затягується. Така політика несе в собі багато небезпек. Одна з них — законопроект буде перетворено з нормативного документа на таку собі декларацію, яка не матиме жодної цінності. Але є ще більша небезпека — неухвалення цього законопроекту. І хто тут є діючими особами реалізації такого сценарію? Якщо говорити про Верховну Раду, то насамперед представники п’ятої колони нардепів з так званого опозиційного блоку і платформи “За життя”. Їхня логіка нам зрозуміла — вони виступають на боці російських сил, борючись не просто проти ухвалення цього закону, а проти існування самої української національної державності. На жаль, з цією логікою погодилися практично всі фракції, які відносять себе до демократичних чи то до патріотичних фракцій. Це фракції з так званої більшості і з так званої демократичної опозиції: “Батьківщина”, Самопоміч та Радикальна партія Ляшка. Якщо логіка опозиційного блоку зрозуміла, то майданних партій — ні. Можна припустити, що навколо цього закону точиться великий торг. І в основі цього торгу є вузькопартійні виборчі інтереси. Державотворчими інтересами тут навіть не пахне. Ми вимагаємо від майданних партій якнайшвидшого ухвалення закону в повноцінній редакції. Цей закон — це тест на відповідальність політичних сил.
Чому нам потрібен цей законопроект навіть не сьогодні, а вчора? По-перше, нас зобов’язує Конституція України. Стаття 10 чітко говорить про те, що застосування мов регулюється законом. У нас утворився вакуум у цій сфері. Він триває дуже довго, фактично вже 30 років. Відсутність цього закону призвело до розгортання відкритого наступу на незалежність і територіальну цілісність України — спочатку у вигляді т. зв. закону Ківалова-Колесніченка, а потім до анексії Криму і відкритої військової агресії Росії.
По-друге, нам треба забезпечити права громадян на користування державною мовою. По-третє, нам треба задіяти націєтворчий і державотворчий потенціал української мови як державної. Якщо ми звернемося до європейської практики, то побачимо у польському законі про польську мову дуже чіткі формулювання. Там навіть зазначено, що поляки ухвалюють цей закон через те, що боротьба з поляками велася через боротьбу з польською мовою з метою знищення польської державності, тому таку ситуацію треба виправити.
Наші вороги настирно підкидають суспільству думку, що, мовляв, нам не треба закон про державну мову, а треба про мови. Звернімося до практики Російської федерації, державній мові якої ніхто і ніщо не загрожує. Вона давно ухвалила свій закон про державну мову РФ. У багатьох випадках наш закон набагато ліберальніший, ніж російський. То росіянам можна, а нам, виявляється, — ні?..
Георгій Філіпчук, академік НАПНУ, співголова ГФ “Українська Альтернатива” нагадав про абсурдні антиконституційні політичні рішення 2012 року, зокрема так званого закону Ківалова-Колесніченка.
Академік навів одну з багатьох сторінок нашої історії, коли Лейба Каганович приїхав 1926 року в Україну за дорученням Сталіна і почав деукраїнізовувати школу, освіту, науку, церкву, місто, владу. Це так звані сім відомих знаменитих чорних пунктів Кагановича щодо нищення України. Незважаючи на геноциди, голодомори, лінгвоциди, українці після Другої світової війни ще зберігали свою ідентичність. 1952 року, як свідчить статистика, тих, хто визнавав себе українцем і вважав рідною мовою українську, було 95%. Минуло 30 років, рік 1989-й. Напередодні українського ренесансу інша статистика: 81 % українців, які визнають себе українцями і вважають рідною українську. 2001-го, коли майже 78 % за переписом є етнічні українці, лише 67,7 % визнають українську мову рідною.
— Таким чином, — зазначив він, — у Верховній Раді під брутальним і нахабним тиском антиукраїнських сил протягнули закон Ка-Ка в умовах надзвичайно швидкої руйнації української ідентичності, а отже, української ментальності, державності, української духу. Чи була спроба Конституцією зупинити цей процес? Очевидно, була.
Погоджуюся з професором Василенком у тому, що нинішній законопроект про українську мову важко вибудувати кращим, ніж він є зараз. Але Європа має чимало прикладів для наслідування, починаючи з французького закону 1994 р., польського — 1999 р. та інших, закінчуючи російським. І їхніх законів про освіту, де абсолютно в імперативних тонах визначено статус державної французької, польської, російської мов. Ми граємось сьогодні у лібералізм і надмірні компроміси (Донцов з цього приводу сказав: компроміси можна вибудовувати, бо ми будуємо державу, але лише до тих пір, допоки політичну керму не візьмуть в руки інородці).
Після придушення російським царем другого польського повстання віленський губернатор Муравйов сказав: “Те, що не доробив російський багнет, доробить російська школа і російська мова”. Ось вам сьогодні те, що засвідчує: ніякої іншої концептуальної позиції — гуманістичної, гуманітарної — Москви не відбулося. Російська мова, сказав Нечуй-Левицький, — найпотужніше знаряддя нищення українства. Ці слова потрібно почепити у залі Верховної Ради, в усіх наших урядових установах. І хай вони не граються з народом, нацією, яка пережила 480 руйнівних актів проти себе, проти української мови, посилаючись на те, що важливіші потреби соціальні. Так, вони є. Але мова виведена за дужки дискусії, вона не входить в меню гастрономічних ідеалів. І якщо хтось наважився взяти на себе місію вождя, політика, треба розуміти всю відповідальність за те, що сказав свого часу Олександр Потебня: “Кожен народ обведений колом своєї мови”. І те, що сьогодні зсередини внутрішні ворожі сили і зовнішні визначили, що коло української мови повинно бути розірване, і тут мусить бути побудована у гіршому чи кращому випадку лише російська Україна — це сьогодні доконаний факт. Тому наші завдання сьогодні:
По-перше. Від імені притомної української інтелігенції, громадськості, від імені політиків, які вважають цю загрозу надзвичайно небезпечною, вимагаємо від влади захистити українську мову. Але це не лише її обов’язок, а всіх публічних інститутів і, підкреслюю, кожного громадянина України. Квоти — це не для українства! Українська мова повинна бути записана імперативно, а квоти обґрунтовано, обдумано, аналітично мусять бути для національних меншин, які проживають в Україні.
По-друге, закон Україні, безперечно, потрібен. Якщо ми не здатні табуювати будь-які прояви подібних політиків, що продовжують керувати нашою нацією і Українською державою.
По-третє, Державна програма щодо розвитку української мови, яка закинута “просто так” для національно стурбованих елементів, без конкретних кроків діяти не буде. Вона діятиме, коли буде базовий закон.
По-четверте, ми вимагаємо від уряду не декларацій, а щорічного плану дій щодо подолання деформацій, які відбулися в культурно-мовному просторі, освітньому, науковому.
І, нарешті, допоки ми влаштовуємо дискусію — центри вивчення української мови і без законодавчого врегулювання мали б давно бути в усіх вищих навчальних, освітніх закладах України.
Микола ГОЛОМША, доктор філософії, виступив від імені ГФ “Українська альтернатива” і більш як десяти правоцентричних патріотичних партій і громадських організацій національного напряму. Він, зокрема, зауважив, що сьогодні, як і за часів Союзу, не модно, щоб українці були при владі.
— Зверніть увагу, — сказав Микола Ярославович, — що ляльководи-олігархи завели до Верховної Ради людей, які перетворилися у ватників, відвертих колаборантів, служок Москви. Вони ведуть винятково ворожу пропаганду, розв’язавши непримиренну війну проти української мови. Пригадую, коли ми розслідували злочини Голодомору, то побачили антилюдську практику більшовиків. Села, які попадали на так звані “чорні дошки” за непосильну здачу хліба, потрапляли під де­українізацію: заборонялося писати, читати і розмовляти українською мовою. Нині в Україні наші вороги вдаються до витончених маніпуляцій громадською думкою і вже неприховано ведуть відверту інформаційна війну проти України. Проросійські політичні сили і телеканали, преса промосковських олігархів налаштовують українців проти закону (мовляв, примусять усіх і в побуті говорити українською). Українці виступають за підтримку і розвиток мов національних меншин, але не за рахунок приниження і утисків мови державної. Наприклад, в одній із найдемократичніших, найбагатших і поліетнічних країн, США, в школах дозволяється вивчення мов національних меншин, але за свій кошт. Ніхто не забороняє вивчати і користуватися рідною мовою, але не на державному рівні. Ви поїдьте на Буковину, і зустрінете неприйнятні речі для цивілізованих країн. У цьому українському закарпатському регіоні, де проживає чимало угорців, румунів, діти не знають української мови! Для кого виховуються ці діти? Щоб бути заробітчанами і розвивати економіки Угорщини, Румунії? Ми повинні боротися з цим. Як і з пропагандою антиукраїнських олігархічних ЗМІ, які методично і цілеспрямовано розпалюють етнічну ворожнечу на замовних брехливих маніпулятивних дослідженнях. Вони цькують українську мову, закон, який має бути ухвалений. Наші політики мусять нарешті усвідомити, що мова не має політичного забарвлення. І пам’ятаймо слова Лесі Українки: вмирає мова — вмирає нація.

Микола ЦИМБАЛЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment