Від плану «Зек» до проекту «Зе»

Ростислав МУСІЄНКО,
член НСПУ та НСЖУ

Ми робимо вибір, і вибір робить нас. За цією тезою постають достатньо жорсткі речі, які можна проілюструвати рядками маловідомого поета:
Життя — то низка зрад. І втрати —
в яких ти сам і винуватий.
Десь змовчав, а колись — не зміг.
Не там повстав, не з тою ліг…
На жаль, людям одвічно властиво підлягати насамперед тим обставинам, генеза яких їм незрозуміла — або, на ще більшу біду, видається аж надто очевидною. Це ж так просто — помацати екранчик суперового пристрою, мов ту істоту найдавнішої професії, і отримати істину в готовому вигляді. Таке збочення масової психології перетворюється зусиллями кмітливих політтехнологів на головний чинник демократичних процесів третього тисячоліття. Особливо, коли одноразова цивілізація (згадаймо про Світовий океан, захаращений пластиковими відходами!) породжує засилля одноразової інформації, котра такою, власне, і не є. А уявлення про Інтернет як Світову павутину (чомусь такого визначення останнім часом стали уникати!) набуває первісного лихого відтінку. Бо мисляча уява легко малює картинку мільйонів, наприклад, виборців, які борсаються в уміло накинутому чиїмись блудливими рученятами плетиві.
От і блимнуло ключове слово. Виборець — який і робить отой самий вибір. Більш ніж доленосний — коли говоримо про націю, яка в умовах дуже підступної (а це точне визначення теж маскують хитрою дефініцією “гібридна”) війни обирає лідера. Мало того — Верховного Головнокомандувача, який за певних обставин протягом лічених хвилин приймає рішення про життя і смерть тисяч, а то й на порядок більше (дай Бог якнайменшої кількості нулів!) людей. Котрих, до речі, автори згаданого в заголовку проекту таки ж і вважають нулями.
Та коли обрати справжнього Лідера, то він чужинські заміри якраз і здатний помножити на нуль. І це за поребриком добре розуміли ще з часів Московського улусу Золотої Орди та козака Мамая. Зрозуміло також, що так званий Переяславський договір, він же Березневі (!) статті, не мав би жодних для північних захланців перспектив, аби не доволі несподівана недуга й смерть Богдана Хмельницького, навколо якого в певний момент підозріло метушився царський посол Бутурлін… Між іншим, у Третьому Римі, естафету якого небезуспішно тужиться перейняти путінська Ерефія, добре зналися на довгодіючих отрутах. Що ж, документальних доказів тут не маємо. Зате їх доста у випадках з іншими вождями українців.
Петлюра — кілька куль у лежачого; Грушевський — хірургічне вбивство; Коновалець — вибухівка в коробці зпід цукерок; Бандера — отрута зі спецпістолета… Між іншим, смерть у розквіті сил Дмитра Скоропадського, сина великого гетьмана, який зумів консолідувати в Англії неабияку потугу нашої діаспори, викликає досі багато запитань. Хоча після історії зі Скрипалями відповіді напрошуються.
Але це все, скаже нетерплячий інтернетспоживач, позавчорашній день. Так, Україна утримує світову першість за кількістю національних провідників, знищених Кремлем. Та до чого ці спогади й паралелі в наш просунутий і такий прикольний час?
На відміну від паралелей евклідової геометрії, історичні паралелі перетинаються завжди. Хоча б у тому сенсі, що не менш переконливі результати досягаються набагато витонченішими засобами. Які різняться, може, й більше, ніж “Новічок” чи радіоактивний полоній для викривачів КДБФСБ від синильної кислоти для очільника ОУН.
Справді, настала доба, коли інформаційні бомби — принаймні в суто прагматичному плані — набагато ефективніші атомних. Власне, все повертається на кола свої. Доконаний факт — усьогонавсього п’ять алгебраїчних значків, написаних спершу Хевісайдом, а потім Ейнштейном і передані словами “енергія дорівнює добутку маси на швидкість світла в квадраті”, обумовили трагедію Хіросіми й Нагасакі та поставили світ на межу ядерного самогубства.
Багатомільярдний (у цінах сорокових років минулого століття) Манхеттенський проект створення атомної зброї обійшовся США чималою часткою ВВП. Але чому хтось думає, що інформаційна зброя нового покоління, опанована і дедалі потужніше задіювана Росією вже на зламі тисячоліть, дешевша — а відтак менш загрозлива? Ну, принаймні посилаючись на відому формулу “цінаякість”?
Російський опозиціонер Костянтин Боровий в одному інтерв’ю стверджує, що пропагандистська кампанія Росії в світі коштує понад сто мільярдів доларів на рік. Отут з нулями жодної помилки — цитую за відповідним виданням. Доцільно навести ще деякі свідчення добре обізнаної людини. “…Російська пропагандистська машина вже перейшла на якісно новий рівень… В розмові з учасником пропагандистського процесу ми отримали цікаву фразу: “Рівень наших розробок такий, що якби ми могли говорити про них відкрито, цілком претендували би на Нобелівську премію”.
Рівень фінансування програм, які Боровий пов’язує з сумнозвісним телеканалом “Раша тудей” (зараз москалі його маскують абревіатурою RT), росдержагенцією SPUTNIK та агенцією “Россотруднічество”, пояснюється ним достатньо переконливо. Західні експерти сходяться в оцінці, що обсяг ресурсів, контрольованих Путіним і його ОЗГ, вимірюється десь двома трильйонами доларів. Навіть частина річного прибутку від цих активів цілком може забезпечити вищезгадане фінансування впливів на масову свідомість у глобальному масштабі. Питається, навіщо ж такі колосальні видатки? Приміром, лише в Парижі утримується бюро (чи, може, резидентура) “Раша тудей” у складі пари сотень висококваліфікованих фахівців — повірте, навіть “вєлікій, могучій” Радянський Союз в часи розквіту застою на таке й не замахувався. Відповідь відома. Ще одна цитата, з анекдоту про незабутнього Леоніда Ілліча: “Нам нужен мір. Желатєльно, вєсь”.
Кажуть, що в кожному жарті частка його таки є. Але тут зовсім не до сміху. Можна хіба гірко хмикнути, дізнавшись зокрема, що бюджет служб НАТО, які безпосередньо протистоять російській інформаційній агресії, становить… 50 мільйонів доларів.
Про нашу державу, весь ВВП якої нині приблизно сумірний з розголошеними Костянтином Боровим ще 2016 року видатками РФ на світову інформаційну війну, дарма й говорити.
Дехто, відірвавшись на мить від постійного “В контактє” з “Однокласснікамі” чи інших, не менш токсичних, мереж, натицяє пальцем: “Невже так страшно?” Звісно, що не страшно. Моторошно.
Тому що нині дезінформаційноманіпулятивні можливості сучасної Росії на порядок, якщо не більше, перевищують здобутки нацистської Німеччини. Йдеться про якісно неспівставні засоби впливу на свідомість мас (Густав Лебон з його книжкою “Психологія натовпу”, настільною для Леніна й Сталіна, давно відпочиває), в основі яких лежать розробки технологій нейролінгвістичного програмування. Вони на диво синергетичні — коли простіше, взаємопідсилювані — з бурхливим розвитком найновітніших телекомунікацій.
Свого часу, коли геніального Генрі Форда напівжартома запитали, що він зробить, коли матиме зайвий долар, він, не замислюючись, відповів: “Вкладу його в рекламу”. Це — невеличке пояснення тим, хто, можливо, досі скептично сприймає фантастичні цифри видатків Путіна і Ко на інформаційне опанування світом. Але ж… Сказано в Писанні: “Дерево пізнають за його плодами”. Проміжні підсумки діяльності описаної вище спецоперації планетарних вимірів, якщо вибудувати логічний ланцюжок, приголомшують.
Результати президентських виборів у США. Несподіваний (для кого?) брекзіт Великобританії. Неприємні перемоги радикальнопопулістських політсил у низці країн Європи (найсвіжіші приклади — Молдова та Нідерланди). Невідомо ще, чого чекати від виборів у Європарламент… Словом, “ненене…”
А насправді — так. Давнимдавно Джек Лондон написав роман “Залізна п’ята” — про торжество олігархів над народом. Зараз маємо залізне “так” у планомірному здійсненні замірів Російської імперії, яка їх ніколи не змінювала на довгому шляху від Івана Лютого до Петра Першого і далі — обидва, до речі, були політичним взірцем Сталіну, чиї монументи відроджують у путінській РФ. Іван, той ще й до англійської королеви сватався, а Владімір Анхелу Меркель своїм собачкоюлабрадором лякав. Та це так, до слова.
Тим часом, як бачимо, підступне слово стало майже останнім доказом на користь Ерефії в протистоянні з усією світовою спільнотою і вже принесло чимало отруйних плодів. Та є одна заковика. Ще Лейба Бронштейн (поганяло — Лев Троцький), споряджаючи сотню років тому своїх агітаторівпропагандистів на багатостраждальні терени нашої Вітчизни, втовкмачував, що без України їхня імперія неможлива. Це гаразд розуміють його кремлівські спадкоємці і — на жаль, не повною мірою, — наші європейські друзі.
Треба нарешті збагнути, що Україна зовсім не випадково географічний центр Європи. Ця сакральна територія тисячоліттями була тугим вузлом комунікацій між Заходом і Сходом, осередком глобальних здобутків і катаклізмів. Нагадаю хоча б одне — більша частина загиблих у Другій світовій війні полягла саме на Придніпров’ї. Відтак наша держава — навіть у бездержавні часи — завжди залишалася і є форпостом цивілізації на лінії геостратегічного і світоглядного розламу.
А блокпостом “русскага міра” на її вистраждано незалежній землі обсівся телеканал “Інтер”…
Скажете, де дядько, а де бузина? Та не все так просто. Бо людина, яка претендує стати Президентом на всій нам “рідній, не своїй землі” — класик уже в могилі перевернувся — якраз і була в дууже знаковий час… Ким? Тут уже навіть не візьмуся перекладати. Володимир Зеленський в одному з інтерв’ю, дослівно: “Я тогда “Интером” руководил… Я топменеджером шести каналов во главе с телеканалом “Интер” являлся, генпродюсером…”
На цю обставину численні дослідники бізнесових оборудок Зеленського в Росії — а там частина його проектів фінансувалася навіть з державного бюджету! — кричущим чином не звертають уваги. Чому — то вже питання до компетентніших. Але смішно чути від моїх колег, що пан Володимир не має управлінського досвіду. Звиняйте, казали в моєму полтавському селі (чий гумор і побут доволі бездарно пародіює одна з передач “95 кварталу”). Бути очільником головного в Києві антиукраїнського інформаційного ресурсу, дуже потужно проплаченого з вельми непевних джерел, за часів торжества головного фігуранта плану “Зек” — це вам навіть не обласним центром керувати. Чи там автомобільною корпорацією. Така людина не може не бути перевіреною в усіх поняттях креатурою цілком певного відомства сусідньої держави, чиї довірені особи постійно опікувалися настільки вдалою інвестицією в інформаційний простір України.
Інша річ, що подібні інвестиції плавно перетворюються на інвазії, а ті непомітно нібито набувають злоякісного характеру.
Взагалі, цікаво спостерігати, як здібний блазень, задіявши властиву йому нещиру безпосередність, хизується перед журналістом близькими знайомствами з усіма (!) Президентами України. Хтось же вів його хисткою стежечкою між настільки різними діячами — вгадайте з трьох разів… Про інтелектуальний рівень подачі деяких подробиць сказано давно — іноді краще жувати, аніж говорити. Але необачний наголос на взаєминах з Віктором Януковичем змушує ще раз замислитись.
На той час план “Зек” сягнув апогею — Хам (поганяло Януковича на зоні) всюди розставив донецьких упереміж із відвертими агентами ФСБ та їхніми колаборантами, форсовано знищував армію, перетворив СБУ на філію московської спецслужби, пропонував Зеленському — нагадаю, генпродюсеру холдингу “Інтер” — стомільйонне доларове фінансування на розвиток телеканалу в потрібному напрямі… Але справжні господарі, схоже, в якийсь момент втямили сенс відомого вислову знаменитого творця корпорації “Майкрософт”. Білл Гейтс зауважив, що переважна більшість людей надміру заклопотана негараздами найближчих одногодвох років, і лише одиниці здатні осмислити перспективи майбутнього принаймні на десятиліття вперед.
Саме дві електоральні п’ятирічки (набагато більше двох попередніх строків) знадобилися давньому посібнику КДБ Віктору Януковичу, щоб, почавши з оточення Леоніда Кучми (де вже тоді крутився, поряд із Вєркою Смердючкою, Володимир Зеленський), попри цілковиту, здавалося би, перемогу помаранчевого Майдану — пробитися до власної інавгурації, в якій лише найпроникливіші вже відчували рокованість крові Небесної Сотні. І мине приблизно десять років, як герой запущеного тоді, з певним добре продуманим випередженням, альтернативного проекту “Зе”, десь у червні 2019го зможе — за певного збігу обставин — присягнути на Пересопницькому Євангелії… Як же воно декому пальці не пообпікало!
Сказати залишилося небагато. Особливо, коли тисячі (не виключено, що й десятки тисяч) агентів Кремля неухильно, багато років працювали й працюють над створенням у всіх без винятку павутинних мережах необхідного, а може, вже й достатнього, емоційнопсихологічного середовища. Живильного для всіх процесів, спрямованих на те, щоб гостро необхідний імперії суперприз таки занесли в студію “95 кварталу” — звісно, транзитом. З нейролінгвістичними технологіями, в яких, з’ясовується, навіть штатівські “кіберики” не дуже розбираються, сперечатися важко. Хіба що додатковий штрих… З недавнього часу лікарі почали бити на сполох з приводу нового різновиду деменції. Ні, не старечої недоумкуватості, а дуже молодої, котра вже отримала назву “електронна”. Виявляється, якщо молодик чи юнка забагато часу проводять у віртуальному світі отієї самої Всесвітньої павутини, то настають… незворотні зміни в діяльності головного мозку. Їхні прояви доволі вигадливі. Один із прикладів — коли вигадана і вміло нав’язана відеопоганка на кшталт “президента Голобородька” геть застує реалії страшної загрози від справжніх господарів виконавця привабливої ролі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment