Український актор, народний артист України Анатолій Гнатюк запросив до Великої зали ім. Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського на свій концерт. Саме концертна діяльність — тема нашої розмови з паном Анатолієм.
— Що підштовхнуло до концертної діяльності?
— Театральної сцени, вочевидь, для мене виявилося замало. Можливо, я не надто “правильний”, не надто “академічний артист”. І мене потягнуло до ще більш епічних і масових жанрів. Концерт, а особливо мій концерт — це неприборкана стихія, це спільна енергія радості. Мені подобається створювати її й перебувати у цій енергії істино українського духу. Наді мною і глядачами — відчуття повноти існування, де панує чиста емоція щастя. Іншими словами, я почав концертну діяльність заради життя.
— Коли відбувся перший концерт?
— Ще в дитинстві. Я підготував “Ой чий то кінь стоїть”. Уявіть сільський клуб. Повна зала. У залі батьки. Я вийшов на сцену і впевнено почав співати, але за мить забув слова. Що робити, зганьбитися? Нізащо! Перетворив на жарт. Почав співати, що сподобалась і тая дівчинонька, й тая дівчинонька, і ось ця дівчинонька. І так до кінця музичної фрази. Тоді й почув перше “браво”. Мені було 8 років. Мама любили згадувати цей епізод. Її завжди це тішило.
— Розкажіть про нову концертну програму.
— Мій новий концерт — це поєднання всього нового і старого у моєму житті, тобто квінтесенція моєї творчості. Сприймаю його як колективний твір, до якого залучені і оркестр, і балет, може, і хтось із моїх колег, а головне — його величність глядач. Концерт театралізований, має дієву партитуру, зміну масок і відмову від масок. У нього є сюжет, але він не надто драматичний, суто комедійним його також важко назвати. Головне, що за наявності сюжету ми все ж не стаємо його заручниками. Публіка і я робимо, що хочемо. Спілкуємося, самі обираємо, що співати і як веселитися або проживати світлий сум.
Давно мріяв про живий театралізований концерт, де була б ідея, а не просто набір пісень. Мріяв працювати наживо з музикантами. Якось, повертаючись з концерту до Дня Незалежності у місті Приморськ, поділився своїми думками з художнім керівником і диригентом Академічного ансамблю пісні і танцю Державної прикордонної служби України Геннадієм Синеоком. Геннадій Іванович послухав мої роздуми і запитав:
— А як тобі ідея працювати з симфонічним оркестром?
— Це ж космос! Мені ніколи так не щастило.
— А тепер пощастить.
З цього й почалося. Я вдячний долі й щирому другу за такий фантастичний поворот моєї творчої долі.
Для мене дуже важливо, що в програмі є пісня “Розпрощався стрілець”, яку ми присвятили полеглим Героям у війні на сході України. І символічний збіг, що концерт відбувся у Великому залі ім. Героя України Василя Сліпака. Непроста доля у цієї пісні… Її написали до революції 1917 року, та українську патріотичну пісню радянська влада у нас вкрала, зробивши з неї пісню “Там вдали за рекой”. Але сьогодні пісня повернулася до своєї домівки, до своєї Батьківщини.
Спілкувався Євген ВІВЧАРУК
