Нові сторінки «Сімейного альбому»

Едуард ОВЧАРЕНКО
Музейний проект “Сімейний альбом”, над яким уже багато років працюють у Музеї сучасного мистецтва України, поповнився новим розділом “С. О. Григор’єв та його творча родина”.

Сергій Григор’єв (1910—1988) — основоположник великої родини. Його життєва енергія, ранні художні здібності невпинно рухали молоду людину шляхом професійного творчого зростання. 1928 року Григор’єв вступає на графічний факультет Київського художнього інституту. Протягом двох років навчається під керівництвом художника Фотія Красницького (учня Іллі Рєпіна), Федора Кричевського і М. Беренштейна. З 1932 року Григор’єв починає працювати у Харківському видавництві “Мистецтво”, викладає в Харківському художньому інституті.
З 1934 року він викладач, а з 1948го — професор Київського художнього інституту. Його роботи відбирають на виставки, вони викликають надзвичайний інтерес у глядача.
Любов майстра до жанрового живопису спонукала до створення в інституті жанрової майстерні. Коли Сергію Григор’єву було трохи за сорок, він уже очолює Київський державний художній інститут.
В останнє десятиліття свого життя С. Григор’єв активно працює у жанрі пейзажу. Мешкаючи в мальовничому передмісті Києва — КончіЗаспі, створює багато чарівних, тонких, сповнених ліричного почуття робіт. Твори Сергія Григор’єва представлені в Національному художньому музеї України, Державній Третьяковській галереї, інших музеях колишнього СРСР.
Любов Григор’єва (Стеллецька) — дружина, художникілюстратор дитячої книжки, декоративноприкладного мистецтва, педагог. Дочка відомого історика Гната Стеллецького на початку 30х років знайомиться з майбутнім чоловіком — Сергієм Григор’євим. У них народжується троє дітей: син Олександр і дві донькиблизнючки Майя і Галина.
Саша Григор’єв не збирався займатися малюванням. Був спортсменом, навчався у звичайній школі. А в 17 років під впливом кращого друга Саші Агафонова захопився живописом. З другого разу вступив до художнього інституту, але не судилося… Загинув у автокатастрофі, залишивши сотні творів — образів КончіЗаспи, де жила родина.
Майя ЗарецькаГригор’єва (Нечипоренко) (1933—2001) — 1958 року закінчила Київський художній інститут, де навчалася у батька, а також М. Іванова та М. Хмелька.
З 1965 року брала участь спочатку у всеукраїнських, а потім — у всесоюзних художніх виставках. Викладала у Київській художній школі. Була одружена з видатним українським живописцем Віктором Зарецьким, творчість якого помітно вплинула на творчу стилістику Майї, її живописнодекоративний підхід.
Майя Григор’єва — автор численних творів на тему материнства і дитинства, прекрасний пейзажист. Її роботи представлені в музеях і приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Галина Григор’єва — одна з небагатьох художниць, яка зуміла зберегти у своєму мистецтві особливе, живе ставлення до яскравих спогадів дитинства з його мріями, фантазіями і повним відчуттям особистого щастя. Прозорі пастельні фарби її творів запрошують у світ щасливої дитячої пори.
Юрій Малішевський (1933—1992) — митець, чия вільна, розмашиста, смілива манера роботи приваблювали зрозумілістю і напором у рішенні живописних завдань.
Олекса Захарук (1929—2013) — яскравий представник покоління митцівшістдесятників. Про творчість колеги дуже тепло писала легендарна Тетяна Яблонська: “Співець рідної природи, Олекса Захарук — художник з особливим баченням світу, зі своїм духовним внутрішнім життям, яке втілює в пейзажі”.
Віктор Зарецький (1925—1990) — український модерніст, який сміливо відійшов від звичайної манери, постійно був у творчому пошуку. Стилістично багатогранні портрети його пензля. Він розвивав власну, унікальну манеру живопису.
Мар’ян Савельєв (1932—2013) — скульптор. Точне бачення структури матеріалу, відчуття природних форм, стилістика підходу видає в ньому ніжного творця зворушливих образів.
Олександр Агафонов — простір своїх робіт називає театром в театрі, де архаїка та класичний світ перетинаються, стикаються, але не з’єднуються.
Ігор Григор’єв (1934—1977) — племінник С. Григор’єва, входив у коло художниківшістдесятників і був зарахований до групи так званих “неформальних академіків”, чия майстерність стала центром художньої та інтелектуальної опозиції.
— Виставка “Сімейний альбом” цікава вже тим, що дає нам можливість повернутися в ту епоху, — сказала мистецтвознавець Ірина Алексєєва.
— Виставка приємно вразила мене своїм різноманіттям, — підкреслив член НСХУ Дмитро Корсунь. — Це зріз нашого мистецтва від сорокових років минулого століття до сьогодення. Велика кількість знакових імен. Я зрозумів, що найкращими для розвитку мистецтва були 60ті роки. Все інше або йшло до 60х, або виходило з них. Це було наше відродження, яке перервалося в добу Щербицького. Але мистецтво не потребує хороших часів. Мистецтво завжди має бути всупереч, воно має бути прекрасним.
Спогадами про родину Григор’євих поділився керівник артстудії “У пана Едуарда” Едуард Менжул. А куратор виставки, онук С. Григор’єва, художник Іван Григор’єв представив учасників виставки. Серед них: Олена Нечипоренко (графік), Валентина Захарук (живописець), Ольга Нечипоренко (графік), Сергій Григор’єв (графік), Сергій Молодчиков (живописець), Вікторія Руднєва (живописець), Світлана Карунська (скульптор) та інші.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment