Провідники економічного відродження в Галичині — Євген Олесницький і Остап Нижанківський

До 150-річчя створення товариства “Просвіта” в Галичині

Ще до створення Матірної “Просвіти” в Галичині 1868 року представники української інтелігенції видають популярні періодичні видання для освіти та економічної просвіти селянства. Так С. Шехович протягом 1863—1864 років видає газету “Дім і школа”, у 1865 р. видає економічну газету “Секретар”, за редакцією І. Гушалевича виходить часопис “Неділя”, М. Попель випускає газету “Порадниця домашня”.
Переважно господарським питанням була присвячена перша книжка Товариства “Просвіта” “Зоря”. Практичним посібником для селян була просвітянська книжка “Що нас губить, а що помочи зможе”. Протягом 1869—1870 років С. Шехович видає 28 чисел газети “Господар”. У 1874—1875 роках Товариство видає 24 книжки для народу загальним накладом 281850 примірників.
Ухваленням нового Статуту 1891 року “Просвіта” санкціонує економічну діяльність Товариства. Оскільки кількість економічно грамотних людей, які змогли б вести активну просвітницьку роботу, була недостатньою, захистити зубожілого українського селянина могла лише розгалужена мережа професійних організацій та кредитних установ. Саме в таких складних соціальних умовах “Просвіта” розпочала свою піонерську працю. З її ініціативи 1873 року відкривається ремісницьке товариство “Поміч” у Підгайцях, “Надія” у Збаражі, “Порука” в Поморянах. У 1875 р. “Просвіта” дає початок ремісницькому товариству “Побратим”. Після ухвалення австрійським урядом 1873 року закону про кооперацію, “Просвіта”, з метою його роз’яснення, видає статут для позичковокредитових кас, інструкцію з організації комор, а також книжечки з питань сільського господарства. Серед них: “Практична наука сільського господарства” І. Бичая, “Пастка” І. Негребецького, “Льон і конопля”, “Рогата худоба” та ін.
Поступово Товариство вкриває край мережею позичкових кас та крамниць, котрі стали основою для економічної діяльності в регіоні. Ця діяльність активізується в філіях, що стрімко відкриваються після прийняття Статуту 1891 року. Особливі заслуги в цій активізації члена Головного Виділу дра К. Левицького. Написані ним книжки не тільки пояснювали новий Cтатут “Просвіти”, а й були справжньою програмою дій для організаторів Товариства і для селян. Це, зокрема, такі як “Що повинна робити “Просвіта” на основі нового статуту” (1892), “Про комори й крамниці” (1893), “Про сільські каси позичкові й ощадні” (1894). Теоретичне забезпечення економічної діяльності стало одним із важливих у системі книговидання Товариства “Просвіта”. Інженер В. Нагірний пише “Поради для торговельних підприємств” (1897) і організовує крамниці при читальнях “Просвіти”, К. Кахникевич видає перший українськомовний підручник з торгівлі “Наука о товарах” (1895).
Таким чином, “Просвіта” стає центром економічної діяльності у містах і селах Східної Галичини. Вже 1897 року на базі 522 читалень Товариства діє 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор.
1909 року Товариство “Просвіта” проводить Перший український просвітньоекономічний конгрес. На початку 1910 року інспектор з хліборобства С. Кузик та інспектор крамниць при читальнях “Просвіти” Я. Литвинович узяли участь у Міжнародному кооперативному Конгресі в Гамбурзі.
У час розгортання економічної діяльності Товариства, хоч і протягом короткого часу (червень—листопад 1906 року), Львівську “Просвіту” очолював Євген Олесницький.
Євген Григорович Олесницький — голова Товариства “Просвіта” у 1906 році (червень—листопад), визначний громадськополітичний діяч, адвокат, економіст, публіцист і перекладач, дійсний член НТШ з 1899 року, посол до Галицького Сейму (1900—1910), посол до Віденського парламенту (1907—1917).
Народився 5 березня 1860 р. в с. Великий Говилів (тепер Теребовлянського району Тернопільської області) у сім’ї священика. З 1867 р. навчався в Теребовлі. У 1870 р. Є. Олесницький розпочав студії у Тернопільській польській гімназії. У четвертому класі став членом учнівської “Громади”, а вже з п’ятого очолював це товариство до останнього дня його існування 1877 року. Жадоба знань, бажання прислужитися рідному народові привели його на правничий факультет Львівського університету (1878). Майбутній юрист бере активну участь у громадському житті: відновлює, а згодом очолює діяльність академічного товариства “Дружній лихвар”, студіює правничі дисципліни. Дружба Є. Олесницького з І. Франком мала вирішальний вплив на формування політичних поглядів юнака. Після закінчення університету Є. Олесницький проживає у Львові. Він редагує часопис “Зеркало” (1885), гумористичний журнал “Нове зеркало” (1886), журнал “Правда” (1888), стає співзасновником народовецької газети “Діло”, де працює у 1885—1890 роках. Разом із К. Левицьким та А. Горбачевським засновує перший у Східній Галичині юридичнофаховий журнал “Часопись правнича” (1889), веде у ньому економічний відділ. На кошти Є. Олесницького у 1884—1886 роках виходила “Руськоукраїнська бібліотека”. Особливий інтерес становлять два томи спогадів “Сторінки з мого життя”, де крім автобіографічної інформації йдеться про український національний рух на землях Східної Галичини, а також його “Щоденник” від початку Першої світової війни 1914 р.
У Львові юрист відбув адвокатську практику, здобув ступінь доктора права. Тут одружився, тут народилася його дочка Софія.
Розпрощавшись з мріями про університетську кафедру у Львові, він відкриває приватну адвокатську контору в Стрию (1891). Його канцелярія процвітала від самого початку, діловодство велося українською мовою. Він домігся ведення судового діловодства у Стрию винятково українською мовою. В історії Стрийщини почалася “ера доктора Євгена Олесницького” (1891—1909), він став однією з найпомітніших постатей громадського життя у Східній Галичині. У формуванні Є. Олесницького як зрілого громадськополітичного діяча відіграло роль Товариство “Просвіта”. Перейнявши організаторські здібності від свого батька о. Г. Олесницького, який створив читальню “Просвіти” у Великому Говилові на Теребовлянщині (1875), набувши досвіду діяльності у Львівській “Просвіті”, Є. Олесницький переніс цей досвід на “стрийський ґрунт”. Разом із професором гімназії С. Дубравським та отцем О. Бобикевичем вони розпочали заснування філії “Просвіти” у Стрию, головою якої у 1892 р., за рекомендацією Є. Олесницького, обрали С. Дубравського. А Є. Олесницький очолював провід стрийської філії “Просвіти” протягом 1904—1908 років. Разом із керівництвом “Просвіти” Є. Олесницький щонеділі влаштовував виклади з різних галузей знань для міщан та селян. У кожному селі повіту було організовано читальні. У Стрию Товариство ініціювало організацію театрального і наукового гуртків, хору, “Руської захоронки” та ін.
Є. Олесницький зініціював будівництво Народного дому у Стрию, урочисте відкриття якого відбулося 1901 року. В ньому розмістилися українські інституції, зал для виставок, зборів, віч. У великому залі згодом концертували С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський. Народний дім став культурним і духовним центром українців Стрийщини. Свідченням визнання заслуг Є. Олесницького було обрання його почесним членом “Просвіти” 1902 року. Від червня 1906 до листопада 1906 року разом з П. Огоновським він очолював Львівську “Просвіту”. Але праця в Сеймі, справи стрийських товариств та адвокатська праця змусили його зректися головування.
На кінець 1909 року в Стрийському повіті вже було 70 читалень “Просвіти”, 17 власних читальних домів, 3 хори, 6 драматичних гуртків, 23 крамниці.
Є. Олесницький зіграв важливу роль у господарській організації українства. Разом з однодумцями заснував “Руську задаткову касу” і став членом правління, перетворивши її в надійну фінасову інституцію, яка виділяла селянам кошти на купівлю землі, розвиток ремісництва, заснування дрібних кооперативів.
Чимало зусиль доклав Є. Олесницький до реорганізації товариства “Сільський господар”, що функціонувало у м. Олеську Золочівського повіту.
1892 р. став одним із засновників страхового товариства “Дністер” у Львові, від початку його створення був членом Наглядової ради, а з 1909 року — членом дирекції. 1898 року — співзасновник кредитового, а з 1910 року — Земельного банку іпотечного. Працював у проводі Крайового Союзу Ревізійного, створеного 1904 року.
Є. Олесницький доклав багато зусиль для підготовки Першого українського просвітньоекономічного конгресу, який відбувся у Львові з нагоди 40літнього ювілею “Просвіти” у лютому 1909 року. Його обрали керівником просвітньоорганізаційної секції конгресу.
Крім того, Є. Олесницький був провідним українським політиком і парламентарем, одним із найавторитетніших депутатів Галицького сейму (1900— 1910), головою Українського Сеймового Клубу, чільним діячем Української національнодемократичної партії та Загальної Української Ради у Відні. У 1905—1907 роках на засіданнях сейму вносив запити про заснування українських гімназій у Бережанах, Стрию, Тернополі, закликав уряд створити у Львові український університет. Продовженням успішної політичної праці було обрання його послом до Віденського парламенту, де він послідовно захищав інтереси українського селянства. Протягом тривалого часу виступав за реформу виборчого права, виборчої системи на засадах демократії, проти національного гніту галицьких русинів. Аналізуючи його парламентську діяльність, І. Витанович писав, що він “не тільки переконував, а й захоплював силою й щирістю власної віри в справу, високою культурою слова, будив подив і пошану до себе усіх, навіть противників”. Є. Олесницький — єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим престолонаслідником Францом Фердинандом і дебатував з ним про майбутнє України.
1903 року на засіданні стрийської філії “Просвіти” Є. Олесницький уперше поставив питання про організацію українського кооперативного молочарства. 1904 року на конференції Товариство ухвалило програму практичних дій. Згодом у с. Завадові при читальні “Просвіти” почала діяти перша українська молочарська спілка на чолі з о. Остапом Нижанківським.
О. Нижанківський (1862—1919) — грекокатолицький священик, громадськополітичний і державний діяч, композитор і диригент. Народився у родині священика у с. Малі Дідушичі поблизу Стрия, у якій музика, література, театр були завжди в пошані. Початкову освіту отримав у с. Дуліби, його вчителем був батько Юліяна Романчука. Навчався у Дрогобицькій гімназії, де уроки музики і малювання для нього були найулюбленішими, співав у гімназійному хорі, був учасником таємного літературного гуртка в старших класах. Через гострий інцидент О. Нижанківського з професороммосквофілом його виключили з гімназії. Він змушений був піти на військову службу (1882—1885 рр.), яку відбував у Львові. Тут нерідко бував на сходинах “Академічного братства”, де познайомився з І. Франком, А. Вахнянином. У вільний від служби час бере участь в учнівському хорі львівської академічної гімназії як співак, згодом як диригент. Одразу після закінчення військової служби О. Нижанківський вступає до цієї гімназії, стає учнем 6 класу і водночас офіційним керівником гімназійного хору. Разом із товаришамихористами засновує перше в Галичині музичне видавництво “Бібліотека музикальна”, у якому протягом 1885—1887 років вийшло 10 випусків. Тут публікувалися твори композиторів А. Вахнянина, М. Лисенка, С. Воробкевича, М. Вербицького, П. Ніщинського, О. Кониського та ін.
Після закінчення гімназії О. Нижанківський, за настановою батька, навчається у львівській духовній семінарії. Тут він достойно продовжував традиції М. Шашкевича, здійснивши там справжню мовну революцію: розмовляв лише українською, а всіх відступників бойкотував. О. Нижанківський не втрачав зв’язків з мистецькими колами Львова. У “Бібліотеці музикальній” 1891 року, вже як видання “Львівського бояна”, були надруковані “Коляди” О. Нижанківського, що вміщали 20 гармонізацій щонайкращих і найпопулярніших коляд Галичини. У своїй рецензії “Наші коляди” І. Франко називає їх перлами церковної поезії, а коляду “Бог предвічний” — перлиною серед пісень. Заснований у лютому 1891 року з ініціативи театру “Руська бесіда” як постійне хорове товариство, “Львівський Боян”, очолюваний А. Вахнянином, головним диригентом обирає О. Нижанківського. Вже в липні цього ж року “бояністи” під керуванням А. Вахнянина і О. Нижанківського з великим успіхом виступають на Краєвій ювілейній виставці у Празі.
Після закінчення духовної семінарії, одружившись, О. Нижанківський виїжджає до Бережан на посаду священика. Тут разом з А. Чайківським створює “Бережанський боян”. За два роки повертається до Львова, оскільки отримує офіційне запрошення написати кантату на приїзд до Галичини цісаря ФранцаЙосифа. У Львові отримує посаду вчителя співів у чоловічій семінарії, згодом у чоловічій гімназії. У березні 1896 року О. Нижанківський з відзнакою складає екстерном іспит у Празькій консерваторії і отримує кваліфікацію “Професор співу в учительській семінарії та середніх школах”.
1900 року переїжджає на рідну Стрийщину, керує “Стрийським бояном”.
Водночас — активний працівник стрийської філії “Просвіти”. Разом із Є. Олесницьким і О. Бобикевичем бере участь у побудові Народного дому в Стрию. Він відкриває в Завадові, де був парохом, філію “Просвіти” і магазин при ній. Тут засновує першу в Галичині українську кооперативну молочарню. Разом з учителем П. Корбатом О. Нижанківський засновує в с. Завадові кредитівку.
Згодом О. Нижанківський переїжджає до Стрия, де у 1907 р. стає одним із засновників Крайового господарськомолочарського союзу (пізніше “Маслосоюзу”) і його директором, де головою Наглядової ради було обрано Є. Олесницького. Основу “Союзу” склали близько 20ти сільських спілок. 1909 року О. Нижанківський видав брошуру “Як реєструвати спілки молочарські”. Увересні 1909го відбулася перша хліборобська виставка у Стрию. Є. Олесницький виконував функцію директора, а членом комітету для організації виставки, зокрема пасічництва, був О. Нижанківський.
Від 1908 року він голова Товариства “Просвіта” у Стрию. Організовує філію Товариства у Сколе. Виступає ініціатором і організатором політичної організації “Підгірська рада”. І “Крайовий союз молочарський”, і “Підгірська рада” мали свої пресові органи. Здобутки стрийської громади під керівництвом Є. Олесницького та О. Нижанківського у різних ділянках громадськополітичного і господарськоекономічного життя були справді значними. Керований О. Нижанківським “Крайовий молочарський союз” експортував масло навіть у Данію.
О. Нижанківський знаходить час і на культурносуспільну працю. Цілеспрямоване і довготривале керівництво “Стрийським бояном” вивело цей колектив на високомистецький виконавський рівень. Відчуваючи потребу музичної освіти української молоді, композитор ще у 1907 р. за сприяння І. Франка видає у Львові “Українськоруський співаник з нотами”.
З початком Першої світової війни Галичину займають російські війська. Дипломатичний хист О. Нижанківського допоміг йому уникнути арешту і врятувати багатьох українців і поляків від російської тюрми. Вир національновизвольного руху, що породив Українське Січове Стрілецтво, захоплює і родину Нижанківських. Троє синів отця вливаються в його лави. У вересні 1914 року О. Нижанківський привів до військової присяги 2500 вибраних стрільців до Легіону УСС у Стрию. Коли російський фронт відступив під натиском “усусусів”, поступово починають відбудовувати зруйновану війною господарку. Отець Нижанківський повертається до суспільнополітичної та громадської діяльності і фактично стає провідником Стрийщини. Він віцемаршалок Стрийської повітової ради. У 1918—1919 роках О. Нижанківський — член Української Національної Ради, повітовий комісар ЗУНР. Серед культурномистецьких подій у Стрию найвизначнішою 1919 року був приїзд української республіканської капели бандуристів Олександра Кошиця.
У травні 1919 року, після окупації Стрия польськими військами, О. Нижанківського заарештували за доносом провідника польського підпілля в часи української влади і розстріляли без слідства за вироком польового суду у Стрию. Присуд смерті підписав польський генерал. Майно покійного вояки польської армії вивезли, а музичну бібліотеку та книги понищили.
Лише жменька близьких людей, яких допустили до похорону, без церемоній, у присутності польських жандармів, відпровадила цю велику людину в останню дорогу. Поховали його в родинному гробівці Бобикевичів на стрийському цвинтарі. Не було на похороні і синів композитора, які в цей час воювали у лавах УГА на Великій Україні.
Трагедія О. Нижанківського стала “епілогом визвольних змагань галицьких українців”.
Є. Олесницький помер у столиці АвстроУгорщини в 1917 р., працюючи в українській фракції Віденського парламенту. Вірні друзі перевезли його тіло до Львова, а потім до Стрия, де поховали при великому зібранні народу за участю митрополита А. Шептицького та 50ти священиків.
Іменем О. Нижанківського названо вулицю у Львові, на якій розташована Львівська національна музична академія. У Стрию, в будинку, де жив Є. Олесницький, відкрито краєзнавчий музей, на стіні якого встановлено бронзову таблицю з барельєфом “стрийської трійці” — Є. Олесницького, О. Нижанківського і О. Бобикевича.

Матеріал підготували:
Марія ПАВЛЮК,
голова об’єднання Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка;
Ольга МАНЮК,
заступник голови об’єднання Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Література:
1. Нарис історії “Просвіти”, 1993.
2. До 155річчя від дня народження Євгена Олесницького (18601917) // Наукова електронна бібліотека періодичних видань України. Відділ наукової інформації та бібліографії Чернігівської ОУНБ ім. В.Г. Короленка, 2015.
3. І. Чуйко. Громадська і парламентська діяльність Євгена Олесницького //http://www.ji.Lviv.ua/
4. Є. Олесницький. Сторінки з мого життя. Бібліотека газети “Діло”, 1934.
5. Р. Сов’як. Остап Нижанківський. Нарис про життя і творчість. Дрогобич, 1994.
6. М. Лозинський. Сорок літ діяльності “Просвіти”. Львів, 1908.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment