Хто сміятиметься останнім?

Осип ЯКИМЧУК

На початку лютого 2019 року В. Зеленський закликав своїх прихильників об’єднуватися у віртуальну спільноту “Я клоун”. Тож не дивно, що після 31 березня 2019 року за межами України про українське суспільство заговорили як про національно безвідповідальну спільноту клоунів.
А Володимира Зеленського на нинішньому етапі українського політичного процесу називають коміком. Зокрема так його назвав один із німецьких журналістів під час візиту 12 квітня Петра Порошенка в Берлін, ставлячи йому запитання: як сталося, що абсолютний новачок у політиці та комік так легко обійшов у першому турі чинного Президента? Петро Порошенко, уникаючи будь-якого загострення, називав свого нинішнього опонента несистемним кандидатом у Президенти. Однак, за його словами, те, що саме такі кандидати здобувають нині знач­ну підтримку на виборах, не лише український “феномен”, а тенденція багатьох країн Європи… І хоч на тому наголошують імениті аналітики, зокрема політолог Олексій Гарань, проте є одна особливість. В усіх країнах, де на перший план виходять несистемні постаті чи спалахують дестабілізаційні процеси на кшталт брекситу чи французьких “жовтих жилетів”, зафіксовано не лише інформаційну присутність Росії.
Звичайно, нам від цього не легше. Тим паче, що Путін не приховує, що робить ставку на хаос в Україні. І уособлення цього хаосу — Володимир Зеленський. Це ж він ще кілька років тому, як наголошують користувачі Facebook, на московських сценах насмішкувато називав колишнього президента України Віктора Ющенка “містер голодомор”. А нині дочекався того, що його, путінську надію на хаос, уже називають “містер комік” та “містер хаос”. А може, і не хаос. А може, не дай Боже, нове, страшне випробування для українців, аби вони врешті зрозуміли, що таким Божим даром, як самостійна держава, не можна легковажити. Раз не зрозуміли, що час Януковича — це був час випробування, а не просто епізод історії.
Коли українці віддали йому владу, я, як і мільйони українців, був у шоці. А ось нині, коли осмислюю події десятилітньої давнини, приходжу до висновку, що у випадку виграшу на президентських виборах 2010 р. Юлії Тимошенко Янукович та його середовище не стерпіли б другої “ганьби” і відкололи б частину України. Тоді світ сприйняв би це як суто громадянський конфлікт і висловлював би “стурбованість”, не втручаючись у його хід. Але сталося по-іншому. Нині у світі створена потужна проукраїнська коаліція. Українці її можуть посилити. А можуть і зруйнувати, коли 21 квітня проявлять державну безвідповідальність.
У ці складні і для мене особисто, і для держави дні шукаю не лише політичну аналітику. Стараюся заглиблюватися і в те, що ми звемо передбаченнями. Звичайно, мене не ваблять ігри астрологів тощо. Я цікавлюсь передбаченнями тих, чий дар яснобачення зафіксовано сотнями реальних випадків і кого не експлуатує російська пропаганда.
До них належав польський монах, що упокоївся на початку 1980 рр., — Чеслав Клімушко. Він на основі фото особи допоміг правоохоронним органам розкрити сотні кримінальних справ. Він казав, що утвориться потужна українська держава. Тоді, в 1970-х рр., у Польщі і у світі загалом — це вважалося фантастикою. Фантастикою тоді вважали його візію розпаду Росії за її злодіяння на маленькі шматки. Нині бачимо, що Україна як незалежна держава існує. Хоч, на мій погляд, ще немає достатніх підстав називати її потужною державою. Вірю, що попри складність нинішнього моменту, часи української потужності попереду!
Серед людей, які вивчають феномен отця Клімушка, ведеться суперечка: чи його візія розпаду Росії як кари вищих сил за її історичні злодіяння стосується розпаду СРСР, чи ще чекати розпаду РФ? Це питання не таке вже й безпідставне. Є у Польщі особа, яка, як колись отець Клімушко, активно допомагає поліції. Йдеться про Кшиштофа Яцковського. Він робить і політичні прогнози, збувається приблизно 60% з них. На щастя, жодне з його передбачень стосовно України (від 2014 року, відколи стежу за його поглядами) не збулися. Це не означає, що можна повністю його ігнорувати. Він ще восени 2018 року твердив, що той рік був останнім відносно стабільним у Європі роком. Він говорив про маси біженців зі сходу.
Чи ці його передбачення будуть віднесені до тих 40 %, які не збулися, значною мірою залежатиме від того, чи 21 квітня український народ виявить очікувану і українськими патріархами, і прихильним до України демократичним світом національну відповідальність.
А якщо не виявить, то, на жаль, страшні передбачення польського містика про маси біженців зі сходу можуть збутися. Один із захисників України, полковник, у приватній розмові сказав, що “частина людей обуриться, якщо президентом України оберуть того, кого частина суспільства сприймає як глум над українською сутністю. Нині усе вказує, що у випадку перемоги Зеленського влада його структур буде дуже слабкою і не­ефективною. А якщо вона почне втілювати те, що вже проголошують члени його команди, це спровокує спротив. У людей на руках безліч зброї. І поки в Росії при владі Путін, такий неконтрольований спротив приведе до втрати нової частини територій! Тому, йдучи на виборчі дільниці 21 квітня, треба бути винятково відповідальними”.
До відповідальності за долю нації закликав українське суспільство, а особливо молодь, Глава УГКЦ. У своєму, доступному на сайті Церкви, зверненні до молоді, Блаженнійший Святослав сказав: “(…) заклик до зростання у свободі водночас є закликом до дозрівання у відповідальності. Адже нині ворог нашого спасіння — особистого і національного — знову намагається приспати нашу чуйність. Хоче, щоб ми сприймали свободу як право без особистого зусилля, щоб просто “пливли за течією”, самі відмовилися від високих устремлінь та ідеалів.
Справжня свобода неможлива без відповідальності. Свобода без відповідальності стає сліпою і руйнівною силою, сваволею, що закриває очі на дотеперішні здобутки, нищить наявне добро — особисте та суспільне — і ставить під сумнів особисте та національне “завтра”.
На жаль, на час написання цієї статті від Православної Церкви України (ПЦУ) поки не було подібного звернення-послання, яке читатимуть в усіх храмах. Це не означає, що ця Церква якимось чином стає осторонь найголовнішого нині політичного процесу у державі. Глава Церкви, Митрополит Київський і всієї України Блаженнійший Епіфаній у цитованому на сайті Церкви зверненні до вірян у Рівному 7 квітня 2019 року сказав, що “люди не можуть нехтувати свободою, найвищим даром Божим, і ставитися до нього безвідповідально”. Митрополит нагадав пастві, що Україна обирає Главу держави, Президента України, який протягом наступних п’яти років буде очолювати нашу країну. “Не можна забувати, що Україна обороняється проти зовнішньої агресії. І нам потрібно обирати головнокомандувача, який у стані війни буде здатен забезпечувати захист нашої свободи від зазіхань Росії, зможе сказати російському Президенту “НІ!”, щоденно давати відсіч військовим, дипломатичним, економічним, інформаційним та релігійним зазіханням на нашу державу. Тому я переконаний, що всі ми, громадяни України, маємо прийти на голосування, зробити вільний, свідомий, і особливо підкреслю, — відповідальний вибір. Дар свободи та можливість обирати — не можна змарнувати. Голос на виборах — це цінність, це видимий прояв нашої свободи, тому не можна ставитися до нього легковажно”.
Було б наївно сподіватися, що у нинішній момент підпорядкована Москві УПЦ стоїть осторонь політичних процесів. 13 квітня я випадково натрапив на релігійну бесіду представника цієї Церкви на каналі “Інтер”. Отець-бесідник за 5 хвилин розмови щонайменше 5 разів наголошував, що особа, котра претендує на найвищу посаду у державі, повинна бути “слугою народу”. Натяк більш ніж прозорий…
А що робити, якщо реальна поведінка людини, яка грає роль “слуги народу”, відповідає усім критеріям поведінки, яку в народі називають хамською. Дуже багато людей з неприспаною самоповагою розцінили “розмову” Володимира Зеленського з Петром Порошенком 11 квітня у прямому ефірі студії “1+1” як вияв дуже низької культури Зеленського. Він показав себе як людина нарвана і неконтрольована. Йдеться про безцеремонне перекрикування Зеленським Президента і кидання трубки. Це в Україні викликало спалах емоцій, а у світі здивування. У соціальних мережах здивовані. І це здивування підсилюється після таких шедевральних відповідей Зеленського на просте журналістське запитання: “А що ви першим зробите, як станете президентом?”
“Першим, що я зроблю?.. що я хочу?..” — замість відповіді на журналістське запитання розгублено запитував Зеленський когось зі свити, що була поряд з ним. Далі лунав дуже неадекватний до ситуації сміх… Після того, як я вислав фільм з тим інтерв’ю знайомим за кордоном, мені відповіли страшними словами: “Якщо за людину з таким мисленням і з такою поведінкою проголосують українці, то світ вважатиме вас неадекватними. А Путіну тільки це і треба для підкорення України. Невже ж ви того на розумієте?”
Багато хто це розуміє. Але чи більшість? Навіть колишня опозиційна до Порошенка кандидат у президенти України Юлія Тимошенко заявила: “…те, що я побачила, мені здається, боляче ранить душу всім українцям (…) Я побачила руйнацію статусу посади Президента. Я побачила приниження Української Держави”.
Коли у штабі Зеленського побачили, що їхній кандидат грубо перегнув, то тут же чорне було назване білим: “Мене цікавить тільки реакція українського суспільства. Мені здається, що я був відвертим, чесним, таким, як я є”. Проте і українці, і світ майже не знають, який він є. А він далеко не та особа, за яку його видають. Він грубо каже журналісту (радіо “Свобода”), а відтак українському суспільству, що він їм “нічєво нє должєн”, із виряченими очима кричить, що йому “нєпріятний формат разгавора” з ним. Називає він журналістів, як то заведено серед пацанів, “парнямі” і звертається до них на “ти”. Президента Франції у такому ж тоні називає “класним мужіком”. На запитання журналіста, коли можна отримати інтерв’ю, насмішкувато відповідає: “жізнь длінная”…
За всіма даними Зеленський учився “високої культури” спілкування у Коломойського, який, судячи з його інтерв’ю Гордону, готується до ролі “смотрящего” України. Він комусь із журналістів, котрий спробував поставити йому запитання без попереднього погодження, погрожував відвести “за угол для угащєнія”, опісля обіцяв “подивитися на його морду” та “засунути “язик в жопу”. Далі продемонстрував своє зневажливе ставлення до української партії “Свобода”. Кинувши репліку: Чи ж ще є хтось, хто хотів би мені поставити запитання? — розсівся у розкішному мерседесі.
І це далеко не повна картина того, ким насправді є “відвертий” і “чесний” Зеленський та ті, хто веде його до влади. Її суттєвим доповненням є історія з 4 повістками для рядового Зеленського, який збирається командувати генералами.
Народні депутати України Олександр Бригинець, Юлій Мамчур, Тетяна Чорновол та Михайло Бондар 12 квітня звернулися до Міністерства оборони України з запитом, чи кандидат у президенти Володимир Зеленський перебуває на військовому обліку у ЗС України і чи служив він в армії?
З Міністерства вони отримали відповідь, що кандидат у президенти Володимир Зеленський перебуває на військовому обліку у ЗС України, проте в армії не служив, хоч придатний до військової служби. Його військове звання — солдат. Йому надсилали повістки 15.04.2014, 23.06.2014, 15.08.2014, 10.05.2015, які він проігнорував.
У бій за честь “безсовісно оббріхуваного” сина першою кинулася його мама Римма Зеленська. “Я ніколи ніякої повістки не отримувала про мобілізацію мого сина. Він давно живе і прописаний у Києві, чому це якусь повістку мені могли приносити?” — заявила вона журналістам.
А як було насправді?
У статті в “Українській правді” “Чим живе батьківщина Зеленського напередодні виборів” за 15 березня 2019 р. наводиться спогад колишнього працівника Саксаганського військкомату у Кривому Розі Сергія Мацейка: “В 2014-му
я займався мобілізацією. Зеленському особисто виписував повістку, яку його мамі віднесли”.
Він згадує ще один цікавий момент: “У 90-х я працював в Саксаганському військ­коматі начальником другого відділення. Брав на облік молодого Зеленського у себе в кабінеті. Можна сказати, дав йому путівку в життя. Він тоді їхав на “Юрмаліну”. На мене зверху натиснули, щоб я видав довідку для отримання закордонного паспорта”. І ця маленька деталь: “зверху натиснули” — багато про що говорить.
Інформацію про отриману Володимиром Зеленським 2014 року повістку з військкомату (а відтак про велику брехню його мами) зафіксовано на сторінках “Комсомольской правды в Украине” за 21 березня 2014 року. Оскільки газета вийшла раніше, ніж вказана дата у довідці Міністерства оборони про першу повістку, то тут може бути або механічна помилка у листі-відповіді депутатам, або рядовий солдат Зеленський більше ніж 4 рази уникав служби в українській армії.
Стаття у “Комсомольской правде в Украине”, фрагменти якої процитую, про військові “пригоди” Володимира Зеленського, починається з його розповіді, що під час презентації нового шоу “Студії Квартал-95” зателефонувала його мама і повідомила синові про повістку з військкомату. На запитання журналістів актор відповів: “Треба, значить, треба! Я військовозобов’язаний. Якщо потрібно — піду воювати”…
А насправді було по-іншому. “Комсомольская правда в Украине” наводить розповідь Володимирового батька, професора Олександра Зеленського з приводу повісток для сина: “Ми були дуже здивовані, отримавши повістку. Я вже думав, що мене кличуть (сміється), адже Вова у нас навіть не прописаний. Тому не сприйняли її всерйоз. Імовірно, це якась помилка військкомату. Може, у них застарілі дані? Ми розповіли синові все, разом посміялися, але він запевнив нас, що з усім сам розбереться. Знаєте, мене мій батько буквально змусив йти в армію після інституту. Але я — не він. Я б не хотів, щоб мій син ішов до армії, оскільки розумію, що це великий ризик”.
І цей фрагмент є повним запереченням бравих Володимирових розповідей на публіку: “Мама все хлопцям з військкомату пояснила, вони сказали: “Добре”. Так що чекаємо”… У народі це називається великою брехнею.
А з приводу великого ризику, про який “Комсомолці” розповідав батько особи, яка збирається стати головнокомандувачем Збройних сил України, у Facebook широко цитують інші його слова. Він був проти служби сина в українській армії не лише через ризик, а й тому, що це “вже не СРСР, а щось невідомо що”. Враховуючи, що для Володимира Зеленського, за зафіксованими словами його дружини, участь у президентських виборах — це черговий проект, дуже підсилюють ймовірність, що широко цитовані слова: “Україна — це щось невідомо що” — є правдивими…
Історія з українськими повістками Володимира Зеленського зафіксована і в російській пресі. На російському сайті https://www.ridus.ru/news/164869 читаємо: “ЗМІ: український актор Зеленський ховається в Росії від призову в армію”…
І це не повний перелік особливостей Володимира Зеленського, які вимагають посиленої уваги. На неї заслуговує й історія з дебатами, й історія з відмовою від здачі аналізів фірмі VADA. І твердження, що ця фірма могла б піти на фальшування, вже тягне на якусь параною. І створює ґрунт для насмішок над Україною.
Усе це не залишилося поза увагою польського коміка, як себе сам називає журналіст-сатирик, мандрівник та письменник Войцєх Цейровський. Хоч він дуже знущально “проїхався” і по Юлії Тимошенко, і по Петру Порошенку, особливу уваги він приділяє своєму колезі по цеху: “Я як комік, що відбувся, себто такий, що може впродовж двох годин смішити на сцені публіку, кажу вам, що дуже погана ідея, аби комік ставав президентом. Якщо хтось чує мене в Україні, то як комік-бізнесмен раджу вам — не обирайте такої людини президентом. Це погано…”.
На жаль, газетна площа не дозволяє приділити належної уваги так званій “новій команді”, бо це здебільшого люди аж ніяк не нові, а ті, хто пройшов “школу” Партії регіонів Януковича. З цього “товариства” мушу виокремити особу, про яку кажуть, що у випадку перемоги Зеленського буде новим ідеологом України. Це Олександр Харебін, який уже проголосив тезу, що “Радянський Союз — це базова цінність для України”.
Ця людина різко виступала проти Томосу, виступає проти українського відродження. Виступає за посилення ролі російської мови в Україні (реально — за право громадян України не знати української мови). Він ділить державу на Галицьку Україну, яка не потрібна Москві, та на Україну традиції Київської Русі, за спадщину та історичну пам’ять якої нині йде війна. У його публікаціях ставиться питання: “Россия и Украина — либо одна страна, либо враги”…
Невже такого майбутнього хочеш ти, волелюбний український народе?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment