Олександра КАСЬЯНОВА
Фото Юлії КУЗЬМЕНКО
За підтримки Міністерства культури України та з ініціативи КНУ імені Тараса Шевченка, зокрема Інституту філології та кафедри фольклористики і Центру фольклору та етнографії, 18 квітня відбулася міжнародна конференція “Фольклор — стратегічний ресурс нації” (12-ті фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській). Модерувала пленарне засідання конференції радник міністра культури України Анжеліка Рудницька.
Збереження фольклору тої чи тої нації, як влучно зауважив один із учасників конференції, — збереження себе:
— Той народ, який дбає про самобутність, свою ідентифікацію через традицію фольклору, його розмаїття, дбає про себе, свою державу. Через фольклор ми пізнаємо свою сутність, свій характер. Як дізнатися про витоки роду? Через слово, музику, пісню, вбрання,національну кухню…
Упродовж тривалого часу українці жили за “чужим сценарієм”, втрачали себе. Годі. Майдан та Революція гідності сколихнули націю. Дали поштовх до того, щоби пізнавати себе, повернутися до розуміння автентичності фольклорних традицій, які містять національну ідентичність, самоідентичність, НАШУ ДУШУ. Роками ми жили з “підміненою душею” (російським контентом), із тими деформованими традиціями, які існували для прикриття, аби не підбурити народ. Вбиралися у підмінену російську колористику, вчили чужу хореографію, співали “музичне сміття”, говорили чужою мовою. Ворог вже давно оцінив нас, наш потужний ресурс нації. Відтепер і ми врешті-решт це зрозуміли. У цьому контексті говорив на науковому зібранні професор факультету ЛНУ ім. І. Франка Святослав Пилипчук. Розповідаючи про позицію Івана Франка, зокрема про його розуміння фольклору як державотворчого чинника, науковець закцентував, що фольклор — національна ретрансляція, яка реагує на усі суспільні зрухи, яка не вичерпується, а живе і збагачується навіть попри намагання змінити її. У цьому ключі також виступили на пленарному засіданні наукових читань Микола Княжицький, народний депутат України, голова Комітету з питань культури і духовності, та Петро Бех, проректор КНУ імені Тараса Шевченка. Вони наголосили, що відтепер ми не маємо права зійти зі шляху самовідновлення, адже фольклор є стратегічним ресурсом нації, який у руках молоді. На цьому зосередилася і завідувач кафедри фольклористики Інституту філології, професор Олена Івановська. Олена Петрівна закликала колег виховувати молодих фольклористів задля збереження нашої українськості, нашого серця та істинності. Фольклористів готують лише два заклади вищої освіти в Україні — КНУ імені Тараса Шевченка та ЛНУ імені Івана Франка. Апелюючи до сказаного, виступив доктор гуманітарних наук, професор, декан факультету соціальних і гуманітарних наук Клайпедського університету (Литва) Рімантас Балсис. Професор розповів про різні шляхи розвитку етнології та фольклористики у Литві, наголосивши, що інтеграцією литовської культури держава не займається. А фахівців з етнокультурології не готують у країні. Водночас такий саморух сприяє зникненню етнології не тільки у Литві, а й Європі загалом. Відповідно це загрожує деформації національних кодів. Як не допустити цього? Марія Пилипчак, член СКУ, відповіла: потрібно виховувати дітей на власній спадщині. Етномузиколог сказала, що має змінитися дошкільне та шкільне виховання. Хороший народний спів — це шлях пізнання предків та самого себе. Не тільки спів, а й мова є складником національної ідентичності. Про це доповідала доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Людмила Кравченко. Мовознавець розпочала виступ зі слів Тараса Шевченка — “Я на сторожі коло їх Поставлю слово…”; Лесі Українки — “Слово, моя ти єдиная зброє…”; Оксани Пахльовської про те, що культура — людська суть. Без національної ідентичності ми ніде не потрібні. Культура без мови не може існувати… Наведені слова є свідченням того, що у всі часи гостро поставало питання національної безпеки. Це питання особливо актуальне сьогодні. Ми маємо не тільки охороняти кордони країни, а й оберігати мову, культуру, які є потужною зброєю. Говорімо українською у соцмережах, у побуті, адже це один із видів боротьби з агресором і водночас це розуміння себе. Оксана Сліпушко, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології, продемонструвала, як російські історіографи викривляють факти, зокрема щодо походження княгині Ольги. Росіяни стверджують, що вона з російських земель, а насправді вона болгарського походження. Образ княгині ми пізнаємо не тільки з літописів, а й із фольклорних джерел, які є не заангажованими.
Після пленарного засідання відбулися секційні засідання, а також зустріч із фольклорними колективами “Льонок” (с. Луб’янка Васильківського р-ну Київської обл.), “Червона калина” (с. Лука Києво-Святошинського р-ну Київської обл.) та з автентичною виконавицею Любов’ю Федьків (с. Вовче Турківського р-ну Львівської обл.). У межах фольклорного практикуму учасники наукових читань слухали та вчили традиційні пісні, які виконували у весняний період у зазначених місцевостях.
