Репертуар Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва нещодавно поповнився комічною оперою Гаетано Доніцетті “VIVA LA MAMMA (Нехай живе мама!), або ТЕАТРАЛЬНІ ПОРЯДКИ ТА БЕЗПОРЯДКИ”. Про роботу над новою виставою ведемо розмову з режисером-постановником Віталієм Пальчиковим.
— Як виник задум вистави?
— Колись повернувся з Німеччини мій добрий друг Андрій Маслаков. Він грав у цій опері в одному з німецьких театрів. Сказав: “Віталію, дуже класна опера, подивися”. І подарував мені клавір. Цей клавір пролежав у мене сім років. Коли постало питання робити щось нове, цікаве, я згадав про цю оперу. Існує кілька редакцій опери “Viva la mamma”. І ми зробили свій варіант. Щось скорегували, щось додали. Чудовий переклад українською мовою здійснив Дмитро Тодорюк. Вийшла редакція, зроблена спеціально для цього театру.
Мене як режисера опера зацікавила своєю актуальністю. Тема стосунків між керівництвом театру і співаками, між співаками, стосунків режисерів і диригентів, поетів-лібретистів і композиторів. Тобто все, що відбувається у театрі.
Коли почали знайомитися з твором детальніше, то зрозуміли, що там є дуже цікавий персонаж — це сама мама Агата. Вона уособлює в собі весь театральний безлад, як і комплекс всіх проблем і радощів. Він — у мамі, і вона починає заправляти всією ситуацією в театрі. Вона і директор, і співак, і режисер.
У нас були переклад і клавір, а також півтора місяця до призначеної прем’єри. І нам довелося все робити паралельно — співанки, мізансцени, репетиції, вписувати текст у клавір. Було цікаво, чи встигнемо все зробити за такий короткий проміжок часу. За місяць до прем’єри ми про це запитали один одного з диригентом-постановником Сергієм Голубничим. І встигли.
Роль мами Агати виконує Андрій Гонюков. Його запрошують співати у багатьох театрах світу. Роль Мами виконує і соліст театру Сергій Макієнко. Це дуже перспективний баритон. Якби не було Сергія, то, можливо, ми б і не взялися за цей проект. Окремої уваги заслуговує партія примадонни, яку у виставі виконує прима нашого театру Дар’я Литовченко. Вона має чудовий голос і гарний тембр і є чудовою акторкою. Дуже переконливо зіграли наші артисти Олександр Харламов (Поет), Євген Малофеєв (Маестро), Олександр Вознюк (Німецький співак), Роман Лещов (Проколо), Дар’я Миколенко (Луїджіа).
Заслужений художник України Людмила Нагорна створила прекрасне сценографічне вирішення і стилізовані, дуже гарні костюми. На сцені можна побачити театр районного рівня з надзвичайно великими амбіціями. Впадають у вічі недоробки. Але це було зроблено навмисне, адже за сюжетом іде процес роботи над новою виставою.
— У багатьох українських театрах сьогодні опери західних композиторів ставлять мовою оригіналу. А Ви надали перевагу українському перекладу.
— Це моя принципова позиція. Мені здається, що саме комедія має ставитися мовою країни, в якій вона йтиме. Адже комедія потребує моментальної реакції публіки на якийсь жарт. Коли б опера йшла мовою оригіналу і глядачі читали текст на екрані, була б уповільнена реакція і це гальмувало б весь процес.
— Яку головну думку Ви намагалися провести як режисер-постановник?
— Режисерський задум може змінюватися від початку постановки до її завершення. Була задумка показати прості стосунки через дуже складний музичний матеріал. Насамперед це був експеримент над акторами саме як співаками, намагалися максимально використати їхні можливості. Надзавдання — щоб було смішно, аби глядачі щосекунди сміялися.
Я дуже задоволений нашою роботою. Звичайно, є певні моменти. Ми щось втрачаємо, але щось і набуваємо. Те, що не виходило на репетиції, вдалося на прем’єрі. І це прекрасно. Радію, що вистава з’явилася саме в цьому театрі. Завдяки директору-художньому керівникові театру Петру Качанову маємо можливість працювати дуже легко і спокійно. Такої можливості не було останні п’ять-сім років.
— Ваша творча доля пов’язана з Київським муніципальним академічним театром опери і балету з 2011 року. Що встигли зробити за цей час?
— Першою була “Травіата” Дж. Верді, яку готували до гастролей у Швейцарії. Це була класична постановка. Далі була осучаснена “Травіата”, яку ставили вже для нашої сцени. Проект мав назву: “Травіата” — сто років вперед від написання”. Це був такий хід, щоб привабити глядача, особливо молодь. Дизайнер Анжела Лисиця створила дуже стильні костюми. Вистава отримала “Київську пектораль”, два з половиною роки була в репертуарі театру. Зараз з’являється можливість її поновити. З 21 до 26 травня в нашому театрі проходитиме “Тиждень у Київській опері, або Музика для дорослих”. Буде там і “Травіата”. Робота над цією виставою — важливий етап у моєму житті.
Також були постановки для дітей “Розумниця” Карла Орффа, “Пригоди Гекльберрі Фінна” Жанни і Левка Колодубів, “Оперна абетка, або У пошуках загублених нот”. Один із проектів мав назву “Весь світ — Шекспір”. Поставив кілька святкових концертів, одну з концертних програм присвятив УПА. А однією з останніх робіт стала “Богема” Дж. Пуччіні, яка також отримала премію “Київська пектораль” як краща музична вистава 2017 року.
Дуже люблю музику. Не починаю роботи, якщо це нецікава музика. Однак для мене важлива не лише музика, а й те, як артисти зможуть її виконати.
Зізнаюся, що свого часу склалися непрості стосунки з колишнім керівництвом театру на чолі з паном Щуром. У них була дивна ідея вигнати з театру всіх професіоналів. Спершу взялися за режисерів, не продовжили контракти мені і Дмитру Тодорюку. Потім почали війну з головним художником Людмилою Нагорною та головним хормейстером Анжелою Масленніковою. Слава Богу, все змінилося! Сьогодні є можливість працювати. Хоча це не основне місце роботи, але запрошують, і це радує.
— Також маєте досвід роботи з Київським національним академічним театром оперети.
— Така співпраця відбулася завдяки генеральному директору-художньому керівнику цього театру Богдану Струтинському. Він довго виношував ідею поставити одноактну оперу Г. Доніцетті “Дзвіночок”, шукав режисера, який зможе втілити її в життя. Запросив мене на співбесіду, дав місяць подумати. Я подумав і прийшов з уже готовою ідеєю. Вона сподобалася. Вистава популярна, йде з аншлагами. Маю і нові ідеї щодо співпраці з Національною оперетою. Сподіваюсь, що в перспективі зможу їх реалізувати.
У мене чимало творчих планів. Зокрема в Одеській національній опері працюю над великим концертом з відомим співаком Юрієм Годо. У Національній філармонії України хочу поставити концерт з творів Моцарта. Нині цього видатного композитора ще мало знають в Україні. Також багато чого хотів би зробити в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва.
Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото Надії ІЩЕНКО
