Круглий стіл «Вони пишуть для дітей»

Юлія КУЗЬМЕНКО
Фото автора
Незвичайний круглий стіл відбувся в мистецькій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка з ініціативи кафедри зарубіжної літератури. Дорослі говорили про особливу літературу — для дітей. Метою цієї бесіди було дати відповідь на запитання: дитяча література — це та, яку створюють діти, чи та, яка створена для дітей? Писати дітям почесно, відповідально, творчо. Дитячі письменники несуть особливу місію. Студентам і науковцям було цікаво дізнатися, як змінювалося таке письменство та образ дитини в західноєвропейській літературі.

Професор кафедри зарубіжної літератури ІФ Наталія Жлуктенко спробувала з’ясувати, спираючись на англомовні тексти, чому пишуть для дітей? Згадала письменницю Едіт Несбіт, яку читав ще Оскар Уайльд. Вона — перша в історії англійської літератури модерна дитяча письменниця з нелегкою долею. У своїх казках Несбіт учить дітей спиратися на власний досвід, шукати чудеса у повсякденні. У творах присутня апеляція до фольклору, спрямування на уяву дитини. Герої Несбіт сподіваються на диво навіть у карколомних ситуаціях. У сучасні роки англійська дитяча література змінює ракурс, фокус і спосіб концентрації буденного і незвичайного.
Важливо з малого віку розвивати історичну пам’ять людини. Наталія Жлуктенко наводить твір Гілларі МакКей “Війна жайворонків”, у якому діти наближаються до проблем 100-річної давнини — Першої світової війни. Інший приклад із теми — “Мурашник” Тоні Роз. Складні теми складно порушувати, але дітям важливо навчитися розуміти якісь речі вже зараз. Так, дві книги про пам’ять Only One of Me — листи від імені матері та батька — написані жінкою, яка знала, що от-от помре від раку, хотіла передати свою любов у цих історіях. У книжках для підлітків уже можна побачити проблему екзистенційної нудоти від життя. Приклад: книга “Дістати до зірок” Мухаммада Хана. Професор Жлуктенко продемонструвала студентам розробки занять за цими творами, адже важливо розширювати простір, контекст і тематику дитячих творів.
Доцент кафедри зарубіжної літератури Інституту філології Наталія Любарець почала свій виступ із зачитування кінцівки повісті “Вінні Пух і всі-всі-всі” Алана Александра Мілна. Там Кристофер Робін звертається до друга-ведмедика й говорить, що більше не зможе не робити нічого. Але хоче бути певним: його друг усе одно зрозуміє Кристофера й буде поряд. Зміна в житті Робіна очевидна: хлопчик іде до школи. Наталія Олексіївна порушує питання: чи є в школі місце для дитячої літератури, яка сприймається дитиною як розвага? Міністерство освіти і науки складає програму так, аби познайомити учнів з кращими здобутками світової літератури. Важливо сформувати мотивацію, виховати спраглу до читання особистість. Нова шкільна програма світової літератури має на меті наблизити твори до дітей, їхніх вікових і психологічних особливостей. Перевага — в осучасненні курсу. Література відтепер допомагатиме готуватися до складного дорослого життя, адже вона — частина соціалізації дитини. Наталія Любарець коротко проаналізувала добірку текстів для вивчення школярами 5—9 класів. У хронології літпроцес починають пояснювати із 8 класу, доти діти читають твори за жанрово-тематичними блоками. У 5 класі головна місія літератури — захопити дітей у сам процес читання, зацікавити. Учні знайомляться з казками народів світу; також включені тематичні блоки “людина і природа”, “світ дитинства”, “сила творчої уяви”, “сучасна література в колі добрих друзів”. У 6 класі долучаються пригода і фантастика. У 7-му — історичне вивчення літературного процесу як спроба накреслити епохи, і вже з 8-го — часовий розвиток літератури. На початку 8 класу діти ознайомлюються з релігійними текстами: Ведами, Біб­лією, Кораном. Далі ж традиційно й звично для літературознавця: античність, Середньовіччя, Відродження, бароко й класицизм, література ХХ—ХХІ ст. 9 клас розповідає ще й про просвітництво, романтизм, реалізм. Для дітей обрано класичні світові шедеври, однак упорядники програми не забувають при тому про інтереси й запити юного читача. Є шлях до розширення переліку!
Наталя Білик, доцент кафедри зарубіжної літератури ІФ, по-новому відкрила пригодницький роман “Острів скарбів” Роберта Луїса Стівенсона. Згадала стереотип щодо пригодницької дитячої літератури загалом, до якої помилково зараховують “Пригоди Робінзона Крузо” Даніеля Дефо та “Мандри Гулівера” Джонатана Свіфта. Фаховим філологам, варто й “Острів скарбів” аналізувати глибше. Роман цікавий і тим, хто щойно навчився читати, і викладачам вищої школи. З одного боку, він написаний для дітей, показує наївне світовідчуття героя із його враженнями від нового досвіду. З іншого боку, бачимо роздвоєність людини поміж добром і злом. Проте, за словами Наталі Білик, “Острів скарбів” повністю реалізувався як позитивний первень. Головний герой тут соціально й психологічно здоровий, але нема його розвитку, на наших очах він не дорослішає. Радше тут зображена гра, де все не по-справжньому. Роберт Луїс почав цей твір, власне, також із гри. Пасинок попросив Стівенсона намалювати щось цікаве. Той намалював вигадливу мапу, яку перетворив пізніше на цілу історію. Уперше її надрукували на сторінках дитячого журналу. Твір написано як морський роман. Має багато літературних алюзій. Стівенсон у романі орієнтується на пізнього Чарльза Діккенса. У Діккенсових творах уперше в західноєвропейській літературі з’являються діти з їхнім становленням, хоча ця література загалом була спрямована на дорослих. “Острів скарбів” живе для широкої аудиторії, інтерпретується в мультфільмах та кіноадаптаціях. Хоча в таких ілюстраціях, як правило, розробляється саме дитячий рівень роману, а всі складнощі та двозначності лишаються на сторінках книги.
Доцент кафедри зарубіжної літератури ІФ Юліана Матасова розповіла про мистецьке перекодування підліткового тексту, а саме — про мюзикл The Light Princess (2013), написаний піаністкою Торі Еймос, лібрето — Семюель Едемсон. Прем’єра побачила світ у Королівському Національному театрі Великобританії у Лондоні. Текст лібрето має літературну основу — однойменну казку шотландця Джорджа Макдональда “Невагома принцеса” (1864). Героїня історії не може ходити по землі, не має гравітації та не здатна плакати. Вона рано втратила матір і має жорстокого батька, який хоче силоміць видати її заміж. Батько з дитинства не приймав дочку, адже вона не така, як усі. Щоб “розчаклуватися”, принцеса має заплакати. Король побачив вихід у заміжжі й материнстві, яке принесе турботи й змусить зреагувати на реальність, а отже, можливість жити в цій реальності. До того ж Алтея (принцеса) не вкорінена в життя (невагома). Вона почувається чужою, зокрема й через ставлення батька. Принцеса сумнівається, а чи любить він її узагалі? Тим часом дівчина закохується в принца, який теж втратив матір, тож має схожу дитячу травму. Вони бачаться на чарівному озері, де Алтея ненадовго може здобувати гравітацію. Одна ніч — і розлука. Однак принц урятує принцесу та її країну від загибелі шляхом самопожертви. І дівчина врешті заплаче й зцілиться. Бачимо в казці низку порушених проблем: це й домашнє насилля, і непорозуміння з батьками, вчинки проти батькової волі. Також — відчуття людини як чужої в своєму середовищі, не закоріненої; несприйняття реального світу. Зрештою, тут і сучасні проблеми: віртуальний інтернет-світ передається через розрив із реальністю героїні, а назва “невагома” і пісня до коханого Алтеї “Він любить легеньких дівчат”, — натяк на проблеми анорексії та булімії в підлітків. Насамкінець, історія принцеси вказує на нав’язаний стереотип передчасного дорослішання дівчинки, коли вона ще до цього не готова.
Викладач кафедри англійської філології та перекладу Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка Вік­торія Тростогон познайомила аудиторію з англомовним світом Скандинавії та шведською літературою від Леннарта Хелльсинґа до Стіни Віршєн. Дослідниця відкрила світ шведської дитячої поезії. Вона наголошує, що в шведській літературі доби Романтизму актуалізується саме поняття літератури для дітей. 1834—42 рр. вийшла збірка “Шведські пісні минувшини”, це твори ще XVI ст., спрямовані на дидактичність, релігійність, цнотливість, тобто доволі стереотипні з погляду сучасності. Романтизм також приніс збірку шведських дитячих пісень та вір­шів 1886 року та “Шведську дитячу книжку” 1886—87 рр., де вже з’являються загадки, лічилки, приказки. У доповіді було згадано збірку поета та ілюстратора Г. Гамільтона “Дітям та онукам” (1925). Шведська дитяча поезія сучасності — це збірки Леннарта Хелльсинґа “От і знов тваринки” та “Допитливий у ковпаку”, що не тільки естетично виховують юних читачів, а й можуть дати аргументи проти псевдонауки. Збірка поетеси-ілюстратора Стіни Віршєн “Ти. Вірші для новонароджених” створена для дітей від народження і до трьох років. Це новий погляд на поезію для дітей, виховання в художньому слові з перших днів.
Заключною на круглому столі була промова асистента кафедри германської філології та перекладу Інституту філології Оксани Дутки. Вона стосувалася дитячої літератури Швеції як рушія суспільного прогресу. Оксана Дмитрівна розповіла, як і коли дитячу літературу почали сприймати серйозно, досліджувати; як змінювався образ дитини в ній. Її то розглядали демонічною (бо незбагненною), то обожествляли (адже вона безгрішна). Дитину також бачили колонізованою, адже вона повсякчас — під впливом дорослих. Перша дитяча книга в Швеції — перекладна. Це “Чудове дзеркало молодої панни” Конрада Порта (1591). Друге видання — про пристойну поведінку юних вельмож Еразма Роттердамського (1592). Як бачимо, перші книжки були зорієнтовані на представників вищих верств суспільства. У XVII ст. книга — рідкісне явище. У Швеції виникає не більше 40 перекладів. У XVIIІ ст. Просвітництво витісняє релігійні мотиви, книга популяризується. Для дітей основним жанром стає байка, що має виховну функцію. 1766 р. з’явилася перша дитяча газета Швеції. 1842 ухвалюють закон про обов’язкову середню освіту серед населення. І в цей період дитяча книга ще більше поширюється. У добу Романтизму активно перекладають казки братів Грімм, виникає поштовх до дослідження шведського фольклору. Згодом на літературну арену виходять жінки-письменниці. До прикладу — казка “Дивовижна подорож Нільса з дикими гусьми” Сельми Лагерлеф (1907). Задум книги був спершу як підручник з географії, адже Нільс мандрує Швецією. Історію розкритикували сучасники як революційну в педагогіці. Загалом межа ХІХ—ХХ ст. вважається першим “золотим віком” шведської дитячої літератури, адже в цей час діти стають цікавою аудиторією з комерційної точки зору. Другий золотий вік настає по закінченні Другої світової війни. Відбувається зміна й осучаснення дитячої літератури, до дитячих письменників ставляться серйозніше, а твори спрямовуються на розвиток дитини. У 1960-х у Європі розвивається фемінізм, як наслідок — нові традиції щодо книг для дівчат і хлопчиків. Багато гострих проблем порушує в своїх творчості Астрід Ліндгрен. Повість письменниці “Брати левине серце” говорить про хвороби й смертність серед дітей, водночас — про людяність і жертовність, на яку здатна любляча дитина. У книжках про Пеппі Довгупанчоху Астрід звертає увагу на образ вольової дівчинки, разом із тим на сирітство й заборону тілесних покарань для дітей. Саме завдяки діяльності Ліндгрен у Швеції заборонили фізичні покарання. 1979 року країна стала першою, де було ухвалено заборону насилля над дітьми у школі і вдома.
Ось така змістовна і натхненна розмова відбулася. Студенти й викладачі мали змогу обговорити питання, що виникли під час круглого столу, а також роздивитися експозицію дитячих книг, яку встановили для заходу в мистецькій залі ІФ.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment