Щоб Україна була

Олексій ШЕВЧЕНКО, голова Сумського обласного об’єднання Товариства “Просвіта”, якому щойно виповнилося шістдесят, скільки себе пам’ятає, завжди говорив українською. Тоді, наприкінці минулого століття, та ще й у міському, суціль російськомовному середовищі, це було свідченням і позиції, і характеру, і світогляду.

Перший урок
Наприкінці 1970-х він проходив службу в Радянській армії. Там уперше і зіштовхнувся з “дружбою народів”: Олексія, молодого новобранця, жорстоко побили залізними прутами лише за те, що розмовляв рідною, українською мовою і заперечував твердження, буцімто рано чи пізно всі народи СРСР стануть росіянами.
Переконавшись, що його не зламали, “друзі-росіяни” вчинили спробу “випадкового” розстрілу. Під час нічних бойових стрільб поставили на охорону полігона, як виявилося, за мішенню, по якій усю ніч, використовуючи тепловізори, стріляли з крупнокаліберних кулеметів. Дивом залишився живим. Тоді й зрозумів вимовлену напередодні одним із “доброзичливців” фразу: “А знаєш, хахол, на учєніях допускаєтся какой-то процент нєсчастних случаєв…”
Запам’яталося ставлення представників різних народів, які служили в його полку, до українців, українськомовності та українськості. Позитивно сприймали українців та нашу мову більшість: грузини, осетини, дагестанці, чеченці, білоруськомовні білоруси. Вони поважали людську гідність і солідарність. Негативно — росіяни, молдавани, гагаузи, азербайджанці, казахи, російськомовні білоруси. З їхнього боку була зневага, неприязнь і недовіра. Нейтрально до проявів українськості ставилися тільки чуваші, казанські татари та вірмени.

Караюсь, мучусь…
Олексій не вважає себе дисидентом. Хоча замолоду, з початком літературної діяльності і він ковтнув гіркої чаші. За твори, спрямовані проти русифікації, був схоплений представниками КДБ, ув’язнений у “психушці” (с. Високе Охтирського району Сумської області). Батьки змушені були продати корову, щоб викупити з неволі ледве живого сина.
З лікарні вийшов з підірваним здоров’ям. Після так званого “лікування” якийсь час не мав сили ні підвестися з ліжка, ні ходити, зникла властивість розрізняти кольори. Тіло скували загальмованість та сповільнення реакції. За рік-два майже все це зникло, адже молодий організм (тоді йому було лише двадцять!) поволі відновлювався. Залишилися лише наслідки, які дошкуляють і досі.

Радість творчості
Дещо оговтавшись від “лікування”, Олексій починає працювати на Машинобудівному заводі ім. Фрунзе у Сумах електрозварювальником. У рідному селі Шпилівці організовує український вокально-інструментальний ансамбль. На музику найпопулярніших світових хітів пише українські тексти і так популяризує українську мову. У головному складі ансамблю, крім нього, були Олександр Пасікута, Валерій Борзаниця, Василь Срібняк. Солістами виступали Ольга Ільченко, Лариса Шевченко. Художній керівник — Олександр Воробйов із Сум.
За рік вступає до Сумського державного педагогічного інституту (тепер Сумський педуніверситет) на філологічний факультет. Це був час розгулу чергової хвилі русифікації. Щоб показати, що Суми були, є і будуть українськими, Олексій серед студентів різних факультетів знаходить початківців-літераторів, які намагалися писати українською. Це були Ніна Гавриленко, Михайло Попільнюх, Василь Пазинич, Юрій Андрусенко, Сергій Пономаренко, Сергій Бойченко та інші. Незабаром згуртувався творчий колектив, який виступав зі своїми творами у навчальних закладах та трудових колективах. Олексій у цій групі взяв собі роль українського барда.

Від “Спадщини” до Руху
Незабаром Олексій починає працювати журналістом у багатотиражці “Строи­тель” найбільшої будівельної організації області — комбінату “Сумпромбуд”. Але творчі задуми не полишають непосидючого кореспондента. У нього визріває нова ідея — створити літературно-мистецько-краєзнавче товариство, аби популяризувати найкращі пісенні та літературні українські твори, написані земляками, поширювати знання про видатних земляків-українців, які прославили Сумщину і Україну. Його дружина Людмила (письменниця Людмила Ромен) пропонує назвати товариство “Спадщиною”. Першими його активістами стали крім подружжя студенти педінституту Юрій Плющенко та Пантелеймон Доля. Товариства не реєстрували, а місце для зібрань вдалося знайти у Парку культури ім. Фрунзе. Кімнату для їхніх зібрань надав єдиний на той час українськомовний керівник у сфері культури Ярослав Ярополкович Цибульський, виходець із Західної України.
На жаль, “Спадщина” не довго існувала, за неповний рік її закрили. Олексія виключили з інституту, звільнили з роботи, викинули з черги на чотирикімнатну квартиру, яку повинен був одержати через місяць (на той час родина мала трьох малих дітей-дошкільнят, дружина на групі інвалідності).
Після цього подружжю довелося зазнати і повної ізоляції, і викликів до місцевого органу КДБ, і ціну людяності й порядності недавніх приятелів та колег. Але в суспільстві дедалі гостріше відчувалася перебудовча відлига, дихати стало легше. І тоді Олексій організовує в Сумах осередок прихильників української мови. Прихисток для нього надала викладач української мови Сумського будівельного технікуму Н. С. Вірченко. На все життя молоді запам’яталися “Вечорниці”, які можна було назвати і “Святом українських вареників”, яких господиня разом зі студентами підготувала аж сім видів. Після того у вчительки з’явилися великі проблеми на роботі. Збиратися стало ніде, і осередок майже згорнув діяльність.
Але в Україні на часі стало створення нової демократичної організації. О. Г. Шевченко 1989 року стає одним із засновників у Сумах Народного руху України за перебудову. Делегатами на перший з’їзд НРУ обрали його дружину, Людмилу Шевченко, першу “рухівку” на Сумщині і викладачку політехнічного інституту І. Предборську.

На громадській хвилі
Того ж таки року на першому з’їзді Товариства української мови в Києві Олексія обрали членом правління Всеукраїнського Товариства української мови, яке згодом буде перейменовано у Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка.
Далі Олексію Шевченку довелося бути організатором поїздки сумської делегації на “Ланцюг злуки” у Київ. Знайшов транспорт і половину коштів на оплату автобусів (іншу половину — О. Піскун, викладач СДУ, один із перших рухівців у Сумах). У Київ поїхало тоді близько ста патріотів. Спочатку, згадує Олексій, не було жодних проблем. Увечері хтось почав тиснути на керівництво автоколони, вимагаючи, щоб вони не надавали учасникам “Ланцюга” автобуси. Рішення щодо автобусів ухвалили лише за годину до поїздки. І хто тоді зіграв вирішальну роль і зламав опір місцевих чиновників, невідомо.
Подібні ситуації непоодинокі. Шевченко був ініціатором та організатором у Сумах концерту переможців першого Всеукраїнського конкурсу “Червона рута”. Він самотужки знайшов кошти на оренду зали Театру ім. Щепкіна, оплату проживання в готелі, харчування, переїзд артистів за маршрутом Київ—Суми—Запоріжжя. Третину квитків у залі було закуплено для активістів українських організацій та їхніх родин. Раптом тодішній директор театру О. Бойцов категорично відмовився надавати приміщення для концерту, оскільки вище начальство заборонило це робити. І попередило: якщо дозволить — буде звільнений з роботи. Але він усе ж ризикнув, і концерт відбувся.

“Є один українець”!
Через брак у Сумах українськомовного і українського середовища, Шевченко організовує в місті об’єднання батьків і дітей “Українська родина”. Першими учасниками цього проекту були родини Шевченків, Бєляєвих, Кавунників, Абрамових. “Українська родина” працювала у Сумському палаці дітей та юнацтва близько року, проте змушена була припинити роботу через українофобську позицію тодішньої директора Палацу В. І. Бочарової, бо члени “Родини” не підтримували політику “двуязичія”.
На початку 1990-х Олексій Шевченко організовує приватне виробничо-комерційне підприємство “Січ”. Уперше в області, а можливо, і в Україні, впровадив модель українського протекціонізму — давав роботу та заробіток людям, які зарекомендували себе патріотами й долучалися до розвою української культури та підтримки української мови.
Узяв на роботу співголів Спілки української молоді “Сумщина” В. Лущика та М. Наземця, голову Сумського козацького товариства О. Реуту з синами Андрієм та Анатолієм, українських активістів того часу М. Самуся та О. Лозу. Особливо намагався підтримати заробітком патріотів-інтелігентів. У різний час тут працювали такі відомі люди Сумщини, як професори В. Положій, І. Мозговий та О. Кузема, відомий у світі художник-україніст В. Ломака, заслужений артист України М. Ластовецький, діти директора театру імені Щепкіна О. Бойцова, співак та художник О. Мисливченко, різьбярі О. Киселів та С. Скляр, краєзнавець та історик М. Карпенко, учитель С. Початко та інші. То був час великої економічної кризи в Україні. Інтелігенції зарплату тоді майже не виплачували або й зовсім не платили.
Олексію запам’ятався один випадок. Якось, коли він розставляв представників інтелігенції на Центральному базарі на торгові місця (тоді рекет ще тільки зароджувався), зіштовхнувся з циганами. Старший серед них, почувши його українську мову, гучно покликав усіх навколишніх циган і сказав: “Ось подивіться, є один українець! Один серед усіх”. А як переконалися, що вся Шевченкова команда розмовляє лише українською, ділилися з українцями вигідними торговими місцями.
Зате довелося зіштовхнутися з представником КРУ, однофамільцем Шевченком, який вийшов на ПВКП “Січ” за наводкою “доброзичливців”. Розмовляв він підкресленою російською мовою. Злішої і упередженішої людини в житті зустрічати йому більше не доводилося.

Голова “Просвіти”
З 2000 року Олексій Шевченко стає головою Сумської міської “Просвіти”. А з квітня 2005-го, на черговій обласній конференції обраний головою Сумського обласного товариства “Просвіта”. Оскільки “Просвіта” не фінансується з бюджету, весь час працює на цій посаді як ентузіаст.
Попереднього голову Бориса Манжелу на обласному зібранні “Просвіти” виключили з товариства за розгром організації, втрату приміщення, майже всієї документації, печатки, списків людей, бібліотеки, комп’ютерів тощо.
За два роки новий голова повернув втрачене попереднім очільником приміщення, відновив документацію, печатку, розжився на нові меблі. Особисто зібрав для бібліотеки понад півтисячі нових книг україніки.
О. Г. Шевченку довелося знайти ще близько 70 тисяч гривень на оплату комунальних послуг та зв’язку. 90 тисяч гривень здобув на конкурсах проектів та з інших джерел на видання збірників кращих літературних творів школярів області, які готувала до друку Л. В. Ромен. Загалом було видано 10 збірників “Диво, диво калинове” та “Роде наш красний”. Збірники видавали за підсумками участі у міському, обласному та всеукраїнських конкурсах: “Диво калинове” та “Я гордий тим, що українець зроду”. Ініціатором цих конкурсів багато років є ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. З 10 разів участі у всеукраїнських конкурсах 8 разів діти із Сумщини мали найбільшу кількість нагород та відзнак. Такі успіхи були б неможливими без активної допомоги освітян. Зокрема відзначилася у цій справі методист Інформаційного центру Департаменту освіти Сумської міської ради В. В. Закорко та колишня очільниця обласної освіти О. І. Попова.
Свого часу вдалося домовитися також з видавництвом ВУТ “Просвіта”, щоб на Сумську область безкоштовно передали українських книг цього видавництва на суму понад 500 тисяч гривень. Вирішальною була допомога голови ВУТ “Просвіта” П. М. Мовчана. За порадою народного депутата України О. В. Медуниці звернувся з пропозицією до Сумської облдержадміністрації та облради видати книги земляків до 100-ліття Української національної революції. На видання книг вдалося “вибити” від влади 200 тисяч гривень. Було видано 16 книг. У цій справі допоміг заступник голови СОТ “Просвіта” з наукової роботи В. О. Артюх.
В останні кілька років Шевченко виступив як автор проекту та організатор Українського культурно-інформаційного центру “Світлиця”, своєрідної “Духовної Січі” “Української громади” міста Суми.
У 2012—2013 роках при Сумській “Просвіті” діяли Курси української мови. А проект Шевченка “Уроки патріотизму” вдалося впровадити в сумські школи.
За ініціативою Шевченка “Українська інформаційна скарбниця” збирає позитивну інформацію про українців та Україну для використання її на уроках патріотизму в школах міста Суми.
Нині Шевченко опікується новими проектами, які на початковій стадії здійснення: дитяча літературно-мистецька студія “Диво калинове”, збірник “Літопис української історії Сумщини”, сайт “Украї­нська Сумщина”, видавництво “Українські дзвони”, “Правове навчання”, “Школа захисту українських національних інтересів”, “Українська фільмотека”.

Прес-центр Сумської ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment