Дата, яку завжди пам’ятатиме людство…

Володимир Скринченко
80 років відділяє нас від початку Другої світової війни, яку людство оплатило ціною величезних жертв — понад 100 мільйонів. Однак у сучасній історіографії тривають дискусії про неї. Одні вважають початком війни напад Німеччини на Польщу, інші визначають його липнем 1937 року, коли японські вояки розпочали агресію проти Китаю. Треті початком Другої світової вважають наступ італійської армії на Ефіопію у жовтні 1935-го. Різні існують концепції. Але є факт. Факт нападу на Польщу військ вермахту у вересні 1939 року та оголошення війни Німеччині Англією і Францією. Отже, пожежа війни спалахнула ще задовго до 1 вересня 1939 року. І полум’я цієї пожежі розпалювала й сама Польща, діючи вкрай необачно. Адже полум’я Другої світової докотилося й до неї…

“Жах у тому, що історії не знають навіть ті,
від кого залежить життя мільйонів…”

Борис Акунін

Уночі 1 вересня 1939 року до Президента США Франкліна Рузвельта зателефонував американський посол Білл Булліт. Він доповів Президентові, що німецькі літаки руйнують Варшаву, а танкові армади Гудеріана вдерлися на територію Польщі.
Ось так починалася війна — Друга світова…
Польща, покинута напризволяще своїми союзниками, не спроможна була уникнути поразки у двобої з броньованими ордами вермахту. Згодом до них приєдналися радянські війська, які вирушили у “визвольний похід” на захист “братів” — українців та білорусів.
Німецькі генерали непогано впоралися зі справою. Внаслідок 18денної воєнної кампанії Rzecz Pospolita перестала існувати, а її територію було розподілено між Німеччиною, СРСР та Литвою. Рештки польських військ на чолі з маршалом РидзСмігли, біженці, увесь істеблішмент разом з урядом тікали в напрямку Румунії, яка погодилася надати їм притулок.
Блискавична перемога Німеччини над Польщею приголомшила її союзників — Францію та Англію, і вкрай збентежила Йосипа Сталіна. Було над чим замислитися…
Безсумнівно, Польща потерпіла від цієї війни. Та чи була вона невинною жертвою?

Данциг та “коридор”
до війни
Після Першої світової війни Німеччина під тиском Франції, Англії та США змушена була визнати свою поразку внаслідок внутрішньополітичних проблем: браку матеріальних ресурсів для продовження війни та революційних подій листопада 1918го. Причому німецька армія не була розгромлена і навіть перебувала на територіях своїх супротивників. Берлін пішов на укладання мирної угоди на умовах американського президента Вудро Вільсона, які у реальності виявилися роковою пасткою.
Отже, реваншистські настрої у Німеччині тоді набули актуальності внаслідок несправедливості, виявленої до німців. Під впливом ідей реваншизму до влади прийшли нацисти на чолі з Адольфом Гітлером. І внесок Польщі у цей процес беззаперечний.
Передумови до розділу Польщі 1939го були закладені ще у 1919—1920 рр., коли польська держава була відновлена за мирною угодою у Версалі. За думкою її “хрещеного батька” Жоржа Клемансо, Польща мала стати бар’єром проти Німеччини та у разі загострення ситуації в Європі зіграти роль антинімецького фронту. Та сталося навпаки.
Клемансо сприяв також передачі під владу Польщі німецьких земель зпонад двомільйонним населенням. А їй було цього замало, адже велич Польщі була варта ще більшого. І про це потурбувалися: вже на початку свого існування Rzecz Pospolita розпочала розбійну політику анексії територій її сусідів, зокрема Галичини та інших українських і білоруських земель. Скориставшись слушним моментом, Польща обідрала своїх великих сусідів — Німеччину та Радянську Росію, внаслідок чого утворилася найнебезпечніша коаліція німецькоросійської дружби, яку об’єднувала спільна неприязнь до Польщі. Взагалі, польські зазіхання на території сусідніх держав були головним болем Ліги Націй.
Щоб дати Польщі морський порт, було скоєно ще один злочин проти Німеччини: у неї відібрали Данциг та оголосили його вільним містом. У Німеччині найбільш німецьким був саме Данциг, що уособлював тевтонський дух середньовічних лицарів, які заснували його. Данциг та “польський коридор” відрізав від Німеччини Східну Прусcію, “глибоко уразив національні почуття німців”, за висловом німецького дипломата фон Дірксена. Проблеми Данцига, “коридору” та етнічних німців, які мешкали на тих землях, не були штучно вигадані Гітлером. Рано чи пізно вони мали стати джерелом майбутньої війни.
Жодна держава в Європі не порушувала так брутально права нацменшин, як Польща, населення якої на 33 % складалося з німців, українців, білорусів та литовців.
Свою ненависть до польських зазіхань на німецькі землі дуже влучно висловив головнокомандувач військами рейхсверу фон Зект у своїй гамбурзькій промові 20 лютого 1920 року: “Жодний німець не має поворухнути й рукою задля спасіння від більшовизму Польщі, цього смертельного ворога Німеччини, творіння й союзника Франції, …, і якби сам чорт надумав би забрати Польщу у пекло, то нам було б варто допомогти йому”.
З середини 30х рр. у Європі розпочинається етап кардинальних змін, зокрема процес зближення Німеччини та Польщі, з якою Гітлер уклав договір про ненапад. Тим самим Польща допомогла йому уникнути міжнародної ізоляції, яка неминуче загрожувала у зв’язку з початком озброєння Німеччини. До Берліна частенько навідується Юзеф Бек, міністр закордонних справ Польщі, прагнучи до союзу с Гітлером та Муссоліні. Завітав до Польщі й “головний лісничий Рейху” Герман Герінг — на полювання у Біловезькій пущі, але й не тільки. Ці візити сприяли зміцненню дружніх відносин між обома державами. Після підписання Мюнхенської угоди і на початку 1939го Польща за сприяння Юзефа Бека взяла участь у розчленуванні Чехословаччини та отримала свою частку з її території — Тешинську область. Проте на заваді до миру між Німеччиною і Польщею стали Данциг та “польський коридор”, який німці вимагали повернути до Рейху.
Покладаючись на допомогу західних союзників, зокрема Англії, Польща занадто переоцінила свої сили.
“…Одягнені у сталь і броню, під проводом РидзСмігли, ми підемо на Рейн…” — співали у Варшаві ще напередодні війни. Та не так сталося, як гадалося….

Пакт МолотоваРіббентропа
Ще за півтора тижня до початку Другої світової до Москви завітав повноважний представник Гітлера — Іоахім фон Ріббентроп. Він мав укласти 23 серпня 1939 року в Москві історичну угоду — Пакт про ненапад між двома полярними за ідеологічними системами державами: Радянським Союзом та Німеччиною.
Цій події передував майже трирічний зондаж із боку дипломатів обох держав. Та першим кроком до Пакту стали зміни у наркоматі зовнішніх справ СРСР: Максим Литвинов поступився своїм місцем В’ячеславу Молотову. Гендель двох диктаторів розпочався…
Вони були споріднені душі і чудово розуміли один одного — грузин Йосип Сталін та австрієць Адольф Гітлер. У них було багато спільного: обидва були прихильниками грубої сили, обидва були тоталітаристами та сповідували макіавеллізм як політичну доктрину (тобто, мета виправдовує засоби), обидва не мали ніяких ілюзій один щодо одного. Певний час Гітлер був у захваті від Сталіна, і той віддавав йому належне. Хоч як дивно, фюрер вважав себе політиком “правдивим”, а Сталіна — “зрадливим”…
Рік за роком підкрадалися вони один до одного, змітаючи на своєму шляху сусідні буферні держави. Гітлеру потрібна була російська сировина, Сталіну — німецькі технології. Фюрера найбільше цікавили стратегічні види сировини — нафта, каучук, вольфрам, нікель, соя, необхідні вермахту. Та головне — він прагнув уникнути війни на два фронти: Пакт мав гарантувати йому безпеку у майбутній блискавичній війні на Заході. Для фюрера Сталін був семафором, який мав увімкнути світло його агресії проти Польщі (“відкрити шлях для солдатів”, як казав фюрер).
Саме у таємному протоколі до Пакту й був ключ до розв’язання прихованого змісту й цінностей для обох сторін цього гендля (“диявола із сатаною”, як зазначали політологи на Заході). Домовилися про сфери впливу, розподіл Польщі та демаркаційну лінію, яку накреслив на карті Польщі Ріббентроп. З огляду на це вигоди для СРСР були очевидними: передусім вдавалося уникнути негайного зіткнення із вермахтом. Але союз із Гітлером виявився фатальним прорахунком Сталіна. Не відав він тоді й не гадав, що другу річницю Пакту зустрічатиме із гаслами: “Смерть німецьким окупантам!”

Рік 41й, фатальний
“…Співробітництво із СРСР… обтяжувало мене. Я щасливий, що звільнився від цього морального тягаря…” — повідомляв Гітлер дуче Муссоліні про прийняття “найтяжчого у … житті рішення” — про напад на СРСР. Над Європою вже кружляв чорний яструб нацистської свастики, під яким опинився гігантський простір загальною площею чотири мільйони квадратних кілометрів з населенням 333 мільйони осіб.
Зловісну тишу над країною розірвали бомбові водоспади літаків Luftwaffe, які 22 червня 1941 року о 3й годині 15 хвилин обрушилися на мирні радянські міста — Київ і Мінськ, Одесу та Севастополь. Полум’я війни охопило увесь неосяжний простір західного кордону СРСР, завдовжки 3000 кілометрів від Баренцового до Чорного морів.
На той час вермахт мав успішний досвід перемог на Заході і переважав Червону армію майже в усьому, передусім в якості армійської вертикалі (дефіцит командних кадрів після сталінського терору 1937—1938 рр. в армії компенсували молодими й недосвідченими офіцерами). За перші два тижні війни по всьому німецькорадянському фронту вермахт розгромив 100 радянських дивізій. Злочинна непідготовленість Сталіним оборони західних рубежів держави обернулася катастрофічними наслідками. У перші три тижні війни німці захопили Прибалтику, Білорусь, частину України й Росії, підходили до Києва.
Небезпідставно Гітлер запевняв своїх генералів: “Російські збройні сили — це глиняний колос без голови”. Проте війна внесла певні корективи у резюме фюрера…
Несподіваний напад німців (несподіваний для Сталіна!) цілковито увігнав його у стан трансу. Він ніяк не хотів повірити у те, що Гітлер випередив його. Замість Сталіна 22 червня 1941го опівдні виступав по радіо Молотов, оскільки вождь неспроможний був підвестися з ліжка. Лише 3 липня він зміг звернутися до народу, над яким знущався увесь час, та вичавити із себе у мить слабкості дещо несподіване для усіх: “Брати та сестри…” Навіть по радіо було чутно, як зуби вождя відбивали барабанний дріб об склянку з водою. На той час він був готовий, за свідченням Молотова, піти на новий Брестський мир, навіть капітуляцію.
Що лежало у витоках такої катастрофічної поразки у 1941му? Напевно, загальномасштабний розлад у лавах Червоної армії, знесиленої та пригніченої внаслідок репресій, а також зневіри до влади пересічних червоноармійців (переважно робітників і селян, які пам’ятали Голодомор, розкуркулювання та злидні за часів радянського буття). Могутній удар, завданий вермахтом, зруйнував панічний страх червоноармійців перед сталінською машиною терору, й тому масове дезертирство та масова здача у полон стали феноменом початкового періоду війни. Внаслідок цього на кінець 1941 року у німецькому полоні, за підрахунками генерала Гальдера, опинилося майже чотири мільйони червоноармійців (серед них — Яків Джугашвілі, син Сталіна). Як зазначає свідок тих подій Ю. Білодід, “…у той страхітливий час нищівної поразки зазнала радянська система… Поразка СРСР на першому етапі Другої світової війни була поразкою більшовицького режиму”.
Мить слабкості вождя тривала кілька місяців, коли він зі сльозами на очах віддавав усю повноту влади Москви та фронту Жукову. Цієї миті він не забув полководцю після війни, але тоді Жуков ще був йому потрібен.
Щоб Сталіну зрештою збагнути, куди довела радянську державу та її народ його злочинна політика, потрібно було відкотитися Червоній армії до Волги і Сталінграда, до гір Кавказького хребта, щоб звідти розпочати визволення спустошеної окупантами країни.
Нагадала історія і про змову Сталіна з Гітлером, коли Держдепартамент США оприлюднив 1948 року захоплені союзниками секретні папери з відомства Ріббентропа на шпальтах свого видання “NaziSoviet Relations”.
Але це вже інша історія…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment