Наталя ГУМНИЦЬКА,
Львів
Омелян Пріцак — геніальний гуманітарист, який займає чільне місце у світовій науці відразу у кількох галузях: уралоалтайській лінгвістиці, історичній тюркології, медієвістиці, ісламознавстві, скандинавістиці, славістиці. Він — член багатьох престижних академій, університетів, товариств, засновник фундаментальних наукових журналів і міжнародних організацій, автор понад тисячі аналітичних праць та монографій. Його авторитет як універсального вченого, знавця понад 60ти мов і діалектів, людини античної постави є беззаперечним і співмірним з плеядою таких світових гуманітаріїв, як Й. Г. Гердер, Г. В. Ф. Гегель, А. фон Гумбольт, Б. Кроче, Михайло Грушевський, Наталія ПолонськаВасиленко, Агатангел Кримський. Проте в Україні Омелян Пріцак і його потужний внесок в українську науку, культуру, педагогіку, державотворення, громадську діяльність відомі лише вузькому колу істориків і науковців. Це несправедливо щодо великого патріота України, який усе своє багатогранне творче життя присвятив її поверненню у коло розвинених держав світу. Його заповітна мрія й візія — поява України на карті світу як самостійної демократичної держави, а не як провінційного структурного елементу Росії. Ця місійна потреба закорінена у його непростому дитинстві, про яке він цікаво описав у своїй автобіографічній праці “Мій шлях історика”.
“Батько віддав життя за Україну, а я маю жити задля України”.
Омелян Пріцак
Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919 року, в часи ЗУНР, у селі Луки (нині Озерна) на Самбірщині Львівської області у родині залізничника Йосипа Пріцака та Емілії Капко. Батько його віддав життя за волю України восени того ж року. Цей факт Омелян Пріцак з гордістю проніс через усе життя. Він любив повторювати, що народився у вільній Україні і зробить усе, щоб померти у вільній Україні. Мати з вітчимом приховали від хлопчика його українське походження і віддали на навчання у Тернопільську класичну польську гімназію. Проте талановитий допитливий школяр довідався з церковних архівів, що він українець і категорично відмовився від імені “Еміль” на користь українського — “Омелян”. Середовище польських глузливих однокласниківгімназистів допомогло засвоїти надважливу істину: життєву потребу особистої та національної гідності. Ця шкільна наука стала лейтмотивом його візії інтегрування української історії у світовий цивілізаційний процес, формування української національної світоглядної ідентичності на базових засадах культури — освіти й науки. Він чітко зрозумів глибину вислову “Historia est magistra vitae” і обрав цю правдиву вчительку життя, щоб аргументовано довести собі й світові, хто такі українці, хто така Україна, яка багата її культурна спадщина і традиції. Хоча мав хист до природничих наук, зокрема до фізики. Роки навчання у Львівському університеті (1936—1940), безпосереднє знайомство з такими славетними істориками, дійсними членами Наукового товариства імені Шевченка, як Мирон Кордуба, Іван Крип’якевич, короткотривале, але щире спілкування і навчання в аспірантурі у Агатангела Кримського і, безперечно, знайомство з багатотомною “Історією УкраїниРуси” сформували з нього перспективного вченогоісторика. Подальші студії в університетах Німеччини, Австрії, Америки, дискусії із закордонними авторитетами у сфері гуманітаристики розширили і поглибили його методологічний підхід до вивчення історичних джерел, до розуміння історії як абстрактної науки, яка разом із мовою та літературою є потужним чинником національної ідентичності. Ставши маститим сходознавцем, Омелян Пріцак доповнив “Історію УкраїниРуси” Грушевського сходознавчою джерельною базою, додав до західного, за його висловом, її східне крило. Фактично він вписав історію України в історію Європи та величезного Східного світу від Криму до Китаю, надавши їй об’єктивності, аргументованості, відповідності твердженню “Пізнайте правду, і вона вас визволить”. Нехтування східним вектором власної історії, вітчизняною тюркологією обернулося сьогодні для нас анексією Криму. Лише тепер, в умовах російської агресії, Україна відкриває для себе Туреччину не як колишнього ворога, а як партнера. Цей приклад доводить, що наука, її історична галузь зокрема, є важливим державотворчим інструментом, здатним зруйнувати російський проект стосовно історії України. Омелян Пріцак був, власне, таким історикомдержавником, який глибоко розумів значення науки і культури для цивілізаційного розвитку держави. Тому він на тривалий час відклав свою улюблену творчу працю і весь свій лідерський авторитет, всю свою потужну енергію зосередив на створенні “гарвардського чуда” — Українського наукового інституту у Гарвардському університеті (УНІГУ). Інститут було відкрито 1973 року з трьома державотворчими світоглядними українськими кафедрами: історії — імені Михайла Грушевського, мови — імені Олександра Потебні, літератури — імені Дмитра Чижевського. Це була величезна стратегічна перемога Омеляна Пріцака і його послідовників та учнів, серед яких Орест Субтельний, Зеновій Когут, Френк Сисин, Ольга Андрієвська та ін. Семінари, міжнародні конференції, симпозіуми, диспути, науковий часопис “Гарвардські українознавчі студії” стали дієвим інтелектуальним середовищем для лобіювання і поширення українознавчої науки у світі та створили сильну конкуренцію російському тривалому лобі у Гарварді. Хоча багато хто з його колег вважали проект фантазійним, недосяжним, проте Омелян Пріцак став тріумфатором в інтегруванні української гуманітаристики у світову науку у статусі самостійної дисципліни, яку охоче вивчають іноземці. У Гарварді Омелян Пріцак започаткував і частково здійснив грандіозний проект Тисячоліття християнства РусіУкраїни, головною складовою якого є “Гарвардська бібліотека давнього українського письменства”, що включає оригінальні твори, створені на теренах РусіУкраїни в XI—XVIII століттях у 50ти томах у трьох серіях: факсиміле та переклади українською й англійською. Через брак перекладачів з української мови створили “Київську бібліотеку давнього українського письменства”, яку формує Інститут літератури НАН України. Авторитет Омеляна Пріцака зіграв провідну роль у включенні у наукову програму Гарвардського університету проекту дослідження Голодомору 1932—1933 років в Україні Джеймсом Мейсом і Робертом Конквестом. До гарвардського періоду належить створення Міжнародної асоціації україністів (МАУ) і організація у серпні 1990 року першого Конгресу МАУ, на пленарному засіданні якого вчений виголосив програмну інноваційну доповідь “Що таке історія України?” Омелян Пріцак вперше оприлюднив свою концепцію часопросторового методу вивчення історії України на противагу народницькому, заснованому на засадах марксистськоленінської ідеології, яка панувала в радянській історіографії. Усі ці масштабні, сміливі україноцентричні проекти Омелян Пріцак ініціював, реалізовував у добу холодної війни та бездержавності України. Це було під силу лише людині такої кремінної сили волі, цілеспрямованості та беззаперечного авторитету у світовій науці.
Після проголошення незалежності Омелян Пріцак приїжджає в Україну і знову з великим ентузіазмом вершить низку важливих для українського відродження проектів. Зокрема відродив українську орієнталістику і очолив Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського НАНУ; виступив співзасновником Археографічної комісії та її спадкоємця — Інституту джерелознавства й археографії імені Михайла Грушевського НАНУ; заснував і очолив у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка першу в пострадянській Україні кафедру історіософії, де на своїх лекціях і семінарських заняттях обґрунтував інноваційні концепції та методики вивчення історії України як сегмента всесвітньої історії людства, а не як епізод російської історії. Провідній темі — Україна в контексті історії світу — Омелян Пріцак присвятив усе своє творче подвижницьке життя. Серед його фундаментальних творів “Слов’яни і авари”, “Від Київської Русі до сучасної України: творення української нації”, “Половці і Русь”, “Походження Русі” (вийшло два монументальні томи, написано ще 4), в яких він повертає до наукового дискурсу і хозарську, і варязьку теорію походження Київської Русі. Завершив свій творчий і земний шлях цей класичний вчений написанням фундаментальної монографії “Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім”, до чого він готувався понад п’ятдесят років. Ця прицезійна праця належить до найаргументованіших з усіх досі виданих досліджень із підтвердження автентичності цього літературного шедевру середньовіччя та приналежності його саме до української культурної спадщини доби Київської Русі. Вчений зізнавався: “Пишучи працю “Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім”, я мав на увазі найперше потреби української науки”. Звучить як заповіт для нащадків. Тож будьмо гідними пам’яті цього правдивого сина України, який свою наукову працю будував на двох глибинних філософських концептах: “Відкриття приходять, коли працювати з відомими джерелами” і “Пізнайте правду, і вона вас визволить”.
Омелян Пріцак залишив у спадок Україні безцінний скарб — фундаментальний архів, що налічує понад 20 тисяч оригінальних історичних і мистецьких пам’яток, обширний епістолярій із легендами світової культури і науки, до яких по праву належить і він сам. Бібліотека і архівна спадщина зберігаються у Меморіальному кабінетібібліотеці Омеляна Пріцака при Національному університеті “КиєвоМогилянська академія”.
Омелян Пріцак виконав свою місію: “…Я хотів би дати свою візію історії України, але не так, як досі це робилося, в ізоляції, а в системі світової історії. Подати українське відродження… як міжнародну проблему на тлі міжнародної історії”. Її реалізує його дітище “гарвардське чудо” — УНІГУ, яке до сторіччя свого засновника встановило щорічну Міжнародну міждисциплінарну книжкову нагороду імені Омеляна Пріцака. А Україна, яка була провідною зіркою усе його многотрудне плідне життя, спромоглася лише на кілька скромних конференцій. Відійшов цей сонячний розум у Вічність 2006 року в одній із клінік у далекій Америці.
