Народжена Українською революцією

Валентина СТРІЛЬКО

Історію виникнення та становлення Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського, безперечно, слід розглядати лише в контексті історії Української революції 1917—1921 років.
На початку ХХ століття в Україні не залишилось жодної школи з українською мовою навчання, жодного підручника українською мовою. Нею забороняли вчитися, молитися, друкувати книжки. Російський царат зробив усе, аби український народ забув свою історію, свою культуру, свої традиції, забув, хто він є. Наприклад, у Миргородській гімназії Полтавської губернії, куди входила і Бориспільщина, на стіні висіла табличка:“В стенах гимназии воспрещается воспитанникам говорить на малорусском языке” (Грищенко М. С. “Нариси з історії школи в Українській РСР (1917—1965)”, Київ, Радянська школа, 1966, стор. 15).
У результаті збройного повстання в Петрограді у лютому 1917 року царське самодержавство було повалене, а 2 березня 1917 року до влади прийшов Тимчасовий уряд. Це викликало зміни в політичному і суспільному житті всієї царської Росії.
4 березня у Києві було скликано Українську Центральну Раду. У першій відозві Центральної Ради “До українського народу!” одним із найголовніших завдань революційних перетворень проголошувалася українізація школи: “…в найближчім часі право на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях” (Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у 2 т., т. 1:4 березня—9 грудня 1917 року. / упорядн. В. Ф. Верстюк (кер.), О.Д. Бойко та ін.; Київ: Думка, 1996, стор. 38).
Отже, українізацію освіти Українська революція визначила одним із першочергових завдань — на І Всеукраїнському вчительському з’їзді 5—7 квітня 1917 р. в залі педагогічного музею у Києві. З’їзд звернувся до Української Центральної Ради з проханням створити “Всеукраїнську Шкільну Раду для організації шкільної просвіти на Україні”. Крім того, пропонувалося ліквідувати “многотипність” шкіл, організувати літні педагогічні курси, при університеті відкрити кафедру українознавства для підготовки вчителів середніх шкіл. Тож навесні і на початку літа 1917 року в Україні не існувало національного державного органу, який би керував справами освіти, а велику роботу з відродження української школи загалом та її середньої ланки зокрема взяли на себе громадські організації та широкий загал українського вчительства.
Можливість утворити український орган управління освітою виникла після проголошення Центральною Радою Першого Універсалу, який декларував автономію України, а Центральну Раду визначив найвищим урядовим органом держави. 15(28) червня 1917 р. було утворено Генеральний секретаріат — перший за кілька століть український уряд, який очолив Володимир Винниченко. Генеральним секретарем народної освіти обрали Івана Стешенка, палкого прихильника української національної освіти. Для управління освітою І. Стешенко визначив три головні завдання: “а) всім народам Української Республіки потрібно забезпечити вільний розвиток їхньої школи і взагалі освіти; б) в освітній справі повинна буть певна єдність, яка забезпечувала б можливість спільними силами боротися з тією темрявою, що охопила нашу землю після чужого панування; в) централізація управління повинна бути широко можливою” (ЦДАВО України, ф. 2581, “Міністерство народної освіти УНР 1917—1918 років, ОП 1, стор. 10, 58).
9 липня 1917 року Українська Центральна Рада опублікувала декларацію про першочергові завдання в галузі освіти, найголовнішими з яких були дерусифікація шкіл, переведення шкіл на українську мову навчання, підготовка українськомовних учительських кадрів, введення українознавчих дисциплін. Через нестачу потрібних педагогічних кадрів 13 тисяч вчителів були звільнені від військової служби (Вільна українська школа “Орган Всеукраїнської учительської спілки”, 1917, № 7, стор. 20).
Важливим досягненням першого етапу Української революції і поступової українізації школи стало відкриття у Києві 20 березня 1917 року Першої української гімназії імені Тараса Шевченка, а у вересні 1917го — Другої української гімназії імені КирилоМефодіївського братства. В цей час була відкрита і Бориспільська Українська гімназія імені Павла Чубинського.
Вже на другому Всеукраїнському учительському з’їзді 10—12 серпня 1917 р. у Києві делегати звернулися до Української Центральної Ради з проханням впровадити в життя його постанови щодо розбудови української освіти. Пропонувалося провести українізацію всіх типів середніх і нижчих шкіл, а в нижчій початковій школі запровадити навчання українською мовою вже з 1 вересня 1917 р.
З березня 1917 р. до квітня 1918 р. в галузі середньої освіти в Україні відбулися значні зміни.
Українська інтелігенція Бориспільщини була лідером в Україні щодо запровадження української освіти та пропаганди українського слова, української культури, української літератури, українського театру.
Через два тижні після проголошення Української Народної Республіки, 3 квітня 1917 року, в Борисполі, а згодом і в селах Бориспільщини створюються та починають активно працювати осередки громадської організації “Просвіта” (В. СтрількоТютюн, “Янголи України”, Київ, 2017, стор. 11—14).
Уже у вересні 2017 року перший голова Бориспільської “Просвіти” Микола Кириченко подав звіт про роботу до Київської обласної “Просвіти”.
Члени “Просвіти” влітку 1917 року ініціювали створення Бориспільської Української гімназії, якій було присвоєно ім’я їхнього земляка Павла Чубинського.
Її директор Василь Костащук розпочав свою роботу в жовтні 1917 року. Тож можна зробити висновок, що працював у гімназії від початку її діяльності.
Педагогічний колектив гімназії випереджав час. 1 серпня 1918 року Рада Міністрів Української держави ухвалила закон про обов’язкове вивчення української мови та літератури, а також історії і географії в усіх середніх школах. Закон передбачав обов’язкове викладання цих дисциплін з 1918—1919 навчального року та запровадження штатної посади учителя української мови та літератури. Згідно з законом, у перших п’яти класах гімназії на вивчення української мови повинно було відводитися не менше трьох годин на тиждень, а в 6—7 класах — не менше двох годин, на вивчення географії та історії України — не менше двох годин на кожен із предметів у 6—7 класах.
Всі ці рекомендації в Бориспільській українській гімназії були реалізовані в навчальновиховному процесі ще 1917 року, майже за рік до офіційного їх затвердження. Більше того, після захоплення Києва військами А. Денікіна відбулося стрімке згортання української освіти в закладах усіх рівнів та навчання в освітніх закладах українською мовою, а Бориспільська Українська гімназія імені Павла Чубинського продовжувала вчити своїх студентів українською мовою та викладати українську як окремий предмет.
Впродовж коротких років Української державності Бориспільська Українська гімназія імені Павла Чубинського була потужним центром українського державотворення та спротиву московськобільшовицькій окупації.
30 жовтня 1940 року Пелагея Леонтіївна Видолоб, колишня вчителька Бориспільської школи, член Бориспільської “Просвіти”, на допиті у слідчого НКВД так характеризувала роботу Бориспільської “Просвіти” та Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського:
“Вопрос: Какую практическую антисоветскую деятельность проводила “Просвита” в Борисполе?
Ответ: В целях осуществления основной задачи — вооруженного свержения советской власти, Бориспольская организация “Просвита” вела работу по подготовке соответствующих кадров, воспитывая население в антисоветском националистическом духе. (…)
В результате проведенной работы организацией “Просвита” в Бориспольском районе были широко распространены идеи национализма.
В 1920 году участники “Просвиты” Безбородько, Сытник, Левченко, Марченко и другие приняли активное участие в вооруженном восстании, организованном петлюровским элементом — Чепилкой, Литовкой и др.”
Вопрос: Какие антисоветские организации кроме “Просвиты” существовали в Борисполе, о которых вам было известно?
Ответ: В 1918 году в Борисполе была открыта частная гимназия “Бориспольская украинская гимназия”. Часть преподавательского состава этой гимназии с открытием её приехали в Борисполь из Галиции, в частности Костащук Василий Николаевич — преподаватель украинского языка, ярый украинский националист и ряд других, фамилии который я сейчас не помню. (…)
Была ли в гимназии оформившаяся контрреволюционная организация, сказать не могу, но о том, что из стен гимназии исходило руководство антисоветской деятельностью — это правильно.
Протокол мною прочитан, записан с моих слов правильно.
Выдолоб.
Допросили: нач. 2 отделения 2 отдела УГБ НКВД УССР
Лейтенант государственной безопасности (Шаров)
Оперуполномоченный 2 отделения 2 отдела
Сержант госбезопасности (Корнеев)”
(В. СтрількоТютюн “Грона українських повстань. Антибільшовицький спротив на Бориспільщині в 1920—1932 роках”, Київ, 2017, стор. 157—158).
Бориспільську гімназію просвітяни створювали спочатку як приватний навчальний заклад. Приватними були в Києві й перші українські гімназії імені Тараса Шевченка та імені КирилоМефодіївського братства. Фінансуванням новостворених українських гімназій займалося громадське Товариство Шкільної Освіти. Значною мірою, зокрема й фінансово, Товариство Шкільної Освіти допомагало Бориспільській Українській гімназії імені Павла Чубинського. Підтримувала роботу гімназії й Бориспільська сільська рада, яка кращим студентам платила щомісячні стипендії. Про це згадував її випускник Анатолій Магеровський.
Згодом гімназія стала державним навчальним закладом. Гімназія, що прирівнювалася до середньої освіти, мала п’ятирічний курс навчання. Тут працювали одні з найкращих вчителів України: директор — член Київської наукової школи Михайла Грушевського, вчителька французької мови — Ганна Чикаленко, дочка відомого українського мецената, великого патріота України Євгена Чикаленка, вчитель музики — бандурист, композитор, диригент, науковець Микола Опришко та ін. Вони готували для України справжню еліту. Багатьох випускників гімназії більшовицька влада знищила.
Дуже швидко радянські керівники побачили в Бориспільській Українській гімназії імені Павла Чубинського загрозу для більшовицької влади. Через п’ять років, 1921 року, її перейменували в соціальноекономічну школу, а ще через кілька років закрили. На її базі почала роботу Бориспільська школа №2. Ця інформація є у кримінальній справі її випускника за 1937 рік письменника Сергія Жигалка (В. СтрількоТютюн. Світло. Нариси з історії Бориспільщини в двох томах, т. 1, стор. 341).
У часи німецької окупації (1941—1943) у Борисполі було відновлено роботу Української гімназії. Газета “Українське життя” 23 жовтня 1941 року повідомляла:
“У Борисполі відкрито першу в районі Українську гімназію. Районна управа доручила першому директору негайно розпочати активну і ретельну підготовку до нового навчального року. Гімназія розпочала свою роботу з точного обліку всіх учнів бувшої середньої школи №1. Разом з райвідділом освіти підбираються висококваліфіковані досвідчені українські кадри, які повинні забезпечити майстерне і глибоке викладання доручених їм дисциплін”. (Державний архів Чернігівської області, Ф.128, ОП 1, стор. 45—46).
Наказ про відкриття Української гімназії імені Павла Чубинського підписав учитель за освітою Борис Безбородько, який на той час був заступником голови Бориспільської районної управи.
Після проголошення незалежності України в Борисполі гімназії імені Павла Чубинського не було створено. Правда, згодом створили ліцей імені Павла Чубинського, який став одним із найкращих в Україні.
2017 року 100річчя створення Бориспільської Української гімназії в Борисполі не відзначали.
Забута славна сторінка першого середнього навчального закладу Борисполя потребує вдячної пам’яті нащадків.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment