Професор Валентина Чоп’як: «Я себе ще й досі шукаю!»

Український лікар-імунолог та алерголог професор Валентина Чоп’як стала лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки 2018 року за роботу “Наукова розробка та впровадження персоніфікованого підходу до діагностики, лікування та профілактики імунозалежних захворювань” (у складі авторського колективу). За сприяння та підтримки львівського науковця — завідувача кафедри клінічної імунології та алергології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Валентини Чоп’як у всіх регіонах України створено обласні імунологічні служби, введено в дію 3 регіональні та 12 обласних спеціалізованих центрів.
Вона — член Європейської академії з алергології та клінічної імунології (EAACI), Всесвітньої алергологічної організації (WAO), Всесвітньої імунологічної організації (WIPO), Польського товариства імунологів, Європейської федерації імунологічних товариств (EFIS), Європейської асоціації зі стандартизації (EASI).
Тож розмовляємо із заслуженим лікарем України — Валентиною Чоп’як, цікавою людиною, про життя і про те, як вона, медик і громадський діяч, активний учасник міжнародних організацій, працює для Добра — з думкою про здоров’я окремої людини і українського суспільства.

“Питання валеології має бути пріоритетом…”
— Коли Ви дізналися, що Вам присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки 2018 року, що відчули?
— Я почула про це в потязі, дорогою з Києва. А приїхала додому, то прочитала. І мені було приємно. Бо це була робота і моїх вчителів — професора Степана Михайловича Мартиніва і Христини Вікторівни Сінійчук, які багато вклали в мене, в моє наукове становлення.
— Можете конкретизувати вагомість своєї роботи у співпраці з колегами?
— Певною мірою це дає можливість визначити потенціал хворого щодо боротьби з захворюваннями… Медицина потребує нових знань. А епігенетика — нова наука, яка показує, як спосіб життя впливає на синтез білків, які можуть регулювати наші функції і навіть гени. І коли чинники зовнішнього середовища негативно (і позитивно) тривало діють, то це може зумовлювати: а) розвиток захворювання або оздоровлення; б) закріплення в процесі життя мутаційних білків.
— Словом, ідеться про спосіб життя кожного з нас?
— Так, наш спосіб життя може змінювати захворювання (або — оздоровлення) нашого організму. Йдеться про сон, харчі, воду, дозований рух — все це відновлює і оздоровлює передусім імунну систему, дає можливість нагляду за своєю генетикою. Думати треба і про їжу: краще з’їсти кашу, м’ясо, яблука, аніж ковбасу! Від якості їжі багато залежить. Наші діди, прадіди дуже грамотно харчувалися.Наш організм виробив опірність. І ми низку захисних антитіл даємо нашим дітям. Раніше люди мало жили — і найчастіше гинули від інфекцій. Зараз ми теж вчимо свою імунну систему.
— Ви стажувалися і за межами України?
— Так, у Відні, Брюсселі, Мадриді.
— Ваш учитель — Степан Михайлович Мартинів — казав Вам колись (Ви років з десять тому згадували): “Якщо ти зрозумієш, у чому смак імунології — тобі в медицині буде цікаво”. То ж було Вам таки цікаво?
— Цікаво. Закінчила Львівський державний медичний інститут 1981 року, де й почала працювати. 1985го захистила кандидатську дисертацію на тему “Особливості імунологічногемостазіологічних показників у пацієнтів стенотичнооклюзійними ангіїтами за умов консервативного та хірургічного лікування”. У 1998му захистила докторську — “Системні васкуліти: механізми розвитку та підходи до імунотерапії” за спеціальністю “Клінічна імунологія”.
Від 1998 року — завідувач кафедри клінічної імунології та алергології ЛНМУ імені Данила Галицького, керівник Регіонального медичного центру клінічної імунології та алергології.
Серед напрямів моєї наукової діяльності є такі: розробка сучасної концепції клітинних та гуморальних імунологічних регуляторних механізмів розвитку системних васкулітів, функціональних взаємозв’язків ендотеліоцитів з нейтрофілами, моноцитами, лімфоцитами в експерименті та клініці системних васкулітів.
У клінічну практику було впроваджено високодозні схеми імуноглобулінотерапії, плацентарної протеїнотерапії, а також інших імунотропних препаратів у лікуванні первинних та вторинних системних васкулітів. Напрацювала також сучасні підходи до діагностики та лікування різних видів первинних та вторинних імунодефіцитів, алергічних хвороб, імунозалежних інфекцій, маю понад 600 наукових і навчальнометодичних праць. Серед них — 8 підручників, 15 монографій, 26 навчальних посібників, 17 патентів, 42 інформаційні листи.
Рекомендувала впровадження стандартів лікування, зокрема 20 протоколів з імунології та сучасних клінічних протоколів і національних настанов з діагностики та лікування в імунологічних та алергологічних хвороб.
— Якби ми жили в селі, ми б не скорочували собі життя урбанізацією, — казали Ви свого часу. Але — живемо в містах. То що маємо робити?
— Ми не можемо ізолюватися від прогресу людства. Живуть люди в містах — це я бачила і у Відні, і в Брюсселі. Але їдуть на відпочинок у сільську місцевість, на природу, щоб відновлювалися імунна, нервова системи.
— То що, на Вашу думку, найвагоміше для людини — повітря, якісна вода, належні харчі?
— Найвагоміше — сон. Далі — віра, тобто — антистрес: віримо в добро і захист. На третьому місці — харчі, тоді — якісна вода та дозований рух. Про це все — у “Кохранівських оглядах” — матеріалах, які містять наукові доказові бази. Головне — збирати доказові дослідження з усього світу.
— Чи впроваджується належним чином у школах, ВНЗ потреба, аби молодь дбала про своє здоров’я?
— Питання валеології (науки про здоров’я) має бути пріоритетним і в школі, і у ВНЗ. Зараз молодь дуже раціональна. Обачна.
— Медики вважають, що люди мали (чи — могли) би жити 120—150 років. А це було б добре?
— Я вважаю — так. Особливо ті, хто має інтелект збережений. Словом, творчі люди.
— Чи можете назвати наукових моральних авторитетів у нинішній Україні, з яких люди мали би брати приклад?
— Це передусім академік Платон Григорович Костюк, який, на жаль, уже відійшов у вічність. Академік Сергій Васильович Комісаренко. Директор Інституту регенеративної медицини академік Геннадій Михайлович Бутенко.

“Ми — мрійливий народ…”
— Розкажіть про родину.
— Чоловік, Юрій Володимирович Федоров, професор, кардіологхірург. Діти — Володимир і Віра — теж лікарі. Віра виграла американський грант для України. Володимир — хірург, займається пластичною хірургією.
— Який президент зробив найбільший внесок у розбудову України?
— Петро Порошенко. Хоча і до нього у нас є багато запитань.
— За даними декого з українських науковців, “земля обітована знаходиться між Києвом і Одесою. Ця земля надзвичайно захищена від майбутніх кліматичних змін, які вже почалися”. Як Ви сприймаєте цю тезу?
— Можливо. А чи “обітована” — мені важко сказати. А взагалі в української землі дуже глибинні цивілізаційні корені. Ми знаємо також, куди нам рухатися сьогодні. Рух — на майбутній вступ до НАТО і ЄС.
— Коли почали задумуватися над істиною?
— Десь з 16 років. Я знала, чого я хочу. У нас в сім’ї була няня, яка просиділа в ГУЛАЗі за вірші Шевченка 12 років. Вона мене навчила віршів Шевченка ще трирічну. І “Гайдамаків”, і “Тарасову ніч”, і “Кавказ”, і “Розриту могилу”. Я поезії Кобзаря відчувала генами і душею. Тому кажемо: кожен з нас повинен щось зробити для поширення творчості Шевченка, адже він дав Україні культуральний поштовх.
— Ваше бачення, пані Валентино, книги “Львів епохи Євгена Озаркевича”, зміст якої ми обговорювали 9 квітня у Палаці Потоцьких.
— Євген Озаркевич — лікар, визначний громадський діяч. Після приїзду його до Львова 1897 року він стає активним діячем НТШ, ініціатором створення в НТШ окремої Лікарської комісії, головою якої я нині маю честь бути.
З цікавістю слухала, зокрема, виступ директора Західного наукового центру НАН України і МОН України Олега Зинюка, який зачитав Розпорядження голови ЗНЦ академіка НАН України Зіновія Назарчука і вручив Подяки ЗНЦ за вагомий особистий внесок у розвиток медичної науки у м. Львові та з нагоди 120річчя організації Лікарської комісії НТШ Лесі МатешукВацебі — завідувачу кафедри нормальної анатомії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та Оксані Стадник — лікареві Львівської обласної клінічної лікарні. Особливо зворушливо звучали виступи присутніх про авторів видання “Львів епохи Євгена Озаркевича” (за редакцією професора, доктора медичних наук Оксани Заячківської).
— Євген Озаркевич приділяв велику увагу науковим і фаховим зв’язкам Галичини зі Східною Україною. Як представники Галичини нині співпрацюють з науковцями Києва, взагалі — Східної України?
— Зв’язок є. І якби не війна, то співпраця була б, звісно, активнішою. Я 2013 року проводила в Євпаторії лікарську конференцію. Була також команда з Криму, де молодіжна секція спілкувалась і зробила доповіді українською. Цікаво, що професор з Криму — Володимир Олександрович Білоглазов — також робив доповідь українською та й спілкувався українською.
— У чому полягала Ваша співпраця з головним редактором книги Оксаною Заячківською?
— Вона була головою Лікарської комісії НТШ. А тепер передала цю посаду мені і ми тісно з нею співпрацюємо.
— Яким бачите майбутнє української медицини?
— Тільки в колі світової цивілізованої медицини. Я, до речі, почала проводити інновації в Україні впродовж останніх 6—7 років. А взагалі Україна ділить 4—5 місця за інноваціями в алергології серед європейських країн.
— Чи тема Майдану, бодай час від часу, звучить у медичному просторі?
— Звичайно. Це пов’язано з тим, що медики були там плічопліч. Діти мої там були. І я була на Майдані. Чоловік — також. Ми всі були. Допомагали чим могли. Бо це був елемент морального очищення нашої спільноти.
— Лікарська комісія НТШ працює нині?
— Звичайно. Розроблено план заходів для молоді — в рамках студентської наукової конференції. Готуємо міжнародний майданчик для контакту з колегами зі Швейцарії, Великобританії, США і Австрії. Вони дали згоду на зустріч. Це — науковий майданчик у рамках Книжкового форуму “Імунобіологічні технології в медицині”.
— У Вашому житті не було від Бога неласки?
— Я люблю Бога. І Бог любить мене. Як було щось складне, я просила Бога, щоб Він мені допоміг… Бог знає, що творить.
— Хто з українських жінок-державниць Вам найближчий?
— Княгиня Ольга, Анна Ярославна… І Леся Українка. Я була у 17 років переможцем у читанні віршів Лесі Українки.
— Інтернет — це досягнення людства чи біда, яка колись кудись заведе це людство?
— Досягнення. Якби не було інтернету, Путін би нас переміг. Це попереджує низку терористичних речей. Але не треба забувати думати, давати час для думок, не забувати писати. Усе це — важливо для мозку.
— Свого часу Любомир Гузар сказав: “Розчаровані люди не в змозі побудувати вільну державу”. Як Ви вважаєте — в нас багато розчарованих?
— Розчаровуватися і втрачати віру не можна. Було в мене багато контактів з Блаженнішим Любомиром. І мала честь допомогти йому зі здоров’ям.
— Нещодавно з телеканалів прозвучало: в Україні — 2067 мільйонерів і 20 мільйонів бідних. То Україна — багата чи бідна?
— Україна — звичайно, та, яка розвивається, має бідних багато. Це сором! Передусім тим мільйонерам… Україна, на жаль, обкрадена.
— Скільки часу потрібно Заходу, щоб він нарешті зрозумів, що таке Росія?
— Дякуючи Петрові Порошенкові, Захід дещо зрозумів. Закон, ухвалений Конгресом США про обов’язкове повернення Криму Україні, — це колосальна робота для розуміння, що таке Росія.

Замість післямови. “Таким чином, на нашу думку, життя — це процес природного відбору фізико-хімічних реакцій, необхідних для Самовідновлювання системи генів і клітин, що еволюційно Цілеспрямована на утворення максимального потенціалу РозумноДуховної біоенергії, яка, можливо, є частиною “прихованої” Енергії Всесвіту, і необхідна для його Еволюції” (Федоров Юрій Володимирович, доктор медичних наук, професор ЛНМУ ім. Данила Галицького, чоловік Валентини Володимирівни. З книжки “Хелпери”).

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК,
керівник прес-центру наукової журналістики Західного наукового центру НАН України і МОН України

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment