Просвітянину Миколі Василенку у травні виповнилося б 95

Олег ОЛЕКСЮК,
заслужений працівник культури України
Хтось його знав як письменника, лауреата міжнародних літературних премій імені Василя Мисика та імені Яра Славутича, хтось як ветерана Другої світової війни, хтось вшановує як почесного громадянина міста Херсон, хтось як політв’язня, а хтось як Просвітянина з великої літери.
Першого травня йому мало б виповнитися 95, та торік восени письменник і просвітянин Микола Олександрович Василенко пішов у засвіти.

Автор поетичних книг “Небовий ключ” (1990), “Очна ставка” (1990), “Жменя дощу” (1999), “Архітектура планиди” (2004), “Тавровані зоряниці”, “Транзит самоцвітів” — переклади (2012), “Катреновий телескоп” (2014), “Відлуння неспокою” (2017), “Сердце — не камень” — у перекладі російською (2005), автор книг для дітей: “На горі стояла хата” (2001), “Жариста шабля” (1996), “Ключ від королівства” (1997), “Усе царство — за коня!” (2003), автор прозових творів: роман “Уламки імперії” (2002), книга щоденникових записів “Курай для пожежі” (2007), історичний роман “Лаодика — царица Селевкидии” — у перекладі російською (2008), “Довга дорога з тунелю” — збірка оповідань, повістей, текстів пісень (2009), автор понад 50 статей з питань літератури в періодиці та літературно-художніх збірниках Микола Василенко завжди залишається у наших серцях як українець, який все своє життя присвятив боротьбі за утвердження української мови на українських землях.
Певно, з самого малечку запитував себе Микола Василенко: “Із яких причин і через кого спустошена земля наша?”. Можливо, саме за прискіпливу допитливість обдарованого молодого поета, який пережив лихоліття Голодомору 1932—1933 років і не з книжок пізнав Другу світову війну, вже 1947 року було ув’язнено. Відбувши покарання в сталінських таборах, 1955 року тридцятилітній краянин вийшов уже загартованим до боротьби з тоталітарним режимом. З вовчим квитком ворога народу йому все-таки вдалося закінчити Горлівський індустріальний технікум (1960 р.) і продовжувати самоосвіту, щоб залучити до визвольної боротьби нових молодих особистостей. Письменник Григорій Кочур у передмові до книги Миколи Василенка “Очна ставка” писав: “З Миколою Василенком ми приятелювали багато років. В різні часи нам довелося зустрітися у різних місцях і в різних обставинах. Однакове і завжди незмінне у нього було і залишається одне: любов до рідної мови і до поезії. А ці властивості пов’язані з іншими — порядністю, національною і особистою гідністю, незламною принциповістю”.
Коли наприкінці 1980-х на Херсонщині створювали перші осередки Народного Руху України і Товариства української мови, Микола Олександрович був у вирі подій. Він організовував Шевченківські читання біля пам’ятника Великому Кобзарю, своїми яскравими патріотичними творами запалював серця українського студентства, які потім складали основу патріотичних формувань “Молодої Просвіти”, Суспільної Служби України, Херсонського коша Українського козацтва, літературних студій “Кулішева криниця” і “Таврійський первоцвіт”. З книгою поезій Миколи Василенка “Очна ставка” патріотично налаштована молодь не розлучалася. Для кожного з них, як гасло до дій, звучали слова:
Єднайтеся, орли-сини!
Я — Україна, ваша сила.
Я вам дала могутні крила,
І дух, і молодість весни.

Хай Вас не бавлять мрії-сни —
Для подвигів я вас ростила.
Єднайтеся, орли-сини,
Я — Україна, ваша сила.
З приємністю згадую наше знайомство з Миколою Олександровичем під час поїздки до Києва у грудні 1993 року на святкування 125-річчя ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
Наприкінці дев’яностих він був одним із натхненників проведення науково-практичної конференції, присвяченої 90-річчю від дня народження Степана Бандери. Саме завдяки йому запрацювали на Херсонщині Товариство “Меморіал” та Спілка політв’язнів і репресованих. Він був одним із тих лицарів українського духу, хто сприяв відновленню служби Божої у Храмі святої Олександри Української Автокефальної Церкви на вулиці Перекопській у Херсоні.
Чимало поетичних та прозових книг Микола Василенко видрукував саме у Херсонській філії Видавничого Центру “Просвіта”.
Сьогодні вже 5 випусків альманаху вийшло друком у Херсонській філії Видавничого Центру “Просвіта”.
Він також підтримав ідею кандидата філологічних наук, просвітянина Івана Немченка щодо створення своєрідної Таврійської фундації як осередку вивчення української діаспори. Ідея допомогти молодим науковцям, молодим літераторам реалізувати свої творчі задуми об’єднала навколо Миколи Олександровича плеяду філологів-патріотів, які досі працюють над тим, щоб і надалі виходив друком у Херсонській філії Видавничого Центру “Просвіта” унікальний альманах “Вісник Таврійської фундації”. В роботі вже 15 випуск.
Він до останнього подиху працював на майбуття українського народу. Його численні виступи на радіо і телебаченні, в студентській та учнівській аудиторії, його нетлінні твори завжди запалювали й запалюють серця молодих краян.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment