Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
У Центрі української культури та мистецтва відкрили виставку “Мелодії барв Любові Романів”, приурочену до 75-х роковин початку депортації українців з етнічних земель Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя (нині територія Польщі). У день відкриття колекцію пані Любові внесли до Національного реєстру рекордів України.
Акцентом експозиції є вишивані рушники, яких у доробку Любові Романів близько двох сотень (у домашній колекції понад 160). Також представлено писанки та вироби з бісеру.
Любов Романів родом з Рогатина, що на ІваноФранківщині. З дитинства разом з мамою Цецілією Дмитрівною Романів (Возняк), виселеною з Лемківщини 1945 року, вишивала, розмальовувала лемківські писанки.
Після завершення навчання на факультеті фізики почала працювати на Державному підприємстві “Антонов”. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та київського товариства “Лемківщина”. Працює над відтворенням елементів традиційного лемківського одягу, виготовляє прикраси з бісеру — кризи, проводить безкоштовні майстеркласи з лемківської писанки, розшукує старовинні вишивані узори, створює на їхній основі свої композиції.
Роботи Любові Романів експонувалися на багатьох виставках та мистецьких конкурсах, публікувалися в підсумкових каталогах, нагороджені дипломами. Частина робіт перебуває у колекціях музеїв та приватних зібраннях Польщі, Чехії, Італії, Білорусі, Росії, США, Канади.
2014 року майстриня власним коштом видала книжку спогадів свого батька — Мирослава Івановича Романіва “А Вігор і Сян течуть…” про події на Лемківщині та Надсянні, депортацію українського етнічного населення.
— Коли твориться вишивка на полотні чи рушниках, то з’являється надія, що українська культура, українське мистецтво не будуть втраченими, — наголосила, відкриваючи виставку, засновниця та директор Центру української культури та мистецтва Світлана Долеско. — Це надія на те, що ми залишимося нацією, що збережемо не лише українську мову, а й мову наших символів і знаків.
— Ідея проведення виставки виникла несподівано, — зізналася Любов Романів. — Я до неї йшла довгих 30 літ. Перший свій рушник вишила в сім років. Мене часто запитують, чому я вишиваю узори не лише Лемківщини, де народилися мої батьки, чи Прикарпаття, де минуло моє дитинство. Мені хочеться, щоб на виставці людина з кожного регіону знаходила щось суголосне своїй душі. Хочеться, аби люди ставали добрішими. Нам потрібно вносити більше позитиву в життя, аби було більше приємних подій і вражень.
Присвячую виставку всім, хто пережив депортацію. Я виросла зі словом “переселенство”. Переселенцями були мої батьки, їхні родичі, друзі. Зараз знову часто чуємо це слово. Хочу, щоб більше не було подій, які б змушували людей переселятися.
Україна там, де наша культура. Дуже шкода, що раніше ми не змогли приділити більше уваги культурі східних регіонів та Криму. Напевне, не сталися б такі події, якби було більше українського духу на цих землях.
— Пишаємося рекордами, які встановили прості українські жінки, — підкреслила керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова. — Вони зберегли українську культуру, українську вишивку. І те, що ми маємо сьогодні, це дух України, пронесений через століття. Ми вперше вносимо до Національного реєстру рекордів України власноруч вишиту колекцію українських рушників. Представлено 165 експонатів. Це не всі рушники, вишиті Любов’ю Романів. Частина з них зберігається по всьому світу. Це найбільша колекція рушників, створених однією людиною.
Про становлення таланту Любові Романів розповіла її творчий наставник, керівник гурту “Надія” Надія Шматок. А пані Любов подарували Центру української культури та мистецтва книжку спогадів свого батька “А Вігор і Сян течуть…”
