Георгій ЛУК’ЯНЧУК
У Києві 8 травня до дня завершення Другої світової війни у Європі відкрили виставку “Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ”.
Перші концентраційні табори для цивільних осіб в Європі (вперше у світовій практиці!) радянська комуністична влада створила в 1918—1921 роках за часів ще “вождя всіх трудящіхся” Владіміра Лєніна. Це був сумновідомий “СЛОН” (Соловецкий Лагерь Особого Назначения), який заклав початок жахливій комуністичній репресивній системі ГУЛАГу. В той час до них потрапили, зокрема, і полонені вояки Армії УНР. У подальшому на лісоповалах, “комуністичних будівництвах”, копальнях за Полярним колом, секретних дослідних установах (“шарашках”) чи тюремних психлікарнях опинялися міністри УНР, митці “Розстріляного відродження”, “класово ворожі елементи”: “кулаки” та “буржуазія”, науковці-“шкідники”, учасники українського визвольного руху, репресовані за сфабрикованими звинуваченнями, дисиденти та священнослужителі. Виставка розповідає про українців, які у концтаборах, зберігши гідність, за допомогою повстань — Норильського, Кенгірського й Воркутинського, — змогли розвалити рабовласницьку комуністичну систему.
— Українці становили понад половину в’язнів ГУЛАГу 1953 року. Вони були серед тих найактивніших, хто зруйнував імперію ГУЛАГу і всю комуністичну державу, — сказав на відкритті виставки директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. — Українці в ГУЛАГу не мали тисяч легіонів для перемоги, вони самі були легіонерами та преторіанцями, однак вірними не імперії, а своїй Батьківщині — Україні. І вони тріумфували, хоч їхня боротьба і розтягнулась на 74 роки, поки існував комуністичний тоталітарний режим та система його концтаборів. Вони тріумфували 24 серпня 1991 року, коли Чорновіл, Лук’яненко та інші політв’язні вносили до зали Верховної Ради український прапор. Нацистські концтабори, які фактично будували за аналогією радянських, перемогли союзники антигітлерівської коаліції 1945 року.
Але гітлерівський Аушвіц водночас був переможений і сталінським ГУЛАГом! Сталінсько-берієвські ж проіснували переважно до смерті їхніх організаторів — до хрущовської “відлиги”, та частково були відновлені згодом в епоху брежнєвізму для боротьби з “інакомисленням”. Жахлива війна режиму проти людяності, системи проти людини, табору проти свободи, пропаганди проти вільної думки аж до 1989 року — піку горбачовської перебудови. Виснажені війною народи СРСР 1945-го не знайшли тоді сил скинути після Гітлера й другого тирана — Сталіна. Європа була знекровлена настільки, що віддала Сталіну майже все, що він вимагав: свій схід і центр (складові майбутнього “соціалістичного табору”). На місці низки нацистських концтаборів постали радянські. ГУЛАГ не зупинявся ні на мить. Мільйони людей і десятки народів відгородили від зовнішнього світу залізною завісою. Згодом Радянський Союз продовжуватиме вже конкретно розбудовувати цю залізну завісу і спорудить стіну в центрі Берліна, щоб окреслити зону для своєї тиранії і сваволі. З 1965 року, вже при Брєжнєві, в СССР та підневільних країнах “соціалістичного табору” запровадять пишні святкування Піррової перемоги, щоб затерти думки про її надвисоку ціну. Ціну, яку Кремль і його комуністично-імперські вожді змусили заплатити кожну родину. Без перебільшення — кожну. Надто висока ціна цієї “перемоги”! Цю ціну кремлівська верхівка зробила такою зумисне, щоб убезпечити себе від народного бунту. Кремль боявся і слушно очікував, що сильні духом і тілом солдати розвернуть зброю проти Москви, коли повернуться з переможеного Берліна. Тому тілами наших дідів форсували Дніпро, тому беззбройних виставляли проти танків, тому гнали рядами на мінні поля, тому й рятували від наступу фронту промислові станки, а не людей — “баби єщьо нарожают!” (Жуков). “Шапками закидати ворога” — це не лише про злочин проти своїх власних солдатів. Це про план утримання комуністичної тоталітарної влади. Такою є правда Другої світової війни для нас, українців, і кримських татар, а також для росіян, білорусів, казахів, грузинів, азербайджанців, вірменів — усіх понад 100 національностей величезної тюрми народів — СССР. Такою вона стала і для окупованих країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Балкан і східних німців. Такою була Східна Європа після 1945 року. Два покоління мусили вирости, щоб відновити сили і антитоталітарний спротив досяг цілі. Лише 1989 року завдяки волі вільних людей упав Берлінський мур. А 24 серпня 1991 року Україна ставить фінальну крапку в існуванні тоталітарної імперії — СРСР. Але чи завершилася історія комуністично-імперського ГУЛАГу? Сьогодні українські громадяни знову отримують вироки по два десятки років таборів (як у сталінсько-брежнєвські часи!) на російській Півночі. ГУЛАГ знову піднімає голову в путінській Росії. В наших силах — не допустити цього і першим кроком до цього має стати усвідомлення кожним українцем факту: не називати “перемогою” перебування у колоніальній неволі, до якої нас знову змушує гібридною війною на сході України тоталітарний режим Путіна з його новітніми неоімперськими далекосяжними планами.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
