«Якщо з нами Бог, то хто проти нас?»

Градус політичної напруги в суспільстві після президентських перегонів не спадає. До цього останніми днями додалися тривожні повідом­лення про ситуацію в українській Церкві. Принаймні засоби масової інформації намагаються представити це як конфлікт між святійшим Патріархом Української Православної Церкви Київського патріархату Філаретом і митрополитом Православної Церкви України Епіфанієм. Це стало причиною і темою прес-конференції в інформагентстві “Наголос”, у якій взяли участь представники Товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, низки громадських організацій і політичних партій, наукових інституцій. Серед них колишні рухівці, учасники громадського об’єднання “За єдину помісну православну церкву”, яке потім оформилося в громадську організацію.

Виступаючи на прес-конференції, голова Товариства “Просвіта” Павло Мовчан зауважив, що нині ми продовжуємо пожинати плоди нерішучих, половинчатих кроків у будівництві незалежної і суверенної держави. За тривалий час Українська держава не спромоглася остаточно і безповоротно розв’язати ні мовне, ні церковне питання. Ось і сьогодні ми довідуємося зі ЗМІ, що святійший Патріарх Філарет, духовний провідник нації, людина, яка є символом боротьби за незалежність, яка заслуговує найвищої оцінки і гідно поціновується суспільством, дає інтерв’ю, яке не тільки наші вороги і недоброзичливці починають розцінювати і коментувати як спробу ревізії церковних проблем, що, на наш погляд, були уже вирішені! Ми, українці, тішилися з того, що столітня проблема нашої духовної залежності від Москви нарешті вирішена законним, канонічним шляхом усім миром. Україна отримала Томос і єдину Православну Церкву України. З пам’яті ще не стерлися ті хвилюючі і одухотворені хвилини Об’єднавчого Церковного Собору, який відбувся у Святій Софії торік 11 грудня. Зрозуміло, що частина суспільства, не вникаючи в процес і зміст церковних канонів, очікувала все і одразу. Це стосується тих, хто нарікає, мовляв, Українська церква отримала статус митрополії, а не патріархії. Але сьогодні не це головне, бо на кону єдність і незалежність усієї Української держави.
Тому українська громадськість і зібралася терміново, щоб висловити і свої застереження і звернутися до святійшого Патріарха Філарета: заради найвищої цінності — Української держави і єдності нації — дорога непорозуміння мусить бути подолана. Бо, нагадав Павло Мовчан слова духовного мудреця, немає нічого страшнішого за віруси свідомості. Коли запускається зневіра, дезінформація, коли викликається зненависть, коли вона персоніфікується. Москва працює, щоб ці віруси ширше розсадити, вживити по цілій Україні. Багато хто зацікавлений, щоб ревізувати уже схвалені й підписані документи і статус нашої автокефальної Церкви. Сьогодні вона, безсумнівно, з часу отримання Томосу є єдиним правильним шляхом для Української держави і української нації. “Слово Просвіти” друкувало статті науковця і публіциста Василя Куйбіди, де чітко і аргументовано показано, що втрачає Росія з визнанням і постанням ПЦУ. Наша свобода і незалежність, зокрема і нашої Церкви, — це нищівна поразка нинішньої путінської імперії. Тому вона ні перед чим не зупиняється, щоб розхитати нашу єдність. Про це треба повсякчас пам’ятати.
Сергій Здіорук, кандидат філософських наук, висловив думку, що одні інформаційні хвилі, підняті навколо цього питання, стурбували, інші примушують суспільство діяти для максимального досягнення консолідації української нації і, зокрема, нашої православної канонічної церкви. Вона нині є вселенсько визнаною, підтверджена Патріаршим і Синодальним Томосом про автокефальний устрій православної церкви.
— Ми хочемо наголосити, — сказав він, — що до Томосу український народ ішов понад тисячу років. Ми ж пам’ятаємо, що перші наші митрополити Іларіон і Климент Смолятич уже були, коли про Московію ніде і згадки не було. Скільки часу, горя, сліз, скільки життів народжених і ненароджених загублено по різних Сибірах, Сандармохах, ГУЛАГах, щоб ми в нинішньому часі, воюючи з нашим споконвічним ворогом Росією, таки здобули цю єдину правильну і легітимну основу. 1991 року ми відновили державу загалом і стали повноправним суб’єктом. І так само зі створенням ПЦУ ми стали повноправним суб’єктом міжнародних релігійних відносин. Досягнувши отакої вершини невтомними зусиллями Філарета і Президента, парламенту, політичних сил і громадськості, ми не маємо права втратити досягнуте. Цей шлях вистраждала Україна великою ціною, а наша перспектива — в контексті європейських цінностей з єдиною церквою. Не розхитуймо ситуацію! Бережімо свою традицію, пам’ятаймо про свою тяжку історію і бережімо, цінуймо Україну.
Різні аспекти цієї проблеми, суголосні з попередніми промовцями, висловили у своїх виступах академік НАПНУ Геор­гій Філіпчук, громадські й політичні діячі Олександр Гудима, Іван Заєць, художник, Шевченківський лауреат Анатолій Гайдамака.
На завершення Павло Мовчан зацитував Василя Куйбіду з його брошури “Українська помісна церква”: “Третя цілісна засада існування Російської імперії — виправдання її особливої релігійної місії порятунку світу”. Розповів про історію цієї ідеологеми, яку сформулював Федір Достоєвський. Цей порятунок світу, який вони покладають на себе, не бачать без нас. Вони кидають величезні кошти на проведення хресних ходів, оплачують “безсмертні полки”. Якщо вони смітять грошима у цілому світі, зрозуміло, що ця їхня “месійність” ніде не поділась, вона присутня. А утвердження Української помісної церкви назавжди позбавляє моральних підстав у свідомості населення як захисниці їхніх інтересів. Є Українська помісна церква — немає імперії, немає Української помісної церкви — чекай відродження четвертого Риму і приходу нового російського Сталіна. Якщо в цей процес 9 травня була втягнута така сила, то як наступного року відзначатимуть круглу дату? Що робитиме Москва, які колосальні колони будуть? Але вже створюється концепція — порятунку світу, захисників світу. Ми єдиний камінь спотикання, і сподіваюсь, що це розуміння прийде не лише до людини, яка озвучила певні тези сумніву (ймовірно, мав на увазі Філарета), а й багатьох тих, хто вагається. Треба визначатися: або ви там з сатаною, або ви з Господом Богом. Як казав святійший Патріарх: “Якщо з нами Бог, то хто проти нас?” А з нами Бог.

Власн. інф.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment