На одній виставці — тисячоліття української державності

Світлана ЧОРНА
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА
Унікальна виставка — “Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку”, що експонувалася 17—18 травня у Національному центрі ділового і культурного співробітництва “Український дім”, продовжить роботу в державних установах, вищих навчальних закладах, бібліотеках та в інтернетпросторі. Відкриваючи експозицію, одним із експонатів якої став фотолітопис, що розповідає про Україну від найдавніших часів — кам’яного віку, Трипілля, кіммерійців та скіфів до перших державних утворень на наших теренах, перших згадок про них у хроніках і літописах й до сьогодення, ініціатор та керівник проекту Перший віцепрем’єрміністр Степан Кубів зазначив, що усі матеріали, зібрані у книзі, будуть оцифровані. Електронна версія виставки має бути доступною для всіх зацікавлених.

Народний депутат України Юрій Шухевич (портрет його батька в розділі “100 українських перемог”), доктор юридичний наук Олександр Святоцький та інші наголосили, що необхідно виховувати українців на прикладах героїв, а не “низькосортних фільмах”, адже “нових перемог не буде без бойового духу, без любові до України”, джерело якої в нашій історії.
Фотолітописний екскурс в славне минуле розпочинається з добре дослідженого Трипілля.
Окреме місце в експозиції займає історія Київської держава IX—XIII ст., якій передувало інше праукраїнське державне утворення — Антське царство, що виникло у IV ст. н. е. Саме з антами пов’язують дослідники існування протослов’янської держави, яку арабські джерела називають Куявією.
У фотолітописі представлена хронологія всіх етапів державності. Одна з ключових дат — 18 травня 839 року — перша згадка про УкраїнуРусь у Бертинських анналах, визначній пам’ятці Середньовіччя. Тоді імператор франків Людовик I Побожний прийняв у своїй резиденції в місті Інгулейгаймі послів народу росів, що вже побували з місією у Константинополі, куди правитель направив їх “для утвердження дружніх стосунків”. Ще одна важлива дата — 2 вересня 911 року, коли було укладено міждержавний договір Русі з Візантією, куди великий київський князь Олег від імені “всіх сущих русів, що є під рукою його” та для “збереження і засвідчення дружби, яка од багатьох літ була між християнами і руссю”, направив своїх послів. В літопис ця подія внесена за візантійським літочисленням під 912 р.
Традиції державотворення від антів та Київської Русі успадкували українські козаки, що прославилися походами на чолі з Вишневецьким на турецьку фортецю Азов (1559), Московську державу (1609—1612), перемогами над польською армією під Жовтими Водами (1648) і московитами під Конотопом (1659) та в багатьох інших битвах і трудах під проводом Івана Виговського, Павла Тетері, Івана Самойловича, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Павла Полуботка, Кирила Розумовського.

“Держава і народ, які знають свою
історію, — непохитні і міцні”
Презентовані матеріали, документи і світлини унікальні, вони засвідчують: українській державності 1180 років, а перша писемна згадка про Київську Русь, спадкоємицею якою є сучасна Україна, датується 18 травням 839 року. Цю дату зафіксували Бертинські хроніки, які зберегли свідчення про посольство русів до Візантійської імперії та Імперії франків. За словами сучасного британського історика Пітера Сойєра, “своєю детальністю і компетенцією ці чудові аннали перевершують усі інші тексти IX ст.” Нещодавно Франція передала в Україну копію витягів із Бертинських хронік, які зберігаються в бібліотеці міста СентОмер.

Без ідентичності немає нації
Племена і народи, що населяли українські терени, заклали основи світової цивілізації. Людність на цих землях була вже на зорі кам’яного віку. На початку неоліту, у VI—V тисячолітті до н. е. — трипільська культура. “Трипільці репрезентували розвинену землеробську культуру міднокам’яного та початку бронзового віку (V—III тис. до н. е.) з багатьма великими і добре розбудованими поселеннями, величезними на ті часи протомістами з кількома десятками тисяч мешканців, досконалими і вигадливими керамічними виробами, а також своєрідним культом родючості”, зазначають укладачі фотолітопису.
У фотолітописі представлено матеріали, які розповідають про слов’янські державні утворення IV—IX ст. — антів, склавинів, венедів, полян, древлян, уличів, сіверян, тиверців та Київську державу IX—XIII століть. Зеніту могутності ця держава сягнула за доби Ярослава Мудрого: було збудовано й укріплено верхнє місто — “місто Ярослава”, споруджено собор Святої Софії, Золоті ворота, які нагадували Константинопольську та Єрусалимську брами, монастирі святого Георгія та Ірини, багато інших споруд. При Софійському соборі було засновано школу, а також осередок з переписування та перекладу книг.
Київська держава була найбільшою середньовічною державою Європи, у її головному місті — Києві мешкало 100 тисяч осіб, значно більше, ніж у той час у Парижі чи інших сучасних столицях.
По смерті Ярослава Мудрого Русь охопили запеклі міжусобні змагання за великокнязівський престол. Протягом другої половини XII — на початку XIII ст. давньоруська держава розпалася на самостійні землікнязівства.
Тим часом зі сходу насувала страшна загроза — монгольські полчища. Фатального 1223 р. давньоруські дружини через брак єдності зазнали страшної поразки від монголів, а в 1237—1241 роках на землі Русі вдерлися війська хана Батия. У причорноморських та приволзьких степах виникає нова держава — Золота Орда, до якої давньоруські землі потрапляють у васальну залежність.

Віра, традиції, культура, символи
На початку нинішнього року Українська Церква отримала Томос. З історичних джерел відомо, що перше хрещення Київська Русь прийняла за князя Аскольда близько 860го року. 18 жовтня 957 р. княгиня Ольга в соборі св. Софії у Константинополі прийняла хрещення від візантійського імператора Константина VII Багрянородного та патріарха. Її онук Володимир Великий, який здійснив адміністративну реформу, в результаті чого влада в центрах перейшла від племінних князів до намісників, що призначалися з нащадків київського князя та його довірених осіб (це забезпечило територіальну єдність держави), визначив цивілізаційний вектор розвитку держави, охрестивши 988 року Русь. Тоді ж виникає і Київська митрополія, яка підпорядковувалася Вселенській патріархії. У 1686 році через підкупи, протистояння місцевого українського кліру, маніпуляції з обранням чергового митрополита Київська митрополія була анексована Московським патріархатом. І лише зараз, виборовши право мати єдину помісну Церкву, український народ зміг позбутися духовних пут.
Володимир Великий залишив нам у спадок ще один символ — великокнязівський герб “Тризуб”, який він карбував на перших монетах Київської Русі.
З небуття тризуб повертається в добу Української Народної Республіки — великокняжий знак стає гербом відродженої держави, він зображений на Великій печатці УНР (1918). 19 лютого 1992 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Державний Герб незалежної України. Ним став золотий тризуб на синьому щиті. Проект цього герба розробили українські геральдисти — Андрій Гречило, Олексій Кохан та Іван Турецький.
У книзі представлена історія й інших державних символів — синьожовтого прапора та Гімну.

Фотолітопис правди і перемоги
Наступний етап української державності, представлений у книзі, — ГалицькоВолинська держава та Королівство Русь у XII—першій половині XIV ст. Однією зі славних сторінок тієї доби стала спроба князя Данила створити у 1240х рр. антимонгольський союз європейських держав під егідою католицької церкви. 1253 року Данило прийняв від Папи Римського Інокентія IV корону, коронувався у Дорогочині на Підляшші і відтоді іменувався королем Русі.
Таким же славним сином українського народу є і ВасильКостянтин Острозький. У 1576 р. в Острозі князь заснував першу в Україні слов’яногреколатинську школу (Острозька академія) та у 1578му друкарню, куди запросив Івана Федорова, перетворивши свою резиденцію на справжній науковокультурний осередок.
Спадкоємицею демократичних і культурних традицій, виплеканих за часів Київської Русі і ГалицькоВолинського князівства, стає українська держава середини XVII ст. “Військо Запорозьке”. За гетьманування Петра Конашевича Сагайдачного козацтво стає впливовою соціальнополітичною та військовою силою. Під його керівництвом козаки здійснюють низку успішних походів на Очаків і Перекоп (1607), Синоп і Кафу (1616). 1618 року, допомагаючи польському королевичу Владиславу, котрого московити оточили під Вязьмою, козаки захопили Єлець, Серпухов, Калугу і штурмували Москву.
Антимосковський курс обрав і гетьман Іван Мазепа, який усі роки свого правління виступав покровителем культури, мистецтва, освіти і науки. За його сприяння КиєвоМогилянський колегіум перетворено на академію, засновано Чернігівський колегіум. Захищаючи Гетьманщину від повного поневолення Московщиною, гетьман 1708 року в ході московськошведської Північної війни перейшов з невеликим військом на бік шведського короля Карла XII. У червні 1709 року союзники програли битву під Полтавою, невдовзі Мазепа помер в еміграції. Його соратники — Андрій Войнаровський, Григорій Герцик, Іван Ломиковський, Іван та Федір Мировичі, Пилип та Григорій Орлики й інші започаткували першу політичну еміграцію з України та на теренах Польщі, Франції, Швеції, Туреччини проводили активну промосковську політику і виношували державницькі плани. Написана в еміграції Пилипом Орликом Конституція Війська Запорозького стала першою європейською Конституцією в сучасному розумінні слова.
Державниками залишалися і наступники Мазепи — Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, Кирило Розумовський, діяльність яких стала потужним чинником у формуванні національнодержавницької свідомості наступних поколінь українців.
У книзі подано цілу галерею портретів видатних діячів XIX—початку XX ст., коли українські землі перебували у складі російської та австроугорської імперій. Серед них поет Василь Капніст, автор знаменитої “Оди на рабство”, меценат Дмитро Трощинський, родич Миколи Гоголя, Олександр та Ілля Безбородьки, фундатори Ніжинського ліцею, Василь Каразін, засновник Харківського університету, письменник та ректор Харківського університету Петро ГулакАртемовський, перший ректор університету св.Володимира у Києві Михайло Максимович. В цьому ряду — письменники, громадські діячі, меценати.
Наступний розділ фотолітопису присвячений 100річчю УНР та боротьбі українців за власну державу. У виданні представлені документи тієї доби, видатні діячі УНР, історичні довідки. Окремі розділи присвячені ЗУНР та Карпатській Україні, темі відновлення держави 30 червня 1941 року.
Саме в цей день українські національні збори всупереч німецьким планам проголосили у Львові Акт відновлення Української держави та створення коаліційного уряду — Українського державного управління на чолі з Ярославом Стецьком. Гестапо заарештувало автора Акту 30 червня 1941 р. Степана Бандеру, Ярослава Стецька та інших українських діячів. У вересні їх ув’язнили у таборах Заксенхаузен та Аушвіц. На боротьбу з окупантами піднімається УПА — влітку на Поліссі під керівництвом Тараса БульбиБоровця формується загін повстанської армії “Поліська Січ”.
За сучасними підрахунками УПА, нараховувала близько 100 тис. бійців. Підпілля ОУН поширювало свою діяльність на всю Україну, зокрема на Донбас і Крим. 500 тисяч українців зазнали репресій через підтримку визвольного руху.
Останній відомий бій УПА з оперативною групою УКДБ відбувся 12 квітня 1960 року біля хутора Лози на Тернопільщині.
У розділі “Сучасна держава” представлено матеріали, які розповідають про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., діяльність Президентів України, Верховної Ради та інших інститутів публічної влади.

“Ми показали — наша сила в єдності, наше завдання — зберегти українську державність”
Фотолітопис створено за участю Всеукраїнської правозахисної організації “Меморіал” імені Василя Стуса, яка відзначає 30річчя від дня свого заснування (автори ідеї та керівники проекту Степан Кубів та Олександр Святоцький).
Майже п’ять років над виданням працювало більше 4 700 науковців з науководослідних інститутів, університетів, НАНУ. Багато документів, що увійшли до книги, отримано з Австралії, Канади, США та європейських країн, збережені представниками діаспори від знищення в радянський час. До роботи над фотолітописом долучилися і голосоукраїнці — головний редактор “Голосу України” Анатолій Горлов (член редакційної ради), Світлана Чорна та Юрій Перебаєв (укладачі), фотокореспонденти Олександр Клименко, Сергій Ковальчук, Андрій Нестеренко та Валентина Восколович (редагування і коректура).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment