Вища міра деградації

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

Закінчення. Поч. у ч. 20 за 2019 р.

Безумство сильних світу того, а передусім Росії, як було показано у першій частині коментаря, хвилює світ. Папа римський Франциск звертається до інтелектуалів, аби ті впливали на політиків і переконали їх, що вони штовхають світ до великої катастрофи.
Чи замислюються нині над тими глобальними проблемами українські політики? І насамперед новий Президент України? Поки немає підстав для ствердної відповіді. І ставлення до ухваленого парламентом закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, і ставлення до проблем з Росією ми чули у трактуванні артиста, а не лідера нації. Від імені Володимира Зеленського вже було озвучено думку, що ухвалений Верховною Радою України закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” не належить до тих законів, які консолідують Україну… На сторінці Зеленського у Facebook є записконстатація: “…ми повинні ініціювати та ухвалювати такі закони й такі рішення, які консолідують суспільство, а не навпаки”. А далі є записвисновок: “Після мого вступу на посаду президента буде зроблено ретельний аналіз цього закону, щоб пересвідчитися, що в ньому дотримані всі конституційні права та інтереси всіх громадян України”.
Дотепні користувачі соціальних мереж йому відразу відповіли: “Україна вже давно поділена, але не на ґрунті мови, а на тих, хто дивиться “95 квартал”, і на тих, хто на нього плює”… А якщо до поважних справ підходити поважно, то Володимир Зеленський мав би починати не від анонсів аналізу ухваленого закону, а від вивчення, як це націєтворче питання розв’язували в інших країнах. Які використано механізми впливу, що практично за 10 років глибоко онімечена Прага стала зразковим чеським містом. Де і хто у нас припустився помилки, що донині Київ так і не став ще українським містом. І чи це справді була чиясь помилка, чи, може, поступливість перед російським шантажем?
Є чого повчитися Володимиру Зеленському й у доступній в Україні книзі (у російському перекладі) спогадів колишньої прем’єрміністра Ізраїлю Голди Меїр “Моя жизнь”, де показано, як творці держави Ізраїль відродили невідому загалу дуже давню мову, яка багатьох, як тоді казали, роз’єднувала, і створили мову, яка з часом стала мовою єднання. Йдеться про іврит, який на час заснування держави Ізраїль вважався мертвою мовою. Коли засновники держави Ізраїль сказали, що це потрібно для інтересів держави, ніхто не став проти цього заперечувати.
А у нас фактичні засновники держави — передусім політв’язні та частина творчої інтелігенції, — люди, котрі піднімали хвилю українського відродження кінця 1980х рр., пояснюють, що в інтересах держави, аби вона говорила українською. Завжди піднімається хвиля спротиву, мовляв, “это ущемление прав”. Тому вже три десятиліття (1989 року було ухвалено закон про мови в УРСР) ніяк не можемо подолати наслідків брежнєвської політики звільнення від вивчення мов союзних республік. І отримали пародію на Україну у вигляді “95 кварталу”.
Значно частіше, ніж на сцені, ми бачили пародію у реальній політиці. Причина — не викристалізувалася як клас відповідальна за долю нації політична аристократія, ядро якої ми мали в 1990х роках. Нині переважають багаті циніки, які шокують нерозумінням суті й потреб нації. Вони усе зводять до дешевої ковбаси для загалу й до розкоші, поєднаної з псевдокультурою, для себе. Саме з їхньої подачі формується клімат національної безвідповідальності і в колах великого бізнесу, і серед значної частини політиків.
Тож не дивно, що у день історичного голосування закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” аж 75 депутатів були відсутні на робочому місці у сесійній залі парламенту України. Одних відсутніх депутатів фракції блоку Петра Порошенка (22 особи) і фракції “Народного фронту” (12 осіб) вистачило б, аби забезпечити конституційну більшість голосів (мінімум 300) у цьому голосуванні. Тим паче, за словами голови Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України Миколи Княжицького, який представляв на сесії закон про мову, за нього проголосувало чимало осіб, на яких Комітет не сподівався.
Однак не всі з відсутніх 34 депутатів з двох названих фракцій голосували б “за”. Судячи з лементу, який після позитивного голосування вчинила дружина народного депутата України Сергія Лещенка, коли б він був присутнім у залі, є всі підстави вважати, що не голосував би “за”. Діджейка Анастасія Топольська закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” назвала “не что иное, как тотальная украинизация”. Закон цей її “ущемляет в правах” як “русскоговорящую украинку”. Слова обурення Анастасії (її родове прізвище Бєсєдіна) спеціально залишаю без перекладу. В Україні багато хто нині розмовляє російською. Проте багато хто з них захищає українську землю від путінських загарбників. А Топольська родом із селища Фащівка, що розташоване у нині окупованій частині Луганщини, як писали в електронних ЗМІ, не приховувала симпатій до сепаратистів. Були навіть повідомлення в інтернеті, що вона їх підтримувала…
У грізному посланні з Італії на Facebook вона написала (цитую в перекладі): “Через якихось крайніх виродків у мене тепер немає програми. Будьте ви прокляті, ідіоти нещасні. З усіма вашими сімейними цінностями і українськими квотами”. У матеріалі “Главреду” відривається послання на оригінал прокляття українців Топольською. А разом з ним відкривається і величезна кількість коментарів до того прокляття. Щонайменше у половині з них неприхований глум над українською мовою, українською піснею і українською реальністю. Один з коментарів мене особливо шокував (цитую з пам’яті у перекладі): “Твій Сергій нібито депутат. Невже ж не можеш його заставити, аби домігся скасування того дебільного рішення?”…
Не виключено, що Топольська таки змушує Сергія Лещенка дещо робити. Коли у травні 2018 року розгорівся скандал після того, як (на той час уже офіційна) дружина Лещенка назвала українські вишиванки “вишиватками”, на це грізно відреагували користувачі Facebook, де Топольська розмістила свою “вишиватку”. Слова обурення з цього приводу були адресовані також і Сергієві: “От же ж Бог парує пришиблених”…
Правду кажучи, щось у тому є! У Вікіпедії про володіння іноземними мовами у Сергія Лещенка зазначено: “українська мова”. Якщо жарт, то дуже примітивний, в якому прочитується зневага до української держави і української нації. Якщо це не жарт, то час вже ставити питання про адекватність таких політиків.
За націєтворчий закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” проголосувало 278 народних обранців. 70 депутатів виступили проти цього закону. Жодного голосу “за” не дав опозиційний, названий у народі російським, блок. А 100% голосів “за” дала лише фракція Радикальної партії Олега Ляшка.
Проти проголосувало 38 депутатів, 25 — не голосували, а 7 — утримались від голосування. І це є чесна позиція. Нечесною і аморальною позицією є втеча від відповідального голосування, прикриваючись відсутністю. Не виключаю, що дехто був відсутнім з поважних причин, проте багато з них — традиційне “болото”, готове на зраду, коли їм це буде вигідно.
“Болото” присутнє не тільки у політиці. Воно дедалі глибше затягує журналістику. І не тільки українську. Великі моральні авторитети і України, і світу наголошують, що місією журналістики є самовіддана служба правді, а не гонитва за зазвичай примітивною сенсацією.
Якраз у руслі “пульсу часу” ведуча телепрограми “Право на владу” на каналі “1+1” Наталія Мосейчук 25 квітня 2019 року зробила сенсаційну заяву “Мова не нагодує”. Спочатку у соцмережах засуджували Н. Мосейчук. З’явилася навіть група “Нагодуй Мосейчучку”. Згодом дедалі активніше стали з’являтися дописи на підтримку цієї специфічної пані.
Вона від 1993 року пов’язана з телебаченнями. Київську кар’єру починала на Інтері. Коли на одному з ефірів на “1+1” її назвали журналісткою, вона різко “відрубала”, що вона ведуча, а не журналістка. І підкреслювала, що працює за сценарієм. Тому часто її називають українською Скабеєвою (одіозна путінська пропагандистка).
Записи у соцмережах на підтримку Наталії Мосейчук та озвученої нею тези “Мова не нагодує” зводилися до тверджень, що нічого нині займатися мовою, нічого на неї витрачати гроші, коли народ не може собі дати ради з тарифами.
Сподіваюся, що це лише атака путінських тролів. Дуже не хочеться вірити, що 5 років тотального зомбування українців телевізором глибоко прибили інстинкт національного збереження. Далеко не останню роль у тому, що маємо нині таку патологію, зіграв канал “1+1” та “95 квартал”.
У тому глибоко переконався, коли аж двічі переглянув запис програми “Право на владу” зі скандальним висловлюванням (“мова не нагодує”) уродженої у Туркменістані доні радянського військового, який, як вона сама озвучила, був також учасником радянського окупаційного контингенту в Афганістані, в Німеччині, в Угорщині. Подивився я також фрагмент запису з емоційним “наїздом” ведучої Наталії Мосейчук на журналістку Яніну Соколову. Коли у ведучої пустили нерви, вона перейшла на крик і примітивний суржик. І тут я зрозумів, чому вона назвала себе ведучою, а не журналісткою…
Колеги Н. Мосейчук, котрі її захищають, доводили, що вона лише цитувала слова бізнесмена — засновника компанії “Globalspirt” Євгена Черняка (родом із Запоріжжя), який напуває спиртом Україну й половину Європи, — і нічого на неї нападати. Насправді є питання: якщо вона справді цитувала чужі слова, то чому вибрала саме такі, котрі багато українців сприймуть як плювок у душу? А подруге, чому ж цитованих слів не годен знайти в інтернеті? Є натомість інші, також цитовані ведучою, слова засновника “Globalspirt”, де він дорікає українському парламенту, що потрібні бізнесу закони не приймають роками, проте дуже швидко ухвалили закон про українську мову.
Звичайно, людина, зайнята спиртовими справами, може і не знати таких деталей, що праця над законом “Про забезпечення функціонування української мови як державної” тривала майже 10 років. Однак це знала ведуча. Їй це пояснили народні депутати України Микола Княжицький і Оксана Сироїд (віцеспікер парламенту) та директор Інституту української мови Павло Гриценко. Однак ведуча все одно зачитувала без будьякого коментаря докори Черняка парламентові з приводу ухваленого ним закону про мови. Чому? Здається, навіть далеким від політики людям відомо, що Комітет, який займається питаннями мови, не займається фінансовими і економічними питаннями.
Логіка тут проста, і вона простежувалася з першої хвилини передачі. Було помітно, що поставлені сценаристами завдання перед ведучою: максимально дискредитувати і ухвалений закон про мови, і усе хоч якимось чином пов’язане з іменем Петра Порошенка. Він же заявив, що залишається у політиці. А олігарх Коломойський прагне його тотально розчавити.
25 квітня 2019 року розмова у студії каналу “1+1” почалася з провокаційного запитання ведучої: “Закон про мову — перемога української мови чи поразка російської”? Народний депутат України Микола Княжицький дохідливо пояснював, що цей закон взагалі не стосується російської мови.
Ведуча дуже наполягала на відповіді, чи після ухвалення закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” Україна може мати якісь неприємності на кшталт розколу держави тощо. Народний депутат України Оксана Сироїд пояснила, що Закон про державну мову — це продукт консенсусу. Вона наголосила, що не закони розколюють суспільство, це роблять вороги.
Коли вийшов до мікрофону київський банкір Ігор Мазепа (від першого дня професійної діяльності пов’язаний з російськими банками), склалося враження, що виступає лютий ворог, який має українців за повних ідіотів. За даними ЗМІ, контрольованим І. Мазепою сервісом користуються для здійснення переказів грошей на окуповані Росією території Україні. У ЗМІ є також згадки про його зв’язки з Приватбанком, коли він ще був у руках Коломойського, та про близькі стосунки з колишнім главою адміністрації президента України Борисом Ложкіним (з червня 2018 р. — віцепрезидент Всесвітнього єврейського конгресу).
Ігор Мазепа назвав дві години дискусії у студії, зокрема півгодини з приводу закону про мову, майже 20 хвилин виступу міністра закордонних справ Литви з його різкими оцінками політики Росії, шизофренією. Далі він став читати повну нісенітниць “лекцію” про європейську багатомовність та про післявоєнну відбудову Європи. І якраз у цю його “лекцію” Н. Мосейчук “вмонтувала” сентенцію “Мова не нагодує, а бізнес нагодує”, яку приписує Є. Черняку. І. Мазепа сказав, що повністю підтримує цю думку.
Дуже різко проти них виступив співведучий програми “Право на владу” Сергій Іванов з Донбасу: “Окрім них у нас є ще 45 мільйонів населення, більшість із яких, зокрема і я, можливо, мають іншу думку. Тому прошу — не порівнюйте ковбасу з мовою!”
Віцеспікер Оксана Сироїд назвала намагання ставити в один ряд духовне й матеріальне таким же абсурдом, як і намагання порівнювати червоне з круглим… Від себе додам, що поки українців накачуватимуть примітивним популізмом, граючись у порівняння “червоного з круглим”, довго нам не бачити обіцяного “раю”. Проста дорога веде до пекла, а не до раю.
Страшна у цій історії була навіть не сентенція “мова не нагодує”, а те, що її підтримало аж 95 % зібраної у студії “1+1” аудиторії. А коли на початку передачі говорили про роль мови у становленні держави, то рівень підтримки коливався в межах 50%. Мені від того страшно.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment