До 140-річчя від дня народження
Наталя СОЛОДКА,
відповідальний секретар Хмельницької міської “Просвіти”
Вшановуючи світлу пам’ять голови Директорії і головного отамана військ Української Народної Республіки, 100-річчя якої відзначатимемо в жовтні цього року, маємо на меті заповнити прогалину, спричинену недостатнім висвітленням драматичної доби побудови нашої держави.
Цінну інформацію про великого державника подає унікальний збірник “Симон Петлюра. Державний муж”, видрукуваний у Нью-Йорку 1957 року Українським НаціональноДержавним Союзом у США.
Саме тут представлено думки та спогади людей, які знали його особисто. Серед них:
Андрій Лівицький (1879—1954), який у Німеччині після вбивства Петлюри прийняв титул голови Директорії і заступника головного отамана УНР, так оцінив історичну постать Симона Петлюри: “Послідовний демократ і видатний політичний діяч, він був непримиренним ворогом реакційних змагань і щирим оборонцем широкого народовладдя”.
Максим Славінський (1868—1945), український політичний діяч, голова місії УНР у Празі, 1909 року наголошував, що саме “Симонові Петлюрі належить честь організації української республіканської армії, відтворення занедбаної традиції збройної боротьби за Батьківщину”.
Ісаак Мазепа (1884—1952), відомий політичний діяч, голова Ради Міністрів УНР, соратник Симона Петлюри, вважав, що “поза всякими не успіхами і навіть помилками (кожному трапляються невдачі і ніхто не гарантований від помилок) Симон Петлюра, якому доля судила стати на чолі великого визвольного руху молодої української нації в 1919 році, залишиться історичною постаттю, бо своєю вірою в перемогу, своїм завзяттям, непохитністю щодо основної мети — здобути незалежність Україні – він безперечно цього заслужив”.
Найближче оточення Симона Петлюри, його друзі й опоненти зазначали, що в умовах української революції саме він захоплював своїм запалом інших, умів вести за собою маси, кликати їх до боротьби. До вирішення складних політичних питань завжди підходив з погляду інтересів армії. Свідченням цього є його розмова з соратником В. Садовським дорогою до Кам’янцяПодільського, де розташовувався Штаб головного отамана та Уряд Директорії: “…може, здоровий державний розум переможе розбрат і розбіжність. А як ні, ну, тоді пошукаємо виходу. Кадри для утвердження армії маємо, і то хороші кадри… Є поле для роботи. Скоріш, скоріш до Кам’янця, до уряду! Треба багато, багато дечого зробити, може, й нових людей покликати до роботи”.
Із унікальним виданням “Симон Петлюра. Державний муж” можна ознайомитися в читальні Народного Дому “Просвіти”.
