Олег ПУСТОВГАР,
перший заступник голови Полтавського ОО ВУТ “Просвіта”
Концерт і презентація мистецького проекту “Пісні Української революції 1917—21 рр.”, мурал у Києві, просвітницький тур для туристів і громадськості, відновлення меморіальної дошки на фасаді аграрної академії, історичні вечори і презентації книг, відновлення наукових “Петлюрівських читань” — так масштабно і різнопланово відзначили 140-річчя з дня народження державного та громадсько-політичного діяча, журналіста, літературного і театрального оглядача, уродженця Полтави, Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри. Заходи відбулися у рамках виконання розпорядження голови ОДА, яке два роки тому розробила і подала до облдержадміністрації “Просвіта”, зокрема автор цих рядків.
Полтава в житті Петлюри
Відбувся інформаційно-просвітницький тур, приурочений до знаменної дати. Журналісти, науковці, громадські діячі відвідали 5 локацій, безпосередньо пов’язаних із життям видатного полтавця. На кожній розміщені відповідні QR-коди. Екскурсовод, старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею Наталія Кузьменко, розповідає:
— Інформації про Петлюру чимало, але для цього треба зайти в бібліотеку або поклацати кнопочками на комп’ютері. Сучасній молоді потрібне щось швидше, і тут у пригоді стануть QR-коди. Їх можуть використовувати вчителі — привести дітей або дати домашнє завдання, влаштувати квести. Можна не замовляти екскурсовода, а самим зробити екскурсію.
Найперше учасники туру відвідали місце, де була садиба Петлюр на колишній вул. Загородній, поклали квіти до пам’ятної дошки.
— Це був одноповерховий 3-кімнатний будиночок, зроблений з дерева та обкладений цеглою. Садиба мала вигляд, як і більшість будівель у Полтаві. Також були господарські споруди, сарай, колодязь. Саме тут проживали Василь та Ольга Петлюри та їхні 9 дітей — 4 сини і 5 дочок. Після арешту родини будинок стояв пусткою, під час Другої світової теж уцілів, зруйнований був аж 1960 року.
Людмила Олійник, координатор всеукраїнського координаційного бюро ЮНЕСКО “Освіта дорослих в Україні”, представниця української діаспори в Аргентині, разом із сином Ярославом приєдналися до туру, дізнавшись про нього в інтернеті.
— Наша родина ліквідаторів виїхала в Аргентину після аварії на ЧАЕС. Варто сказати, що портрет Петлюри висить в українському православному храмі в Буенос-Айресі, поряд із портретами церковних ієрархів. Громада дуже шанує цю постать, — зазначила вона.
Далі переїхали до Аграрно-економічного коледжу (колишнього духовного училища) Полтавської державної аграрної академії по вул. Сковороди, 18, де переглянули коротку виставу у виконанні акторів Полтавського театру ім. Гоголя. Оглянули відновлену меморіальну дошку (попередню, встановлену 2006 року, півтора року тому розтрощили рускоміровські вандали — авт.) Симону Петлюрі на фасаді Полтавської державної аграрної академії (колишньої духовної семінарії, де він навчався). На жаль, міська влада попри численні звернення громадськості й Українського інституту національної пам’яті (УІНП) саботувала ювілей і не провела урочистості з нагоди відновлення дошки.
Третя локація — будинок, де жила молодша сестра Симона, Маріана, яка вийшла заміж за Івана Скрипника, відомий як хата-музей патріарха Мстислава (Скрипника), що потребує термінової реконструкції.
Завершальний етап — відвідини Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського, де учасники ознайомилися з експозицією, присвяченою С. Петлюрі та загалом періоду Української революції 1917—1921 рр. Представники УІНП Іванна Кобєлєва та Павло Подобєд презентували музею диск “Пісні революції” у виконанні гурту “Хорея Козацька”. Матеріали читань видадуть окремим збірником.
“Хорея Козацька” на ювілеї
У приміщенні Полтавського музичного училища ім. Миколи Лисенка музиканти презентували полтавцям музичний альбом “Пісні Української революції” — спільний проект УІНП, народного артиста Тараса Компаніченка та гурту “Хорея Козацька”.
— Ми складаємо пошану Петлюрі як одному з творців української держави. Шлях до заможної процвітаючої держави можливий лише у власній, національній державі. Коли зрозуміють, що цінності — це не айфон чи посада, а українська держава, тоді вона стане міцною, — зазначив кандидат історичних наук Павло Подобєд.
Голова Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” Микола Кульчинський згадував, як Тарас Компаніченко приїздив на перше пошанування Петлюри ще 1990 року: “Люди з усіх кінців України їхали нас підтримати, ми біля пам’ятника Шевченку влаштували вшанування. Міліція забирала всіх підряд, і мене, депутата міської ради, теж. Ось протокол затримання, де згадується прізвище і Компаніченка. А ось протокол полтавської поліції 1904 року — те саме! Російська імперія просто поміняла машкару. Бо росіяни люблять українців недолугих, які не знають своєї мови і танцюють перед ними в шароварах. А таких українців, які готові взяти в руки зброю, — вони ненавидять”.
Пісні, що увійшли до альбому, пан Тарас відшукував у архівах упродовж 30 років.
— Усі ці твори активно співали на великих і малих сценах України у 1917—21 роках. Їх співали на воєнних позиціях, на шикуванні військ; їх співали кобзарі, артисти-бандуристи, оперні співаки, просвітянські, військові, студентські хори, Українська Республіканська Капела та Український Національний Хор. Багато творів були забуті і не звучали в Україні майже століття, — розповів Компаніченко.
Полтавці почули “кубанську версію” “Ще не вмерла України” (“Народний гімн”), адже її співали раніше, часто не знаючи музики М. Вербицького, “Запорозький марш” Миколи Лисенка, який багато з нас чули, але без тексту, та чимало інших емоційно потужних речей. Також уперше у Полтаві прозвучала “Пісня про Петлюру”, яка була написана 100 років тому.
Полтавська Петлюріана: Дев’яті Петлюрівські читання
Таку назву мала наукова конференція, співорганізаторами якої були Департамент культури і туризму Полтавської облдержадміністрації, Полтавське ОО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Державний архів Полтавської області та Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського.
Відкрилися і завершувалися читання піснями часів визвольних змагань у виконанні кобзаря Івана Новобранця. Учасників наукового форуму привітав голова Полтавської “Просвіти” Микола Кульчинський. За його словами, Петлюрівські читання були започатковані ще 1992 року як наукова конференція, яка стала історико-просвітницьким майданчиком для багатьох не лише полтавських, а й столичних науковців, також істориків української діаспори США та Канади. Останні читання відбулися 2010 року.
Присутніх привітала завідувач кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Людмила Бабенко.
— Дякую “Просвіті” за титанічну працю останніх двох десятиліть у справі донесення історичної правди про Петлюру. Важливо, що ця праця базується на науковому підході”, — зазначила вона.
Доповіді виголошували історик Тарас Пустовіт та професор Василь Стрілець, заслужений винахідник України, викладач Полтавської аграрної академії Віктор Самородов, науковий співробітник краєзнавчого музею Наталія Кузьменко та ін. Автори та доповідачі Дев’ятих Петлюрівських читань у своїх дослідженнях спростовували численні міфи і стереотипи, пов’язані з іменем Головного Отамана військ Української Народної Республіки та подіями Української революції 1917—1921 рр., і намагалися донести сучасникам та майбутнім поколінням правдиві свідчення про нашого земляка й ту буремну епоху.
Злети та падіння головного отамана
Історичний вечір для полтавських школярів з такою назвою провели працівники Полтавської обласної бібліотеки імені І. П. Котляревського.
Микола Кульчинський зазначив, що дата народження Петлюри є символічною для України, бо цього дня перевезли прах Тараса Шевченка з Російської імперії:
— Симон Петлюра очолив збройну боротьбу українців проти російських загарбників, як і заповідав Шевченко. Це дуже непрості, символічні речі. Наше товариство щороку проводить наукові петлюрівські читання, тобто вивчає епоху цієї особистості. Розвінчуємо міфи загарбників про цю людину, видаємо книги про нього. Власне, тому я тут.
Ушанування Петлюри у столиці
Біля меморіального барельєфа на вулиці Петлюри відбувся урочистий мітинг. У ньому взяли участь ветеран російсько-української війни, кавалер Ордену “За мужність” ІІІ ступеня, заступник міністра у справах ветеранів України Олександр Терещенко, Голова УІНП Володимир В’ятрович, ветеран російсько-української війни, співробітник УІНП Роман Кулик, а також курсанти Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, ліцеїсти й військовий оркестр Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Активісти військово-історичного клубу “Повстанець” в одностроях доби УНР пронесли до барельєфа Петлюри Державний прапор України та прапор 3-ї Залізної дивізії. Останній стяг спеціально для заходу надав Центр історії Вінниці.
— Петлюра став одним із перших лідерів Української Народної Республіки, якого знищила Москва. Після нього вбили Євгена Коновальця, Степана Бандеру та інших. Таким чином Москва намагалася обезголовити український визвольний рух, який був найбільшою загрозою для розбудови її імперії. Петлюра був сильним лідером у дуже важкі часи. Він став одним з керівників Української народної республіки в критичний час. Він ухвалював складні рішення, звичайно, припускався помилок, але навіть після цього не боявся продовжувати боротьбу. Він продовжив її навіть після поразки української революції 1917—1921 років. Через це і став одним із символів цієї революції, одним із символів незламності українського духу. І через це його ім’ям Москва називала усіх, хто боровся за незалежність України. Ціле покоління борців за незалежність вони нарекли петлюрівцями, які стали наступниками ненависних Москві мазепинців, та попередниками бандерівців, яких досі бояться в Кремлі, — зазначив Володимир В’ятрович.
— Такі люди, як Симон Петлюра, викликали величезний страх у радянських ідеологів, і тому вони робили все, аби знищити будь-яку згадку про нього в нашій пам’яті, відправити його в небуття. Але я щасливий, що живу в цей буремний час, коли ми крок за кроком повертаємо нашу історію. Нас уже не збити з цього шляху і я впевнений — ми переможемо, — підкреслив Олександр Терещенко.
Учасники мітингу поклали квіти до барельєфа Симонові Петлюрі. Курсанти Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна віддали герою військові почесті.
У Солом’янському районі Києва відкрили стінопис із зображенням Петлюри. Виконала мурал творча група “Kailas-V” аерозольними фарбами. На його створення пішло понад 370 балонів та 5 днів. Автор — Андрій Пальваль. Дизайн проекту — Роман Партола. В основі стінопису — картина українського художника Артура Орленова. Мурал виконано з ініціативи Благодійного Фонду Андрія Андрєєва.
На IX Міжнародному фестивалі “Книжковий Арсенал” презентували книгу Тіни Пересунько “Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”. Місія капели Олександра Кошиця (1919—1924)”. “Українці — нація марафонців. Історія нашого державотворення сягає тисячоліть. Україна назавжди!” — сказала голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко і висловила вдячність авторці, видавництву, присутнім на заході науковцям за внесок у відкриття неоціненної спадщини. “Декомунізація, відкриття архівів СБУ, культурне і духовне відродження нації — це ті здобутки Революції Гідності, які ми зобов’язані зберегти і примножити”, — додала вона. У книзі оприлюднюється унікальна хроніка тріумфального турне Української Республіканської Капели під орудою диригента Олександра Кошиця у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки у 1919—1924 роках. Гастролі Капели як представницької державної інституції Української Народної Республіки, ініційовано Головою Директорії і Головним Отаманом військ УНР Симоном Петлюрою з метою протидії російській пропаганді та промоції української незалежності в Європі. Саме завдяки цим гастролям світ уперше почув “Щедрика” Миколи Леонтовича.
