Від мови до держави

Микола ЦИМБАЛЮК
Такий формат питань, які розглядалися на сесії Головної ради Все­українського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Прикметно, що того дня, 24 травня, засідання просвітяни проводили не в приміщенні Товариства, а в Будинку Національної спілки письменників України, на Банковій. І на те були вагомі причини.

— Саме тут тридцять років тому, — сказав, відкриваючи сесію Головної ради голова Товариства Павло Мовчан, — відбувалися найважливіші політичні полеміки, які були надзвичайно важливі для України. У цих стінах формувалася ідеологія Товариства української мови “Просвіта”. Ветерани просвітянського руху пам’ятають, як тоді секретар ЦК Компартії України Єльченко заборонив вживати слово “Просвіта”. Імперська система прагнула будь-що (це була совєтська ідеологія) навіть у переддень своєї капітуляції створити якомога більше перешкод для національного розвитку України.
Тож пригадуючи ті часи, усвідомлюю, що нині для мене, як і для багатьох учасників тих подій, приміщення НСПУ — меморіальне. Воно причетне ще до однієї історичної дати. Ми її записали в перелік пам’ятних дат, які відзначатимуться на державному рівні…
Павло Мовчан звернувся до НСПУ, щоб 30 вересня цього року на цьому історичному для нас будинку було відкрито меморіальну дошку. Ми, українці, формували нашу державу, формуємо її ідеологічні засади, і не випадково голова Товариства попросив керівництво НСПУ, щоб просвітяни зібралися на Головну раду після виборів саме тут.
— Чому сьогодні українське суспільство стривожене?— запитував і сам же відповідав Павло Мовчан. — Бо нам нав’язали постать, яку чотири роки рекламували в нашому медійному просторі. Нині в багатьох, відірвавшись від екранів телевізора, приходить прозріння і усвідомлення, що нам нав’язали образ, який, виявляється, не збігається з реальним. Один за одним піднімаються паростки конфлікт­них ситуацій, про які уже відверто говорять політичні аналітики й експерти.
Як наслідок — це може спричинитися до розпаду держави. Це — головна, стратегічна мета Путіна. Особливо чітко це можна було побачити на відзначенні 158-х
роковин перепоховання нашого національного генія. До пам’ятника Тарасу Шевченку того дня не лягли квіти і вінки від нової влади, не вшанувала вона його в цей день і своєю присутністю. Отже, Шевченківський алгоритм, заданий нації, відкидається.
— Я не хочу, — сказав Мовчан, — щоб нас, українців, розшарпали, розтягнули різні партії. Мусимо пам’ятати, що “Просвіта” тридцять років тому дала дорогу наймасовішій політичній силі — Руху, іншим партіям і депутатам, які пройшли до Верховної Ради України і численних представницьких органів по всій Україні.
Заступник голови Товариства Георгій Філіпчук, перейшовши до розгляду другого питання — недавно ухваленого Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, також пов’язав його появу з далекими подіями 27—28 жовтня 1989 р. Тоді, під тиском справді української національної еліти, відбулася радикальна конституційна зміна щодо статусу державності української мови. Наступного дня ми отримали Закон УРСР “Про мови в Українській РСР”. Цей закон діяв практично до 2012 року, поки не прийшов новий руйнівник, може, найзліший, найзакритіший, найпідступніший і найнебезпечніший у формі Закону Ківалова-Колесніченка. Він практично нищив усе те українське, що ще вдалося впродовж кількох сотень років зберегти в Україні.
— Але зараз в Україні, — сказав Георгій Філіпчук, — нові політичні, правові і, я б сказав, психоментальні реалії. Як нам у цій ситуації діяти? Я переконував наших співвітчизників, що наш підступний ворог з ухваленням Закону ще не подоланий — він у форсованому і наростаючому процесі зросійщення української нації, який попри все активно відбувається зараз. Тож нам не треба кричати ура!
Розвиваючи свою думку, густо підсилену неспростовними аргументами, Філіпчук нагадав про 10 статтю Конституції. Ми маємо 3-ю статтю щойно ухваленого Закону, де чітко йдеться про захист, розвиток, зміцнення, вивчення і збереження українства всього світу. Якщо нас 65 млн, як зазначають у всіх дослідженнях, то наша держава Україна, насамперед влада, мусить працювати з усіма 65 мільйонами українців — від Тирасполя до Буенос-Айреса.
Георгій Філіпчук навів ще один приклад зв’язку стану української мови і загрозливого стану нашої національної безпеки. Ці соціологічні дослідження нині є у відкритому доступі.
— 96% нашої молоді, — зауважив він, — ідентифікують себе як українці. Але далі статистика свідчить: діти (учні, студенти, працююча молодь), які спілкуються українською, становлять лише 31 %! Ця статистика гірша за ту мовну шизофренію, двоїстість, гірша ложкінських прожектів на кшталт “Четвертої республіки”, гірша медведчуківських лозунгів 2014-го — “Единая страна — Єдина країна”. Сьогодні російськомовна ідентичність перемагає рідну мову в Чернігові. Водночас і “Нова українська школа” не витримує жодної критики. А там лежать головні цінності, які ми втрачаємо.
Учасники Головної ради розглянули також низку питань, пов’язаних зі змінами в Статуті організації, яких вимагає Мін’юст у зв’язку з ухваленням Закону про громадські об’єднання. Роз’яснення давав юрист-просвітянин Іван Шмигельський. Але оскільки Секретаріат Товариства за рік роботи так і не спромігся належним чином його підготувати разом з обраною Статутною комісією, насамперед щодо відокремлених підрозділів, то остаточне рішення щодо нової редакції Статуту буде відправлено на доопрацювання і узгодження з рештою обласних об’єднань. Цю позицію чітко озвучив голова Львівського обласного об’єднання Ярослав Пітко.
Головна рада заслухала доповідь професора Івана Ющука як одного з членів Координаційної ради з питань мовної політики при Міністерстві культури України. Вона стосувалася стану і перспектив роботи над реалізацією ухваленого закону про українську державну мову. Його висновок: програму розвитку української мови, як і розробку самого Закону на рівні Міністерства весь час невиправдано гальмували.
Сесія Головної ради вшанувала хвилиною мовчання пам’ять своїх двох членів, Івана Драча і Яреми Гояна, які відійшли у вічність.
Одностайно було ухвалено рішення про кооптацію до Головної ради нових членів: Василя Куйбіду, Володимира Носа, Василя Костицького.
Насамкінець підтримали пропозицію голови Товариства “Просвіта” про нагородження просвітянською премією ім. Бориса Грінченка діячів, які доклали найбільше зусиль, щоб багатостраждальний Закон України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” нарешті побачив світ. Це спікер парламенту Андрій Парубій, голова Комітету ВРУ з питань культури і духовності Микола Княжицький і доктор юридичних наук, один із авторів Закону, який розробив його концепцію і структуру, Володимир Василенко.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment