Словник доби

Володимир КараЧинцев — український поет, дипломат, культуролог. Головний редактор історико-культурологічного часопису “Пульс Ставропігії”. Автор книги есеїв “Італія — стан душі”, книги поезій “Хромосоми” та “Видименевидиме”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція).
Пропонуємо увазі читачів кілька есеїв зі “Словника доби”.

Держава

Нація — це вічність, а держава — оптимальна форма існування нації. “Тільки через власну державу нація стає творчим чинником історії й повноправним господарем своєї власної долі. Без цього нація завжди й неминуче стає предметом поневолення й визиску інших державних націй”.
Микола Сциборський, ідеолог ОУН, “Націократія” (Париж, 1935)

“Держава” — від “держа”, старослов’янською — “наділ землі в утриманні”. Польською мовою — “дзєржава” — угода оренди, господарського найму. Загалом зрозумілий вектор поширення смислу “земля, яку держиш” на значно ширшу територію, якою “володіють”, “тримають”, “держать” (етнос, нація). Додавши до спільної території єдині мову і віру, отримаємо класичне німецьке трактування націїдержави, сформульоване Фіхте (1762—1814). Такими ж були наріжні слогани на передвиборних бігбордах Петра Порошенка: архетипне державотворче бачення. Щоправда, держава — це “щоденний плебісцит”, любив повторювати французький філософ Ернест Ренан (1823—1892). І спільне бажання жити разом вчора, сьогодні, завтра.
У сучасному розумінні держава — це політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему створених органів та структур…
Держава Україна. Те, за що боролись наші предки з часів Київської Руси, доби козацтва, УНРЗУНР, упівці й червоноармійці (звісно, не всі), мільйони людей на майданах років незалежності. Те, за що гинуть тисячі патріотів у протистоянні агресії Москви на сході України, за що страждають сотні українцівв’язнів російських тюрем… Те, що має тисячоліття цивілізаційної глибини. Те, що кремлівські правителі поімперськи презирливо називають недодержава.
Перші держави виникли на Близькому Сході. У стародавніх Афінах, Спарті, у Римі виникли рабовласницькі держави. Феодальні держави виникли в середньовічну добу і, мутуючи, протривали донині, незважаючи на промисловий і науковотехнічний розвиток людства.
Історія знає утопічні описи держав: Місто сонця або Абраксас Кампанелли, Утопія Мора, Левіафан Гоббса (1588—1679). Мудра праця, де йшлося про суспільний (соціальний) договір. Політики й досі дебатують з цього приводу. Гоббс запропонував ідеальний варіант держави, в якій правитиме розум. Був провидцем? (Зважаючи на плани створення штучного інтелекту власне з цією метою). Вважав, що завдяки засвоєнню політичної науки суспільство зможе з часом позбутися воєн і встановиться благоденство. Основою політики він бачив наукові знання.
Гоббс уявляв державу міфічною потворою — Левіафаном. Унікально бачив єдиність державного тіла: душею держави є верховна влада, судді і чиновники — суглоби, радники — пам’ять, закони — розум і воля, нагороди і покарання — нерви, смута у державі — хвороба Левіафана, а громадянська війна — його смерть; добробут — сила чудовиська…
ХХ століття позначилося кінцевим розпадом абсолютистських монарших держав і утворенням тоталітарних, очолюваних диктаторами. Ці держави формувалися на основі ідеологій фашизму, націоналсоціалізму, комунізму. Одним з ідеологічних трендів 30х була ідеологія націоналізму.
Бездержавні українці також не стояли осторонь основних віянь доби. Книга Миколи Сциборського, провідного ідеолога ОУН “Націократія” (Париж, 1935) акцентує, що нація — це вічність, а держава — оптимальна форма існування нації. “Тільки через власну державу нація стає творчим чинником історії й повноправним господарем своєї власної долі. Без цього нація завжди й неминуче стає предметом поневолення й визиску інших державних націй”. ”Влада належить нації через її найбільш талановитих, ідеалістичних та національноальтруїстичних представників, що здатні забезпечити належний розвиток нації та її конкурентоспроможність”. Основні принципи творення держави, запропоновані М. Сциборським: національна солідарність (надкласовість і надпартійність); якісна суспільна ієрархія, особиста відповідальність керівників усіх рівнів за свої дії; самоврядність. Українці так і не відчули смаку такої державності. Зважте, сьогодні в Європі національний тренд відтворюється як реакція на глобалістські (мультикультуралістські) проєкти.
Більшість сучасних розвинених держав сформовані на демократичних засадах і верховенстві права. Держава має забезпечувати права громадян на свободу слова, вільну політичну, економічну діяльність; бере на себе обов’язок захищати кордони і конституційний лад, здійснювати міжнародну діяльність, правоохоронні й соціальногуманітарні функції тощо.
Якщо влада неспроможна забезпечувати ці функції, то її демократично переобирають або ж виганяють. Майданно. Звісно, з ризиками для держави.
Ради чого і для кого ми, українці, будуємо державу? “Для людей”, — радше такою буде відповідь. За часів Януковича приколювалися: “ми навіть знаємо цих людей” (до слова, на блатному жаргоні “люди” — це злодії в законі).
Поки що для більшості українців держава залишається потворою. Громадяни через громадські організації, ЗМІ, майданні віча тощо мають право врегульовувати потворності. Від нас самих залежить зробити державу функціональною для всіх нас. Бо ж ми обираємо гаранта наших прав і свобод. Може, незле було б розробити і прийняти (законодавчо) суспільний договір між народом і тим, кого обирають найвищим державцем. Договір “держі”. З покроковим планом роботи. Звітними зобов’язаннями. З правом відкликання у разі невиконання зобов’язань. Прописати і прийняти такий механізм. Легко. Щоб не майданити зайвий раз. А зусилля поберегти для боротьби з ворогом.

P. S. Отоді насниться! Крига скресне. Щебетатимуть птахи. Від помаху їхніх крил мінятиметься світ. Ні! Він зміниться від легких помахів рук мільйонів свідомих громадян, які свідомо вкидають бюлетені у прозорі урни. І у всіх виростатимуть крила. Літати. Усім захочеться літати…
Втім, це ж справді нам обирати слуг народу. Держави Україна. Краще вчиняти це не в стані летаргії.
Шануймося.

Інавгурація

Інавгурація — від inauguratio (лат.) — посвячення. Урочиста церемонія вступу на посаду новообраного глави держави, коронації монарха, а також з нагоди посвячення духовних і світських осіб у якийсь сан чи на посаду. Слово inauguratio походить від — augure — віщун. За давньоримських часів це були пожиттєво обрані члени колегії жерців, які визначали майбутнє (долю) правителів, високих чиновників, суддів власне у ході ритуальних церемоній їхнього посвячення на посади. Трактуючи волю богів, авгури віщували на основі “розбору польотів” птахів (саме звідси часто вживаний досі вислів). Нестандартно, але ж знаємо, скільки у нашому житті непередбачуваностей. І донині такі події коментують сонми політологів, мольфарів, екстрасенсів і нумерологів тощо (цього нашого разу чомусь особливо активно). Цей наш раз волею різних сил припав на 20 травня.
З приводу дат інавгурації новообраного очільника держави були розмаїті спекуляції. Двадцяте число, скажімо, мало би потішити президента В. Ющенка, адже саме цього дня відзначається Всесвітній день бджоли (World Bee Day). Правда, він не видавався потішеним під час інавгураційної церемонії. На цю дату припадає також свято банківських працівників. Жартів і коментарів з цього приводу наче не чулося.
Ця дата запам’яталася ще любителям простого робочого одягу — блакитних джинсів, з мідними гудзиками і заклепками, прошитих жовтогарячими нитками та позначених характерним червонуватим лейблом Levi’s®.
Саме цього дня 1873 року американський підприємець Лівай Штраус продав першу партію своїх “левісів”. Через сто років потому цей предмет одягу став культовим атрибутом покоління радянської молоді епохи джинсової революції. Джинси були символом бунтарства, нонконформізму. Їх носили кумири молоді — рокмузиканти, хіппі. Натомість у Радянському Союзі джинси вважалися водночас символом заможності і успіху. Мати “левіси” було круто. Потерті джинси і рокнролл виявилися переконливішими аргументами на користь вільного західного світу, ніж затерта “антибуржуазна” радянська пропаганда. І система не встояла.
Від молодого несистемного президента дехто навіть очікував нонконформістського приїзду на церемонію у Верховну Раду на ровері і саме у джинсах (до слова, на ровері у парламент приїхав київський мер В. Кличко). Натомість Володимир Зеленський мав протокольно бездоганний вигляд, що не заважало йому почуватися розкуто. Так дорогою до ВР він відволікався на короткі поручкання з народом і навіть зумів у стрибку поцілувати свого другаквартальця в лисину.
Церемонія інавгурації пройшла традиційно, за відпрацьованим протоколом. Утім, “було весело”, резюмував спікер ВР А. Парубій. Лунали гімни України у виконанні хору, присягання на Конституції та Євангелії, були приховувана булава, печать і посвідчення, яке, за словами голови ЦВК, котра вручила його президентові, символізує сподівання і мрії громадян… Були звернення до всіх українців (повернення українців як національна ідея) і пропозиції урядовцям написати заяви, йшлося про розпуск Верховної Ради. Акцентовано на пріоритеті: припинення вогню (війни) на Донбасі.
Визнаючи вади і хиби урядовців, колишнього президента, законодавців, силовиків, тверезо розумію, що корабель має отот відплисти. Без керманичів. Я не про персоналії, а про легітимні гілки влади. Уявляю при цьому, як чиїсь пильні очі тільки і чекають моменту, щоб підняти ці підупалі гілки. І тоді співатиметься не про червону калину. Новий президент і його команда (про яку хіба що авгури достеменно знають) кинули виклик загрозам, які на всіх нас чигають. При всій довірі до них з боку населення, погодьтеся, ризики втрат цілком реальні.
Новий гарант навів позитивний приклад успіху футбольної команди Ісландії. І у нас київське “Динамо” мало славні сторінки історії. Досвід успішної Швейцарії показовий. Втім, непорівняльний. Переконаний, у Швейцарії з її мудрими гномами нам би справді було весело. Проте реальний геополітичний контекст, який не можна не враховувати, оптимізму не додає.
Розважмо разом: завершити війну на сході може передусім країнаагресор. Мілітарно ми поки не готові до силових сценаріїв. Наші ж партнери, очевидно, не матимуть снаги до таких сценаріїв. Дипломатичні ж можливості під час війни обмежені й малоефективні. Потрібно мати потужні дипломатичні важелі впливів, добірні кадри та ефективний інформаційний супровід. А Кремлю завершення конфлікту не вигідно без ще більших жертв з нашого боку. ЄС зовсім не виглядає міцним горішком. Основні наші партнери з Нормандського формату мають достатньо внутрішніх проблем, аби відволікатися на нас і воліли би йти на поступки агресору. Повернення Росії до ПАРЄ — доконаний факт. Меркель завершує каденцію. Північному потоку2, очевидно, бути.
У Сполучених Штатах Україна вже потрапила у вир передвиборних внутрішньополітичних інтриг між республіканцями і демократами, як Одіссей між Сциллою і Харибдою. На Близькому Сході прогнозується військовий конфлікт між США та Іраном, який може призвести до непередбачуваних наслідків. Зокрема, до можливого послаблення США. До зростання цін на нафту. Зростання протиріч між США та ЄС, який не налаштований на ескалацію напруги у цьому регіоні, не кажучи вже про новий “гарячий” конфлікт. З огляду на потребу в легітимізації своєї ймовірної участі в конфлікті, США потребуватиме нейтральної позиції РФ. Дві останні заяви К. Волкера (щодо необхідності автономізації Донбасу і неочікувана похвала діяльності Медведчука), озвучені після перемовин між Трампом і Путіним та між Помпео і Лавровим у Сочі, засвідчили певну переоцінку підходів США до ситуації на сході України. Чіткіші крапки над “і” може розставити планована зустріч Трампа з Путіним в Осаці (Японія) у червні ц. р. І виглядає, що Венесуела та передусім Іран можуть переважити українське питання для США у великій грі інтересів. Для Росії ж Україна становить “фундаментальний інтерес”, ще раз заявив днями Путін. Тож боротьба між гілками влади, або ж можливе обнулення владних структур в Україні — вода на ворожий млин. Технологія, щоб привести потужнішу фракцію у парламент? Безпечність, за яку, може, доведеться платити непомірну ціну?
Як висловився новий гарант, апелюючи до совісті кожного українця: “Кожен з вас президент”. Я особисто звик не покладатися у житті ні на кого. У скрутному становищі, як повчав казковий барон Мюнхгаузен, кожен мужик, котрий себе поважає, повинен самотужки витягати себе з болота за волосся. Що, зрештою, робить більшість українців, які не доробилися до офшорних компаній, рахунків у банках, нерухомості за межами тощо. Гадаю, більшість народу все ж готова підставити плече новообраному главі держави, але, мабуть, під реальні програми і дії.
Грядуть політичні вибори до ВР. Знаємо, кожен вибір має свої траєкторії.
Маємо шанси на зміни. Інавгураційна церемонія, яка відбулася 20 травня, так чи так знаменує майбутнє.
Відбулася інавгурація нової доби. Доби подальших змагань, конфронтацій, турбулентності. І сподівань. Хто з ким, хто проти кого? Курява. Запах пороху й сірки. Чутно шерхіт крил янголиних, шурхіт щурячих ніжок. Цокіт копит… Орда? Чи вершники інших часів? Аби не останніх…
Шануймося!

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment