Українська демографія: високі сходження, круті обриви

До сторіччя першого в світі Демографічного інституту (1919—2019)

Марина ІГНАТЕНКО,
доктор історичних наук, професор, м. Переяслав-Хмельницький
Минуле століття (1918—2018) за масштабами руйнувань, масовістю народовигублення та грандіозністю суспільних потрясінь не має аналогів в усій Світовій історії. На біду українців, саме їхня Батьківщина ставала епіцентром планетарних катастроф (загибель Дніпра, Чорнобиль) та полігоном найтяжчих випробувань народу: світовими війнами, нескінченними голодоморами-геноцидами, які за чисельністю жертв перевищують усі інші відомі в світі геноциди та холокости, разом узяті. Тільки між 1914 і 1922 роками з тіла українського народу було вийнято 9 мільйонів життів (УРЕ. — 1984. — Т. 11. — Кн. 2. — С. 22. — Таблиця 2). Тобто: 1913 року було 36,2 млн осіб, 1922 року — 27,2 млн осіб.
Показово, що минуле століття (1918—2018) і почалося, й закінчилося (і триває!) агресією проти України тієї самої імперії-терористки, імперії-кілера — Російської Федерації. І коли за умов екстремальних, за обставин, абсолютно не сприятливих для творчості, засновується Українська Академія Наук (УАН), а в її структурі, зокрема, найгуманніший науковий підрозділ — перший у світі (!) Демографічний інститут, то вже сам цей факт свідчить про фізичний потенціал та інтелектуальну незнищенність українців як Нації.
Справді, утворена 1918 року за часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського Українська Академія Наук (УАН) стала твердинею духу, оплотом національної гідності українського народу.

Гідним пошануванням сторічного ювілею Національної академії наук України та сторіччя Демографічного інституту став вихід у світ монографії М. І. Шпиталь та Н. І. Коцур “Академік М. В. Птуха (1884—1961). Життєпис: вершини та обриви” (Житомир. – Вид. О. О. Євенок. — 2018. — 436 с.). Разом з тим це є виявом глибокої поваги до пам’яті ініціаторів та будівничих демографічної науки, завдяки яким ця галузь у першій третині ХХ століття посіла пріоритетні висоти в європейському науковому світі. Тріумфальні сходження українських демографів були обірвані тяжкими ударами сталінського тоталітаризму, наслідки яких даються взнаки й сьогодні.
Це видання є єдиною нині монографічною працею, яка узагальнено аналітично відтворює особливості діяльності першого в світі Демографічного інституту, що в системі академічних знань став класичною науковою школою академіка М. Птухи. Від 1919 до 1938 року ця наукова школа була осередком з винайдення найуспішніших демографічних ідей, визначала найперспективніші напрями розвитку демографічних пошуків.
Яка ж потреба покликала до наукового обігу працю такого змісту? Всебічне і науково глибоке обґрунтування теми цієї монографії бачимо вже в “Передмові” та “Вступі”. Потреба ця крайня: вона зумовлена катастрофічним характером демографічної ситуації в сьогочасній Україні. Як зазначає у “Передмові” Віктор Коцур, доктор історичних наук, професор, академік НАПН України, ректор ПереяславХмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, “ця ситуація така тривожна, що вже загрожує самому існуванню українців як нації” (с. 9). Ми стоїмо над демографічною прірвою. Якщо 1919 року Україна за кількістю населення посідала 10 місце на планеті, то 2015го — 32ге. На початку 1993 року було зафіксовано 52244 млн осіб. А вже станом на 1 квітня 2016 року чисельність населення України, за даними Державної служби статистики України, становила 42708 млн осіб (без урахування тимчасово окупованої Республіки Крим та міста Севастополь).
Отож збереження та кардинальне поліпшення фізичного й духовного здоров’я нації потребує посилення соціальної орієнтації економічного розвитку, першочергової уваги до соціальних аспектів. Сьогодні ці чинники мають бути найголовнішими орієнтирами демографічної політики. “Демографізація” суспільства, тобто виховання в суспільстві моральних принципів та людинолюбних ідеалів як повсякденних норм, якими перейнята вся наукова спадщина академіка М. В. Птухи і якими жив і керувався вчений та створений ним Демографічний інститут, є нині завданням надважливої державної та суспільної ваги. Має бути відроджена й покликана до втілення в повсякденне життя найгуманніша філософія, провідною ідеєю якої є, за визначенням М. В. Птухи, “людина як безконечна цінність”. Саме під кутом людиноцентризму досліджують і весь життєвий шлях М. В. Птухи, і всю його наукову, науковоорганізаційну та педагогічну діяльність автори монографії.
Серед найважливіших напрямів, на яких зосередили увагу дослідники, бачимо чотири: а) у галузі загальної теорії статистики; б) у галузі демографії теоретичної і прикладної; в) у спеціальних розробках загальної і вітчизняної історії статистики; г) у колективній роботі академічного Демографічного інституту.
Вивчаючи наукові здобутки академіка М. Птухи, автори монографії роблять висновок, що в особі цього вченого Україна інтелектуальна має благородний приклад цілковитої відданості “святій і чистій науковій роботі”. Таке високе пошанування науки увінчалося видатними здобутками, які вивели українську економічну думку, зокрема демографічну галузь, не тільки на передові рубежі в усьому СРСР, а й утвердили українські пріоритети, українську першість на світовому економічному обширі. До визначальних здобутків академіка належать:
1) заснування та розвиток теоретичних і методичних напрямів у демографії. Головний творчий внесок у наукове демографічне знання та пізнання полягає у фундаментальному обґрунтуванні існування демографічної статистики як окремої галузі сучасних наук про гуманітарне, соціальне та суспільне. Михайло Васильович виробив таку дефініцію предмета демографічної статистики, точність якої не породжує питання: що реально ця наука вивчає. Він вважав: предмет демографічної статистики утворюють “конкретні масові явища соціального життя, що стосуються особистості людини або її вчинків”. Цінність визначення М. В. Птухи предмета (“матеріалу”) демографічної статистики полягає також у тому, що вона орієнтує на подальше та безперервне розширення її предмета.
2) Науковець удосконалив методику демографічного аналізу в частині побудови індексів шлюбності, розробки коротких таблиць смертності та показників смертності немовлят за місяцями року, вирішення методичних питань щодо перспективних обчислень населення, переписів населення тощо.
3) Масштабно та глибоко науково (досі ще найґрунтовніше) досліджено історію демографічної статистики країн Заходу, що увінчалося виходом у світ “Очерков по истории статистики XVII–XVIII веков” (1945) та двотомної фундаментальної праці “Очерки по истории статистики в СССР” (1955 і 1959). Перша праця засвідчує прихильність М. В. Птухи до західного вектора наукових досліджень, друга розкриває самобутній шлях розвитку вітчизняної економічної думки.
Колектив першого в світі Демографічного інституту глибоко науково проаналізував демографічні процеси вивчення особливостей смертності населення України та європейської частини Росії, смертності 11ти народностей європейської частини Росії наприкінці ХІХ ст.; еволюції смертності в Україні до початку першої п’ятирічки; здійснення перспективних обчислень населення України до 1960 року.
У поданні М. І. Шпиталь та Н. І. Коцур наукова біографія академіка М. В. Птухи збагачена дорогоцінними рисами справжності, в якій учений постає однаково привабливим та високошанованим у науковому світі як український європеєць і як європейський українець. Уперше переконливо доказово виписано сторінки біографії М. В. Птухи як ученого, чітко й послідовно орієнтованого на кращі зразки європейської і світової науки. Цим засвідчено притаманну українській науці особливість: бути на висоті загальнолюдських інтересів, орієнтованих на гуманізм, високі духовні засади.
Рецензоване нами дослідження спирається на потужну джерельну базу. Це передусім наукові праці академіка та сукупність унікальних документальних матеріалів, зосереджених в архівосховищах Інституту архівознавства (748 одиниць зберігання), Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАН України, Державному архіві міста Києва, Галузевому Державному архіві Служби безпеки України, Науковому архіві Президії Національної академії наук України.
Орієнтація авторів монографії на первинні документи дала можливість уникнути неточностей та помилок, а також спростування ненаукових трактувань деяких фактів із життя ученого, чого не уникнули деякі попередні дослідники. Багато сторінок монографії стають дорогоцінними з огляду на те, що вони реабілітують добрі імена багатьох учених, несправедливо зганьблених ідеологами більшовизму, зокрема наркомом освіти В. П. Затонським та іншими “чистими марксистами”.
Дорогоцінна першість: нею позначено всі розділи книги; при цьому окремі підрозділи побудовано на матеріалах, які зовсім не потрапляли у поле уваги попередніх дослідників. Такими, наприклад, є підрозділи “Ідеологічний погром ВУАН в контексті програми “національнокультурного будівництва та боротьби проти націоналізму”; “Наукова та науковоорганізаційна робота академіка М. В. Птухи на посаді Голови Відділення Суспільних наук АН УРСР (1944—1950)” тощо. Уперше широко використано матеріали карної справи (“Дело №830”), заведеної на М. В. Птуху 1938 року як на “ворога народу”.
Особливу цінність становлять “Додатки”, де згруповано різні документи з “Домашнього архіву”, а також із особових справ різних навчальних закладів, де працював Михайло Васильович. Дорогоцінною часткою “Додатків” є “Звіти” Птухи як завідувача кафедри статистики в Київському комерційному, потім Інституті народного господарства, а також лекційні програми з предметів, що їх розробляв особисто й читав професор М. В. Птуха. Уперше в “Додатках” опубліковано листи Михайла Васильовича до колишнього вченого секретаря Демографічного інституту М. М. Трацевського, засланого на п’ятнадцять років у Красноярський край. Ці листи передають стан душі та самопочуття вченого в останні роки його життя. Дбайливо збережені доктором економічних наук, професором В. С. Стешенко та її чоловіком, кандидатом економічних наук В. П. Піскуновим, ці унікальні документи передано на зберігання авторам монографії.
До честі В. С. Стешенко, останньої аспірантки академіка М. В. Птухи, їй належить наполеглива ініціатива щодо нагальної потреби відновлення діяльності Демографічного інституту в системі Національної академії наук України та повної реабілітації співробітників, які постраждали в результаті розгрому цієї установи тоталітарним режимом 1938 року. Про це свідчить наукове обґрунтування необхідності відродження інституту під назвою Національний інститут демографії імені М. В. Птухи, опрацьоване завідувачем відділу демографії та відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України В. С. Стешенко 23 березня 2001 року. Валентина Сергіївна опрацювала навіть структуру найважливіших наукових підрозділів, визначила зміст досліджень та кількість співробітників у них.
Крім того, професор В. С. Стешенко, зазначають автори монографії, ініціювала також необхідність заснування премії імені академіка М. В. Птухи в системі НАН України.
Першорядне значення монографії полягає в тому, що її автори дослідили життєпис та наукову спадщину М. В. Птухи багатогранно й поглиблено, в усій складності його життєвої долі — і перед нами постає не благополучний в усіх відношеннях, лояльний до Радянської влади учений, а людина феноменальна, титан праці, велич якої вражає самобутністю та унікальністю, навіть трагічністю.
Чим більше нового, невідомого, пізнавального вводять автори у свою книгу, тим більш привабливим, захопливим стає образ ученого, тим більшу повагу викликає загалом і вся українська наука. І справді, самобутність М. В. Птухи вражає. Феноменальна працелюбність і працездатність, його лідерство як очільника наукової школи високо оцінив Президент Національної академії наук України, академік Б. Є. Патон. М. В. Птуха гідно підноситься у колі таких величин, як академіки М. І. ТуганБарановський, К. Г. Воблий, Є. Є. Слуцький, Р. М. Орженцький, О. В. КорчакЧепурківський, А. П. Хоменко та ін.
Особливо важливу роль у житті та науковій діяльності М. В. Птухи відіграли академіки М. І. ТуганБарановський та К. Г. Воблий. Оскільки раніше у низці публікацій з пошани до М. В. Птухи стверджувалося, що Демографічний інститут було засновано з ініціативи Михайла Васильовича, то автори монографії усувають цю історичну несправедливість, посилаючись на визнання самим Птухою, що цю першу в світі установу з наукового вивчення людності було засновано за думкою М. І. ТуганБарановського, якого Михайло Васильович у статті “Академік М. І. ТуганБарановський, як економіст” назвав своїм великим учителем. Саме доцент Петербурзького імператорського університету М. І. ТуганБарановський, професор I. Г. Кауфман та професори Берлінського університету В. Й. Борткевич і К. М. Баллод справили вирішальний вплив на становлення наукового світогляду М. В. Птухи, утвердження його життєвих принципів, визначення кола його наукових інтересів, орієнтованих на західні наукові цінності. При цьому автори монографії знайшли достовірні матеріали для повної реабілітації імен названих вчених, осквернених у 30х роках ХХ століття групою київських ортодоксальних марксистів.
Всебічно науково вивірений життєпис академіка М. В. Птухи дає підстави бачити його у колі ученихподвижників, гідних для наслідування сучасними й майбутніми поколіннями. Духовне багатство цієї людини — найгуманніша в світі ідея: людина як безконечна цінність.
Ця висока людинолюбна ідея, яка найповніше виражає всю сутність наукової творчості академіка М. В. Птухи, набуває особливої значущості, якщо зауважити, що озвучено її у лиховісну годину — у годину тотального нищення самого людського життя та осквернення людської гідності. Це був час небаченого розгулу в Україні моральнопсихологічного терору, нагнітання в суспільстві страху, підозри, недовіри один до одного. І саме в цей час, зберігаючи в душі як найсокровенніший скарб почуття людської гідності, М. В. Птуха кладе на папір такі слова: “Більшу увагу, що її звертають на людину як таку, слід пояснити зростанням цінності людини як безпосередньої продукційної сили, а подруге, чимраз більшим поширенням погляду на людину саму собою як безконечну цінність” (1928 рік, у монографії “Смертність в Росії й на Україні”).
З іншого боку, доводилося переборювати неймовірні труднощі фінансові, матеріальні, побутові. За роки діяльності (1919—1938) Демографічний інститут, очолюваний незмінним директором, академіком М. В. Птухою, видав 14 томів статистичних матеріалів, зібраних і науково оброблених зусиллями невеличкого колективу (у 1926 р. було 11 штатних і нештатних співробітників; у 1934му, коли до Інституту приєднали кафедру народного здоров’я, гігієни та санітарії, яка раніше була у складі Фізикоматематичного відділу АН УРСР, — близько 30 співробітників).
Але чи здатен сьогоднішній ученийстатистик, ученийдемограф, який працює у фешенебельних кабінетах, завалених найсучаснішою обчислювальною технікою, бодай уявити, у яких умовах, за яких обставин працював М. В. Птуха та його соратники?! Автори монографії вмістили витяги зі звіту М. В. Птухи за 1929 рік: “Особовий склад Інституту” за час його існування, на 1.Х. 1929 р. він такий:
Директор Інституту — акад. М. В. Птуха. Штатні наукові співробітники: П. І. Пустоход, М. М. Трацевський і В. Ф. Резніков. В. о. штатного статистика П. С. Головін. Нештатні постійні співробітники — П. І. Вікул, Ю. О. КорчакЧепурківський, Ю. М. Масютин, К. К. Хлопік (Катерина Костянтинівна — дружина М. В. Птухи. — М. Ш., Н. К.), А. П. Хоменко та Е. Шебишева.
“Щодо устаткування та приміщення, то з початку роботу в Інституті проводилось без спеціяльного устаткування, потім куплено було 1 аритмометр. У р. 1927 з Німеччини було виписано два аритмометри системи “Тріумфатор”, в р. 1929 придбано ще два системи “Адлер”. Таким чином науковий інвентар Інституту нараховує 5 аритмометрів, опріч яких є ще 8 логаритмічних лінійок. Демографічний інститут до середини 1925 року посідав 2 кімнати в буд. № 54 по вул. Короленка, нині ж має 3 кімнати в академічному будинку ч. 23 по вул. Жертв Революції” (монографія; с. 112).
До відома студентів (і не тільки економічного профілю), які нині навчаються у просторих світлих аудиторіях, начинених найсучаснішими зразками техніки лабораторіях: ось на якому технічному “обладнанні” вчилися студенти, яким читав лекції професор Київського комерційного, потім інституту народного господарства М. В. Птуха (з його звітів за 1923—1924 та 1925—1926 роки):
“Главнейшим препятствием для нормальной работы кафедры в отчетном году служили следующие обстоятельства. На первом месте следует поставить необорудованность книгами и счетными приборами, а также помещениями. В отношении книг достаточно указать на то обстоятельство, что в Кабинете статистики не только не имеется ни одного нового иностранного статистического источника, но изза отсутствия средств нет даже московских и иных статистических изданий, получить которые бесплатно не удалось. Хотя в Кабинете имеется 5 счетных машин, однако только 2 из них более или менее удовлетворительны, да и они от постоянной интенсивной работы часто портятся. Однако практически наибольшие трудности для нормальной работы доставляло помещение. Само чтение общего курса часто расстраивалось изза отсутствия аудитории (после того как 1ю аудиторию залило водой). В еще большей мере страдали изза помещения практические занятия. В начале учебного года кафедре отведено было 2 аудитории и 3 комнаты под книгохранилище, позже одна из аудиторий отдана была бухгалтерскому кабинету. При наличности 3 ассистентов, которые, в сущности, ежедневно вели то лабораторные, то практические занятия, помещение Кабинета оказалось совершенно неудовлетворительным…”
Ось такі вони, уроки академіка М. В. Птухи та його часу: уроки високої працелюбності й результативності за умов найнесприятливіших для творчої праці.
Як же сьогодні в Україні не вистачає такого вченогодемографа, яким був він! Саме сьогодні і саме такого. В Україні, де нині ніщо не промовляє про людину як безконечну цінність. В Україні, де суспільство, зокрема й ученідемографи, настільки змирилося з фізичним і духовним нездоров’ям людини, що не обурюється і не вимагає від влади навіть проведення Всеукраїнського перепису населення, якого не було від самого 2001го року! Які ж інші, дорожчі, владні інтереси заступили першорядну стратегічну проблему, якою є проблема самого існування українців як нації?!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment