Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ
Коли на душі тривога — на гадку приходять дуже прості й водночас надзвичайно глибокі слова з пісні-молитви Теодора Кукурузи: “Щоб тепло оцінити — треба холод відчути, щоб добро зрозуміти — треба зло перебути”. В іншій його пісні з альбому “Тобі” поет робить дуже актуальний у нинішній час докір нації: “Чужому поклоняться, а свого принизять. Таке вже у нас водиться — своїх ненавидять”…
І хоч минуло зовсім небагато часу від знакового в українській долі 21 квітня 2019 року, проте є чимало підстав для тривоги щодо того, чи Україна розвиватиметься як європейська держава, чи стане зоною “украіна” для заробляння грошей з поступовим сповзанням до путінського простору? Це питання викликає також побоювання в Європі.
Польські ЗМІ називали планований на 31 травня візит в Україну для зустрічі з президентом Зеленським міністрів закордонних справ Республіки Польща Яцека Чапутовича та Королівства Швеція Маргота Вальстрьома своєрідною інспекцією людини з-поза системи.
Вони прибули в Україну як представники держав, котрі ініціювали прийняте у Празі 2009 р. на Саміті ЄС Східне партнерство. Це мала бути маленька форма морального відшкодування за провал в 2008 р. ПДЧ з НАТО. Приїзд цих політиків начебто мав бути формою делікатної розвідки, чи не буде ніяких несподіванок під час поїздки В. Зеленського 4—5 червня до Брюсселю на зустріч з керівниками ЄС та НАТО. Якщо справді таке побоювання було, як про це кажуть у Польщі, то воно зумовлене не лише незвичною для європейських еліт поведінкою шостого президента України, а й необхідністю з’ясувати, наскільки він піддається тискові проросійських сил. Вони, на жаль, не покидають наміру змінити вектор розвитку України. Цікавою деталлю тут є опублікований 3 червня у польськомовному путінському рупорі “Sputnik” матеріал з “засторогою”, що візит цей передчасний і шкідливий і для України, і для Європи…
Ще однією цікавою деталлю приїзду міністрів східної ініціативи був практично повний збіг інформації про цю зустріч, вміщеної на сайті президента України і на польському сайті інтернет-видання “Niezależna” (незалежна). “Ми приїхали з міністром закордонних справ Швеції, — сказав після закінчення зустрічі з президентом України керівник польської дипломатії, — щоб висловити нашу підтримку Україні, її суверенітету та територіальній цілісності. Від імені Європейського Союзу ми також висловили нашу підтримку реформам в Україні”.
Оцінюючи зустріч з президентом України, польський міністр сказав: “Висновки позитивні, ми побачили у президента рішучість, бажання провести анонсовані реформи, а також продовження (дотеперішньої) політики (закордонної). Завдання складне, але цей оптимізм, який виходить від президента, наповнює нас деякими надіями на зміни.
Президент України Володимир Зеленський запевнив, що влада в Києві продовжить реформи та інтеграцію з ЄС і НАТО. Президент запевнив, що готовий до реформ, щоб задовольнити очікування українського суспільства”.
На жаль, коментарі польських читачів до цього позивного трактування зустрічі не зовсім позитивні. У них ставиться вимога (навіть з образливими епітетами) до польських урядовців, аби ті домагалися від нового президента України поступок у плані історичної політики, яких поляки не могли домогтися від Петра Порошенка. У тому плані історія президентства дніпропетровського Леоніда Кучми, який був далекий від глибокого розуміння українських історичних процесів загалом і західноукраїнських зокрема, дає підстави для хвилювань, що й Володимира Зеленського тут намагатимуться перехитрити.
А у сегменті внутрішньої політики за два тижні реального президентства вже назбиралося чимало підстав для тривоги. Зокрема заяви, які вже пролунали чи то від Адміністрації президента України, чи від людей, які до обрання Володимира Зеленського президентом країни були його бізнес-партнерами або просто друзями.
Про небезпечні тенденції, що можуть призвести до політичних штормів, вже не вперше після 20 травня заявляє голова Верховної Ради України Андрій Парубій. За його оцінкою, озвученою 31 травня на сесії Верховної Ради, нині Україна увійшла у важкі часи. “В країні, на жаль, відбувається криза, пов’язана з діями Президента, і нещодавнє оприлюднення стенограми (консультацій президента Зеленського з керівництвом ВР та лідерами фракцій на предмет розпуску парламенту. — М. Л.) це підтвердило.
Більше того, ми щойно почули, як знову представники президента, члени його команди говорять про те, що необхідно відмінити Закон про мову, відмінити квоти, відмінити декомунізацію, і, на жаль, це сьогодні стає для них звичною політикою. То я хочу сказати від імені і Верховної Ради, і уряду: український народ цього вам не дозволить, земля під вами буде горіти. Ми не дозволимо ні відмінити Закон про мову, ні відмінити квоти, ні відмінити декомунізацію. Український народ десятиліттями йшов до цього, багато синів і дочок України поклали за це своє життя. Тому нам треба гуртуватись перед тими викликами, які стоять перед Україною, треба стояти плече до плеча. І я впевнений: реванш не пройде”.
Вимога друзів президента скасувати Закон про застосування української мови як державної зачепила за живе не лише голову Верховної Ради України, а й багатьох політиків, просвітян, мільйони українських патріотів. Від імені політиків, шокованих “мовними пропозиціями” друзів президента, 31 травня виступав у парламенті радикал Олег Ляшко. Фрагменти його виступу варті уваги:
“(…) Я хочу сказати, що, очевидно, те, що в Зеленського на умі, те у його бізнес-партнера Шефіра (йдеться про скандальне інтерв’ю Бориса Шефіра на сайті detector.media, оприлюднене 30 травня. — М. Л.) на язиці. Тому, що коли я питав Зеленського, яка доля Закону про мову, яка доля Закону про землю, чи збирається він переглядати умови співпраці з МВФ, по стенограмі ви бачите, він не відповів. Інтерв’ю його бізнес-партнера доводять, їхній план — оце докази проросійського реваншу в новому парламенті, які вони збираються робити: скасування Закону про мову, особливий статус для Донбасу, продаж землі. Тому що для них головне — заробітки в Росії. Не відновлення миру в Україні, не заробітки для українців в рідній країні, а їхні власні заробітки в Росії, які вони потім виводять в офшори. Подивіться декларацію Зеленського, він над Порошенком сміявся, а сам який — 20 офшорних компаній. Тому він нічим не відрізняється від Порошенка. (…) Більше того, все бізнес-оточення, яке Зеленський зараз призначив на посади, — це пряме порушення антикорупційного законодавства, тому що ніхто з них не заявив про конфлікт інтересів. Я вимагаю від НАЗК скласти протокол про корупцію проти президента Зеленського”…
І Олег Ляшко, і багато інших політиків торкалися у виступах скандальної редагованої стенограми з приводу консультацій про розпуск парламенту. Фракції “Народних фронт” і “БПП” зробили з цього приводу заяву і анонсували звернення до Конституційного Суду України.
Усі ці проблеми, усі явні й приховані небезпеки проросійського реваншу, шляхи й засоби протистояння йому були основним предметом дискусії на з’їзді партії “Європейська солідарність”, який розпочався (поки відбувся перший етап) 31 травня 2019 р. в Києві, у приміщенні Мистецького арсеналу. Це нова за назвою та доволі давня за віком (зареєстрована 5 травня 2000 р.) політична партія. 25 травня 2019 р. Рада партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність” з прицілом на нове політичне майбутнє змінила назву партії на “ЄС”.
Її з’їзд був важливою в Україні подією передусім тому, що ця сила, яку при одностайній підтримці делегатів очолив 5-й президент України Петро Порошенко, може професійніше від інших показувати все добре й недобре в діях нинішнього президента України. Його попередник сказав, що готовий підтримати кожну добру — державоцентричну — дію свого наступника. І безжально критикувати за погані дії, за популістські ігри. Як свідчить досвід таких країн, як Венесуела, популізм стає руйнівнішою силою від всюдисущої корупції. Судячи з виступів на з’їзді “ЄС”, об’єднаним у ній політикам поки що не вдалося побачити реального державницького конструктиву в діях Володимира Зеленського.
Поки що домінує курс на конфронтацію всередині держави, демонстративна відмова від обіцянок, на яких базувалася виборча кампанія та розподіл посад в адміністрації за вже традиційним в українській реальності принципом “любих друзів”. Дедалі сильнішими стають реваншистські нотки при мовчанні або віртуальних коментарях нового українського гаранта. “Мовне” інтерв’ю Бориса Шефіра — лише один приклад небезпеки реваншу.
Суспільство шокував коментар з приводу цього інтерв’ю нового секретаря РНБО Олександра Данилюка. Ця людина, яка в реальній політиці від 2005 року (починав як радник прем’єра Єханурова, згодом, у 2010 р., приземлився як радник президента Януковича, від якого перейшов до Адміністрації Порошенка, щоб виплисти в гавані Зеленського). Це вже достатньо великий час, аби секретарю РНБО зрозуміти, що мова є важливим елементом національної безпеки. І не набагато менш важливим від армії. Щоб це осягнути, не треба великого аналітичного розуму. Вистачить почитати інтерв’ю й коментарі президента Кучми. Він у 1994 р. пропонував другу “офіційну мову”. А вже в 2000 р., звільнившись від одіозних Володимира Малінковича і Дмитра Табачника, писав про небезпеку багатомовності для існування держави. Олександр Данилюк, коментуючи “пропозиції” Б. Шефіра, сказав: “Нас багато. У всіх можуть бути абсолютно різні токи зору. Будьмо толерантними”. Уявімо на мить ситуацію, що людина, відповідальна за безпеку на дорогах держави, стане закликати: “Будьмо толерантними до тих, хто сідає за кермо напідпитку”. А це майже одне і те саме, бо і тут, і тут велика небезпека!
Тон на з’їзді “Європейської солідарності” задала дуже емоційним виступом перша заступниця голови Верховної Ради Ірина Геращенко. До найбільших, воістину історичних, досягнень 5-ти років президентства Петра Порошенка вона зарахувала те, що “вдалося зупинити проект Новоросія — один із найстрашніших, найкривавіших сценаріїв, задуманих Путіним”.
Це зовсім не означає, що Путін вгомонився у намірах повернути Україну на “правильний шлях”. За твердженням І. Геращенко, “сьогодні у цій гібридній війні у Путіна і його камарильї — інший сценарій: не вдалася Новоросія — побудуємо Малоросію”. Тим паче, що в Україні є сили, котрі у суспільному сприйнятті ототожнюють з командою президента Зеленського, які не вбачають нічого страшного у намірах Путіна підкорити Україну і навіть уже декларують себе як адвокати Путіна. Тут ідеться про вже згадуване скандальне інтерв’ю Б. Шефіра, в якому він ставить перед українським суспільством не зовсім риторичне запитання: “Ви что, думаєтє — Путін маньяк?” І тут же відповідає на нього: “Он умний чєловєк. Да, у нєго імперскіє амбіціі. Но можно же договоріться”…
Полемізуючи не лише в автором інтерв’ю, а з усім політичним середовищем, яке народило президента Зеленського, Ірина Геращенко сказала: “Так, я думаю, що Путін — маніяк. Тому що тільки маніяк може планувати розчленувати дружню країну, вкрасти Крим, відшматувати Донбас. Тільки маніяк може утримувати заручників і політв’язнів. Тільки маніяк може насолоджуватися сльозами їхніх родин. Тільки маніяк може спокійно знати про те, що Донбас сьогодні входить у п’ятірку (а за деякими видами мін і в трійку) найзамінованіших частин світу. Попереду лише Сомалі й Афганістан”…
Політик на з’їзді “ЄС” заявила: “Я вважаю, що ключовий виклик, який стоїть перед Порошенком і його командою, — зупинити Малоросію”. Хоч я особисто вважаю, що це виклик і завдання не лише команди Порошенка, а всієї тверезомислячої та відповідальної України. Мене гнітить, що багато українських політиків, прикриваючись різними банальними, часто вигаданими причинами, уникають відповідальності перед нацією та перед історією.
Відповідаючи на своє ж запитання: “Що таке Малоросія у цій гібридній війні?” Ірина Геращенко відповіла: “По краплинці отрутою, зокрема, через ЗМІ — будуть отруювати суспільство репліками на кшталт “Какая разніца?”, “Давайтє нє раскаливать страну” тощо для одного і ключового: вбити нашу національну ідею, що це — Україна. І не просто сильна і незалежна, а Україна в ЄС і НАТО”.
За словами політика, оновлена партія хоче виправити минулі помилки (передусім кадрові й комунікаційні), але не руйнувати досягнуте. Нині деякі лідери намагаються затаврувати слова “політик” і “депутат”, обернути їх на лайку, хоч політик — це професія, якої треба довго вчитися. А від себе додам, що політик-державник — це дар Божий. Як не всі, хто має медичний диплом, є добрими лікарями, так і не всі, хто перебуває у верхніх ешелонах влади, є відповідальними політиками-державниками.
І Геращенко висловила впевненість, що не багатого мине часу, і багатьма депутатами 8-го скликання будуть пишатися, бо вони провели декомунізацію, ухвалили закон про мову, закони для формування антикорупційних органів, для ратифікації угоди про асоціацію з ЄС, для безвізового режиму.
“Ми нікому не дамо переглянути закон про мову, нікому не дозволимо знищити Томос. Нікому не дамо крок за кроком відмовитися від угоди про асоціацію і курсу до НАТО”. Ці заяви у тій чи тій формі звучали в усіх виступах на з’їзді “ЄС”.
Не обминула І. Геращенко й стенограми консультацій президента Зеленського з керівництвом ВР та лідерами фракцій на предмет розпуску парламенту, бо і до виступу цього політика потрапили “шедеври”. Вона “інформувала” Зеленського, як багато ВР зробила “для адаптації законів до Сенату”. “Слава Богу, що не до Думи”, — іронізувала політик. Під регіт залу вона сказала, що йшлося про ЄС і НАТО. Природу цієї помилки у стенограмі вона пояснює панічним страхом нинішньої Адміністрації президента Зеленського перед тими абревіатурами.
Ці дві абревіатури будуть закладені у фундамент ідеології “ЄС”. Однак у лексиконі нового президента поки тих слів не було. Були натомість такі слова: шаурма (арабське слово, занесене до українського лексикону разом з приходом на український ринок арабської так званої “швидкої їжі”), пацани, гантелі. І не було слів “Путін”, “російська агресія”. А найголовніше — не було слова “перемога”.
І цього короткого часу вистачило, щоб від народу стали Зеленському ставити питання: “Чи ж ти, (…), теж заробляєш на війні?” На це вплинув і той факт, що впродовж тижня від історичного рішення гамбурзького Міжнародного трибуналу з морського права не було жодного офіційного звернення від президента України до Володимира Путіна з вимогою звільнити українських полонених.
На окрему увагу заслуговує виступ на з’їзді “ЄС” представника Громадської організації “Справа Громад”, тележурналіста Віталія Гайдукевича. За його словами, якраз “Справа Громад” і здатна забезпечити політикуму якісний кадровий резерв. “Коли власні вузькі інтереси ставляться вище за державні, то це загрожує втратою мови, самоідентифікації, культури і державності. Це доведено історією. Державу дуже важко будувати, але легко втратити. Чому критикують український політикум? Бо досить часто державні інтереси поступаються перед приватними. Певна закритість і брак якісної комунікації призводить до того, що суспільство не розуміє, про чиї саме інтереси йдеться — окремих політиків чи держави загалом. Коли суспільство не розуміє, то починає робити хибний вибір. Як наслідок — правила диктують політичні махінатори”, — сказав журналіст, а віднині — політик, член президії “ЄС” Віталій Гайдукевич.
