Читанка не для розваги

Ігор Довганюк «Наш Спаситель. Чекаємо». — Коломия: Вік, 2019

Ольга РУДАНЕЦЬ

Довго не наважувалась сама для себе розшифрувати ті емоції і світоглядні інсинуації, які пробуджувались і формувались в моїй душі і свідомості в процесі читання. Це ж треба так майстерно закрутити сюжет, щоб навіть літературознавці з досвідом не зуміли точно визначити жанр! А може, це з’ява нового, не обрамленого шаблоном ще пострадянського літературознавства жанру? А може, це те, за чим спрагла ще не зчерствіла читацька аудиторія, втомившись, нарешті, від того негативізму і вульгарності, які щедро влились в наше літературне сьогодення, вирвавшись урешті-решт з-під цензурної гільйотини?! Якраз для такої аудиторії це читання. Всіх їх і запрошує автор до кола творців “Нової Землі”, бо саме з власного “Я”, “МИ” і “КОЛА”, яке нас згуртовує, і починається Нова Родина, Нова Україна, Нова Земля.
Автор, як і кожна любляча дитина, робить Центром Всесвіту той клаптик землі, де зазоріла його душа. Ця вросла у глиб земного тяжіння пуповина і сьогодні, вже в зрілому віці, не дає Йому бажання проміняти цей клаптик землі на будь-які інші, найспокусливіші… А можливості були, шанси теж, ще й досі не вичерпані. Але він не просто мрійник і фантаст, не останній романтик, яких, до речі, також небагато. Він — замріяний і натхненний вірою реаліст, який хоче змінити світ на краще, невтомно намагається ці зміни поширювати на своє оточення, коло свого найближчого середовища і вперто робить у цьому напрямі, здавалося б, зовсім безнадійні кроки.
А тепер — щодо стилю і манери подачі, викладу: смаковита і вишукана літературна мова, присмачена легкою іронією і гумором, не засмічена бульварною лексикою і вульгарщиною. Опоетизована дія пошуку гармонії і творення. Художньо обрамлені картинки, здавалося б, буденного життя міста з його щоденним побутом і проблемами. І це все — тільки як підґрунтя для місточка в завтрашній день в цілеспрямованому і впертому русі до “Нової Землі”. На наших очах змінюються події і люди, змінюється місто і світ. І, закономірно, автор витягує ці зміни найперше зі своєї РОДИНИ.
Мабуть, розчарувались ті перші читачі, які намагалися точно приміряти портрети героїв книг до відомих їм людей. Не лукавитиму, така спроба була і в мене, але вже після прочитання якогось десятка сторінок зрозуміла її марність.
Великий позитивний досвід відповідального керівника і дипломата послужили основою для практично протокольного виписування сторінок організаційної підготовки і проведення Вселенського Форуму. Не маю сумніву, що ці сторінки — висококласні уроки менеджменту для всіх, хто приміряє до себе жупан лідерства. Це такий майстер-клас досвідченого менеджера і дипломата, який не гріх узяти до програми дипломатичних шкіл і менеджерських академій.
І насамкінець: всі вершини, всі науки, всі досягнення і досвід — це промисел Божий, це благословення Небес і воля Всевишнього, який дав Людині розум і волю чинити так, як вона чинить, жити так, як вона прагне і вміє. Ця християнська істина і глибока віра практикуючого християнина дозволили авторові глобальніше осмислити і подати концепцію Віри, як об’єднавчої сили; провести наскрізну головну Істину: на все воля Господня, який сотворив людину за своїм образом і подобою, заради якої “стався Чоловіком і був розіп’ятий за нас за Понтія Пилата… і воскрес на третій день згідно з Писанням…” Він — наш Творець і Спаситель, спонукає і благословляє автора і нас творити “Нову землю”, творити Царство Боже на землі, де “всі будуть одно!” Ця Істина є наскрізною золотою віссю, на якій тримається такий новаторський, неформатний сюжет книги.
Після прочитання щодня повертаюся до якогось розділу, сторінки, абзацу; щось шукаю недомовлене чи недосказане; знаходжу якісь нові для себе світоглядні грані. І роблю для себе ніби давно вже визрілий висновок: таке читання я люблю, таким захоплююсь. Воно не для розваг — для інтелектуального збагачення і росту, для нелегкої дороги тернами до зірок! Хоча читається напрочуд легко, попри, здається, безкінечні речення. Зізнаюся, навіть намагалася десь їх подрібнити і, врешті, зрозуміла, що були далеко кращі редактори і якщо вони не наважились… І правильно вчинили: бо речення такі розлогі й крилаті, як і думки автора, як його багатогранне світосприйняття, як той юначий максималізм, який йому вдалося пронести і зберегти до поважного і мудрого віку. А ми — чекаємо! Чекаємо нових щаблів і вершин письменницької самореалізації Ігоря Довганюка, чекаємо нових книг!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment