Легітимний велосипедного рейтингу

Катерина МОТРИЧ

І ось державний корабель і штурвал у руках нового “капітана”. Щоправда, він ще більше відчуває руль велосипеда, але так хочеться захоплених очей, сміху, всенародної сімдесятивідсоткової любові. Але вона кудись поволі відповзає, розчиняється в повітрі і її дедалі важче втримати.
І дедалі більше примружених очей, спрямованих на постать новоявленого керманича, доскіпливих коментарів його вчинків, в’їдливих кпинів і тривожних оцінок. І тривога ця почасти нагадує переживання дбайливих батьків, у підлітка яких важке дозрівання. Вони бояться, щоб він не наробив дурниць, не вліз у погане товариство, не дай Боже, не приохотився до наркотиків, не привів у хату злодіїв та не наробив родині лиха.
Інституція держави перетворюється в глум, політичне шоу з ностальгійним “кто бил нічєм, тот станєт всєм” і отим ленінським спічем “каждая кухарка сможет управлять государством”. Щось подібне ми почули від легітимного і в інавгураційній промові. “Фартух та кокошник” цієї “куховарки” ми вже бачимо, і дух комуністичних суботників та “дружби народів” стає дедалі відчутнішим. Мовляв, якщо щось піде не так, то винен не лише я, а ота “груповуха” і таки ж та, що звикла чистити цибулю, крутити м’ясо на котлети, а нині крутить штурвал державного корабля.
І цей політичний кавеен, ба, “розсміши коміка”, вже не смішить коміка, а трішки відлякує новою роллю камікадзе, чи ризикованого каскадера, в якого є один дубль і він може бути фатальним. Це видно з погано замаскованої розгуби і хронічного прагнення сподобатися вже брюссельському “глядачеві”. Але він лише анатомічно схожий на того “прикольного”, такого рідного, всепоїдального, яким кишить Палац “Україна”, готового синіти від реготу навіть коли йому покажуть пальця і який заковтує всяку зовсім недотепну бридоту із зомбоящика. Бо той, брюссельський, все бачить, чує, аналізує, делікатно приховує іронію і не купляється ні на дешеве загравання, ні на прагнення здаватися розумнішим.
І якщо зі своїми легко й органічно вдавати пришелепкуватого чи й дебілуватого хохла, то тут треба натягувати на обличчя інтелектуальну маску європейця, переказувати кепською англійською те, що записане в Конституції і вдавати керманича великої держави, грамотного політика. А з цим уже проблемніше.
У всьому винна доля. Це вона виробляє такі карколомні віражі. Лягати спати отаким собі безтурботним Голобородьком, що нам’яв у велосідлі свій всенародно визнаний рейтинг в багатосерійних кілометражах, а прокинутися капітаном державного корабля, в якому багато пробоїн і всюди чатують підступні рифи і гонять хвилі акули, таки ж не до сміху. А жартівницядоля розбудила тебе голосом Баклана “господін презідєнт” і ти не можеш отямитися й повірити, що у цього архаїчного транспорту така дивовижна фортуна і така всенародна любов. І вона дісталася тобі, як плід спокуси, а ті, що кинули тобі її прямісінько під переднє колесо того ретротранспорту, може, ще не відкрили для себе й для тебе, що цей плід зветься плодом добра і зла. І ти ту долю добряче насмішив і закликав до неї не лише грайливих лоскотавок, а й лиховісних валькірій. Тож вони будуть вже інших смішити тобою, гратися, і проєкт цих веселих чортиць буде зватися “посміємося з коміка”.
Бо ж колишні “приколи” дедалі помітніше стають проколами, помилками, шкідливими для країни вчинками і наказами, втручанням у державні справи дружбанівквартальців. Бо “пацани” загралися, оп’яніли від реготів охлосу та своєї влади над ним і вирішили, що ось такою толокою можна керувати державою, вальяжно й безкарно, кланяючись у бік Росії та зневажаючи мову країни, її закони, і це буде ще один “успішний” проєкт.
Гайгай! Скільки їх було вже в тебе, Україно, скільком ти відспівала заупокійних і спровадила до пекла. Від Батия, скаженого Петра, Лєніна—Сталіна—Брежнєва—Януковича — до “95 кварталу” — один сатана.
А сценарій цієї ролі писали ті “сценаристи”, в яких стали западати вже щелепи, бо їх відлучили від грошових потоків і від української коровисименталки, вим’я якої вони доїли то гуртом, то поодинці, і видоїли. Їх вгріли держаком лопати і спровадили, вим’я трішки наповнилося. І от вони знову рушили до неї. “Конюха” обирали гуртом, щоб і браму відкрив, і не заважав, а сприяв за дійки вхопитися. Але коли б те розуміли ті макоцвітні пастухи, що випасають ту корову. Це вони з її кізяків зробили кулю і вистрелили нею в Україну…
Коли б не війна і не ця велика кров, що ось уже шостий рік поспіль ллється на сході, коли б не ця українська скорбота і велика трагедія, то всі ці витівки української долі могли б здатися лихим сном. Особливо стає боляче і кривдно, коли на “Прямому” телеканалі чи то на інших бачиш і чуєш розумних, освічених, патріотичних і, як на підбір, вродливих молодих чоловіків і жінок. Їхня українська європейськість породжує багато думок і роздумів про ще негустий елітний прошарок нашої нації і про те, що “совок” видозмінився, як колорадський жук. Його плоть живе в капіталізмі, розкошах, а дух — у бараках, гуртожитках і на “стройках комунізма”. І це поєднання небезпечне, бо він із затятістю, ментальністю й агресивністю азіатасовка не дозволить вигнати свою плоть із капіталізму, офшорів, дорогих маєтків, яхт і екзотичних островів. А його дух незмінно жадатиме нового союзу, “дружби народів”, “русского міра”, бо це його духовний вимір. І ти починаєш майже фізично відчувати десь поруч недолугу українську долю і з відразою запитуєш її: “Що ти, стерво, витворяєш? Нащо так поглумилася над нами?! Подивися на цих елітних, мислячих і патріотичних молодих людей! А ти знову наступила на ще гірші й щербатіші граблі”. І на мить здається, що реальність — всього лиш лихий сон, бо такими гарними й розумними не може! Не повинен! І не здатен керувати ось такий маленький вождь великих амбіцій, з якого сміються навіть наші закляті вороги. Це злобний московський вєщатєль про бандеровцевдітоїдів Є. Кисельов показав у своїх новинах кадри, за які не просто соромно, а тебе спалює тисячолітній вогонь зганьблення. Маленький чоловічок (я свідомо оминаю слово “президент”, бо він не мій президент) у позі вождя світового пролетаріату щось гнівно й злісно говорить (боюся помилитися, але, здається, про тарифи) і свій імпровіз пересипає “інтелектуальними сленгами: “Нє надо блаблабла”. І знову через абзац це ж таки “блаблабла”. І звучить в’їдливий коментар москаля: “То лі…, (не вловила двох попередніх реплік), то лі…, то лі подзакусівшій тамада”). Як казали древні, sapienti sat.
Та й перед вояками явився, як на сцені Палацу “Україна”, і ату там всякі церемоніальні традиції, правила, і як має вітатися з вояками військовокомандувач держави. Як там віталися князі та гетьмани з дружиною та козаками. Він же обранець мас, кумир охлосу, їздовий простого “вєліка”. Ось і відповідно до свого транспорту і свого совкового вишколу привітався з вояками: “Прівєт!”. Я, мовляв, щойно примчав на передову на своєму президентському вєліку, щойно ногу з педалі зняв, ось тільки холошу прищепкою чи великою шпилькою, як це роблять сільські дядьки, защебну, щоб ланцюг не зажував, і з вами про жизнь “блаблабла”.
Та чого там панькатися з лексикою! Вся “еліта” “95го” на всю соборну верзе що хоче, мовляв, ми королі пролетарського регіону, ми все можемо собі дозволити; у наших жилах тече кров того ж таки натовпу. І це чи не основний прохідний бал до нової ВР. Головне не законотворча робота і політичний досвід та зрілість, а нові обличчя. Он і єврокомісар Жанклод Юнкер про це натякнув і навіть поплескав легітимного по обличчі. За що у відповідь одержав високу оцінку: “Класная встрєча… Очєнь добрий тьоплий дядька”. Клас! Кльово! Нєт базара.
І знову батькуєш і ненавидиш безневинну цифру “73”, яка вибрала тобі і твоїм дітям зовсім не твою долю. І ти гасиш у собі й не можеш погасити той вогонь, який випалює тебе зсередини і ти укотре переконуєшся, що українці, хохли і малороси — не рідня і навіть не земляки. Бо українці — адаміти, скіфи, Києві нащадки. А тугодумні хохли — від яничар, усіх поневолювачів. А малороси в імперських бараках зачаті, пасинки “русского міра”, правофлангові “п’ятої колони”. І це та правда, яка пече і ранить, бо їх виявилося більше, бо саме вони вчинили акт наруги над Україною, привівши до влади невігласів з неукраїнською ментальністю, чужим духом, ненавистю до всього українського і жадобою влади.
Вони готові до реваншу, але ще не все для цього готове. Поки що закидають у соцмережі ті думки, які кишать у їхніх головах. Чи то дух Кагановича й Постишева над ними витає, але ненависть до всього українського не прикрита і її не сховати. Дарма, що ці п’ять років Україна крок за кроком повертала саму себе на свої терени, дружбани і легітимний негайно хочуть спихнути на смітник історії ВР і завести в неї просто “нові обличчя”. Бо попередні їм не подобаються і так велить натовп. Так легітимний і перед суддями Конституційного суду “блаблабла”. І це ще одне свідчення того, що в нього як державника не те що раннє дитинство, а період памперсів. Бо глава держави у своїх рішеннях має керуватися лише законами, Конституцією, а не тим, подобаються йому чи ні “дядьки” і “тьотки” ВР. Тому треба негайно поміняти на нові. Ручні, в доску свої, які й голосувати будуть так, як повелить диктатор. Отож і закон про мову збираються поміняти на “блаблабла”. І всі міністерства й державні установи заповнять таки ж свої. Їх народить від “95”го багатодітна і плодовита “Ліга сміху”. Та й український дух нащадки КагановичаПостишева збираються спровадити з радіомовлення. Їм пообіцяли, що під ними горітиме земля і “русскій мір” може прийняти їх у свої обійми, як і “попєрєдніков”.
Легітимний відмежувався від озвученого дружбаномквартальцем, але в тому, що це було їхнє спільне “блаблабла” — хто б сумнівався. Досвід ПутінаЖириновського. Там давно існує престольний тандем: що озвучує Жириновський, те в голові у Путіна.
Ще зовсім відчутні вібрації повітря, у яких витало гнівне легітимного “Свинарчуки, Свинарчуки”. Батькування президента Порошенка за них. А ось легітимний сам зводить свинарник зі своїми свинарчуками. Бо й призначення І. Баканова, юриста і співвласника “95 кварталу” на посаду в СБУ, і звання лейтенанта дав. І що з того, що той не служив, не воював! Це ж інший “свинарник” і в ньому свої правила і свої “нові обличчя”. Але хвилю гніву вже збурунив, особливо серед військових, що відгибіли на війні і такої пошани не заслужили, як цей юрист, що має переродитися на стража держави. Бач, ніхто не наважується посадити тракториста за штурвал літака, а тут мовби й можна. У новому “свинарнику” таки ж мають бути “нові обличчя”. І дешеве шоу і бездарна гра у цьому призначенні розрахована на тих таки ж “73”. І текст того монологу таки ж для рідного електорату. І звучав він приблизно так: “Хоч ти мені і друг, але істина дорожча. …Будеш працювати для українського народу”.
Повірити у це не дозволяє і фальш у голосі, і те, що звучало це нелюбою для легітимного мовою. Було це, звісно ж, для телекамер із серії їзди на велосипеді, для отого “зебіла”, щоб він вковтнув солодку слину і вкотре сказав собі та щоб неодмінно повторив це у день парламентських виборів, що цей “велосипедист”, у якого він повірив, рідніший від батька, бо дбає про нього. У малороса цей текст може викликати злість, бо це звучало “побандєровскі”.
Отак і балансує, як вело по горбистій дорозі — між тими, що хочуть в Європу і НАТО і тими, що — в Митний союз. Але ще й третій недавно вималювався: європейський. Це його він у Брюсселі запевняв, що курс на Європу і НАТО незмінний. Але щойно повернувся додому, вдихнув дух Голобородька, як відразу ж прорік: мовляв, із НАТО треба зачекати, бо не всі знають, що це таке і з чим його їдять. Треба народу розказати, що воно не дуже страшне, проведемо референдум, а вже тоді… Ось вам і оголена суть совка. Та це з легітимним треба провести просвітницьку роботу і розповісти про силу і значимість альянсу. Та це він, дитя пролетарського регіону, отруєного антиєвропейською й антинатовською пропагандою, ще не вирішив для себе туди вступати. І тому балансує між полярними поглядами. Крокує мовби й до Європи, але поки що в “5й колоні”. Кланяється всім відразу: головою до єврокомісарів, своїх потенційних виборців, що обрали курс в НАТО і Європу. Ну, а тим, що заскучали за русскім матом і духом шмурдюка, поки що в поклоні показує…
Доленосні рішення мають визначати ті, кого природа не обділила розумом і мудрістю. І гра у всенародний вибір, демократію може підвести. Ми нещодавно в цьому пересвідчилися. З постраждалим в аварії чи тяжкохворим не радяться, рятувати його чи ні. Його долю вирішують кваліфіковані фахівці. І “фахівці” вже означили курс до НАТО і навіть дату визначили, але легітимний вкотре ігнорує напрацювання ВР, ухвалені нею рішення і Закони. Виходить, закони пишуться не для зекоманди. Та є і приклад Путіна, який зневажає всі міжнародні норми і закони. От хто тільки його переконав у тому, що він мудрий Соломон і його рішення для України найкращі? Невже таки мудреці від цифри “73”?
І за вутлими плечками й некошерним зростом вгадується диктатор, якому залишився один крок до узурпації влади. Ось тільки обере свою ВР, своїх друзяк на всіх державних постах, ось тільки зведе “свинарник” зі своїми свинарчуками — і нехай усі диктатори живі й мертві заздрять: зумів повалити таку державу. Всі колишні насмішки, кривляння, що поціновувалися як гумор, можна замінити на жорсткість, навіть жорстокість. “Слуга народу” може легко й безборонно реінкарнуватися в диктатора.
А розмови про реванш і здачу національних позицій дедалі більше набирають цілком реальних форм. Он до влади рвуться неприховані вороги, які озвучують свої плани, коли переможуть: знищити всі досягнення за останні п’ять років. І вони навіть не намагаються це приховати. І рейтинг у них високий. Ось тільки куди подіти з нашої землі того “зе”, який хоче обрати до ВР катів і ворогів України! Куди йому зрозуміти, що всі ці погрози — це обіцянки, дані Путіну, який окупував Крим, а разом із ними такі прибуткові “вишки Бойка”. Та цей опозиціоніст готовий ополоником море вичерпати і добратися до тих вишок, зробити усі можливі диверсії і злочини проти України й народу, втопити їх в морі сліз, аби лиш задобрити Путіна, виконати його повеління і повернути собі те, що вкрав в України. Он на консультації до фюрера в Москву шастає і, напевно, клятвено обіцяє не просто повалити українську державу, а вийняти з України душу. Усі погроми, господін Бойконебойко, ставалися в нашій історії ось через таких злісних лиходіїв, як ви. Але були і Праведники серед українців, і так їх назвав інший народ за велику жертовність і неймовірне милосердя. За святі вчинки одного народу рятувати інший народ. Не топити, а рятувати, пане Бойко, ціною власного життя. Не вступати у змову з ворогом, не йти до нього за повеліннями, а чинити за Божим повелінням. Але це вже інша тема.
Реваншисти впевненіше й зловісніше формують свої речення, бо до влади прийшов їхній, слабкий і за духом неукраїнський. Непатріотичний, але амбітний і зарозумілий. Об’єктивних підстав у нього для цього немає, але є непереборне бажання “поруліть” і перевернути догори дригом державну піраміду. Щоб заповнити її “новими обличчями”.
Що не крок цього горепрезидента, то дедалі відчутніше несе перегаром “русского міра”, піднімають голови древні дракони, рептилії і все, що зачаїлося було під колодами, у віваріях, а нині ожило і бризкає отрутою. Бо і референдум про закінчення війни озвучено, а вона може закінчитися лише перемогою фашистської Росії, здачу частини України, за яку полягли тисячі. Вже ніби видано наказ про відновлення торгівлі з ОРДЛО. Чи то не розуміє значення запроваджених владою санкцій, чи навпаки розуміє, а сепаратисти і окупанти не дуже й вороги, а лише “повстанці”. Вони відібрали в українців підприємства, але вироблену на них продукцію Україна у них мусить після цього наказу купляти і податки сепаратистам сплачувати мусить. І паспортизація Донбасу, й відновлення, торгівлі із сепаратистами, озброєними російською армією, — це лише квіточки, а плоди будуть гіркі й отруйні..
Охлобратія готова проголосувати за всіх, що обіцяють розквитатися з нашою незалежністю і з тими національними здобутками, які досягнуто важко і непросто. Зелекторат готовий згорнути на свої і наші голови кару Господню, не усвідомлюючи масштаби зла і горя. Бо злоба Путіна до України, яка стоїчно чинить опір ось уже шостий рік поспіль, сягає пекла. Москаль у своїй мстивості й жорстокості не знає меж, і це він доводив не раз. Коли Меншиков потайки увійшов вночі в Батурин, від його люті й жорстокості жахнулося пекло. Ріка Сейм була червона від крові… Не знав Муравйов і його банди спину і 1918го під Крутами, і коли вистрілював киян як беззахисних птахів. А нині навіть моторошно уявити лють москаля. Він не простить ні санкцій, ні підірваного авторитету російської армії, однієї з напотужніших у світі, яку, як шолудивого кота, женуть українські вояки і множать двохсотих. Він не простить нам ні нашого гордого духу, ні курсу на Європу і НАТО, ні Томосу, ні зневаги до нього і його біснуватого режиму. Лють москаля сягає пекла, бо він сам пекло. І наш “забіл” може відкрити йому всі брами, як відкрили їх у Батурин козацькі ватажки Соломаха й Ніс, що вночі наздогнали царське військо, коли воно вже відійшло аж за річку Сейм, повернули його і провели таємним входом до Батурина. Як відкрили їх українські соціалісти 1918го, повіривши у російських більшовиків і соціалістів, “які не скривдять”.
Невміючий мислити — той таки ж Соломаха й Ніс. Він вічний провідник зла. Мовби й не катує і не розпинає Україну на хресті, але цвяхи носить і молот готує. Ось свіжий приклад: в одному з регіонів партії проводили рейтинги кандидатів, що увійдуть до нової ВР; і серед різноманіття імен не виявилося представника “слуги народу” і якийсь жартівник просто вигадав його, вписавши неіснуюче прізвище. За нього було віддано найбільше голосів — 25 відсотків. Навіть не за кота в мішку, навіть не за його хвіст, а за те, що під хвостом. А от коли б було можна позбавити їх паспортів і права голосувати і нехай би жили в моральній резервації, оце було б, може, й не справедливо, але цілком логічно. Ми б не мали нині ні таких проблем, ні таких керманичів, ні такого печерного злодійства, ні України, схожої на скалічілу жебрачку. Не мали б і війни, і окупантів. Коли б свідомість багатьох, дуже багатьох нині в Україні сущих, не була б такою ущербною, коли б рагулі жили десь, на іншому краю планети, або й на іншій, а в Україні — мудрі, люблячі, мислячі, чисті помислами й діяннями, віруючі, і просто Українціхристияни, що поязичницьки поклоняються і оберігають рідну землю, воду, повітря, боготворять усю природу, в яку Творець вклав Себе! Ми таки романтична нація і я останнім реченням вкотре це довела…
Так, це жорстокі чи й нещадні оцінки тих, що живуть з нами поруч і через своє невігластво, непатріотичність і просто недолугість визначають нам долю, а, може, біду і горе на довгі десятиліття. Це було в нашій історії не раз. На їхніх зрадливості і слабомислії грали усі пройдисвіти, брехуниобіцяльники і всі кати й мучителі. Це те вічне стадо, якому достатньо батога і воно навіть не просить мички сіна. Свої і лише свої, зрадливі й немудрі, підступні й лихі, палили і знищували наше життя і міняли нашу долю і нашу історію усі останні століття.
І ось ця гнила віть на нашому національному древі не всохла, не відчахнулася, а відродилася і наробила нам біди. Заскучали за русскім матом і перегаром, що несе від його “русского міра”. І цю віть не зміниш просвітництвом. Не докричишся до нього. Його “перевиховаєш” лише так, як це зробив Мойсей.
Гра в престол розгортається. І тих, що за Європу та НАТО, і тих, що за Митний союз, легітимний переконав у своїй нещадності до корупціонерів, олігархів, вміло замаскувавши свою невіддільність від них, а може, й таємну змову. Пообіцяв, що всіх липкоруких пересадить. І хто тільки за 28 літ нашої незалежності не провітрював наші тюрми для нових поселенців і не дурив лохів! Он уже “вийшли на волю, відмотавши термін”, яких “пересадив” у своїх палких обіцянках, зганьбив на плакатах “бандитамтюрми” бравий пасічник. Але лише випустив на бандитівкрадіїв рій бджіл, що принесли у їхні офшори його ж глечики з його ж таки медом…
І сміх, і гріх. Сміємося вже 28 літ, особливо коли нам приносять квитанції з комунальними тарифами. Радіємо, що ми таки веселий народ, легітимного собі висміяли. А він он царство достатку пообіцяв. Так прямісінько, починаючи з 4ї години 22 квітня 2019го року, всі дружними лавами заходимо в царство достатку, помахавши руками бідності. Тільки не відомо, чи це буде стовідсоткове входження, чи лише для 73 відсотків везунчиків. Поки що інтернет і всі ЗМІ мовчать. Державна таємниця. Державникиквартальці списки утрясають.
Дехто поблажливо списує всі пасажі, непрофесіоналізм, помилки, шкідливі заяви друзів дитинства, що надають “гуманітарну допомогу” легітимному, на брак політичного досвіду, мовляв, новообраний з ніг до кінчиків волосся — актор, комік. Зоряний комплекс. Як кажуть уста народу, “а їдять його мухи” з такими яловими поцінуваннями акторського таланту! Та в нас усі базари, електрички аж кишать такими претендентами на багатокілометрові телесеріали з такими акторами. Кинь на ринку картоплиною в бродячого кота, а в незасвічену зірку втрапиш. Нехай нам заздрить увесь Голлівуд і простять нашого невибагливого сучасника наші зоряні корифеї — Соломія Крушельницька і Соломія Заньковецька, Паторжинський і Марія ЛитвиненкоВольгемут, Шумський і Бучма, Наталя Ужвій і Ольга Кусенко і вже молодші Бенюк, Ступка, Хостікоєв, обидві Сумські і всівсі талановиті, геніальні, яких годі перелічити — пробачте, що кавеенівська тінь голобородьків впала на ваш акторський геній і талант. Сірі смаки породжують сірятину. Постсовкова “еліта” несе не просто маскультуру, а антикультуру, пересит матюччям. Вульгарність і “гумор”, у якому мізер гумору. Тож простіть і ви, князігетьмани, українські сміхотворці: Остапе Вишня, Олексію Коломієць і всі “Фараони”, простіть і ви, неповторний Миколо Яковченко і всі творці фільму “За двома зайцями” — твору світового рівня.
І ви, сивочолі академіки й професори, вчені й митці і просто мудрі люди, принагідно простіть. Так ще з нами не жартували. Їх виявилося більше, ніж нас. Генетична диверсія. І українська доля надивилася серіалів і так захопилася, так розчулилася образом на велосипеді, що на радощах… Словом, її знову спіткала капость… Поки що невиліковна хронічна хвороба!
І ви, орії всіх часів, простіть, бо і землю нові господарі обіцяють пустити з молотка. Бо вона легітимному чужа, не дорога, вона не пролягає у його генах скибами, орошеними потом хліборобів. Ленінські щедроти закінчилися для України дванадцятьма колами пекла. А скільки цей легітимний принесе і скільки Україна буде вигрібати після цього не христового походу? Яка його місія? Це провидіння Боже чи помста лукавого?
І ось варт зупинитися й всім нам подумати: що означає цей ребус? Це якесь повеління Неба чи масова шизофренія? Після хвилі українського Відродження йде темна, мутна хвиля наступу на те, що вдалося досягти ціною великих зусиль в умовах війни. До влади рвуться невігласи і відверті, неприховані вороги. А маленький вождь запалав такими амбіціями і таким прагненням всевладдя, що імпічмент може не спрацювати. Адже все за нього продумали мудріші і підліші: хоче народ того імпічменту, дай їм, але вони ним не зможуть скористатися, бо їм не дадуть. На всіх постах має бути ручний, слухняний “95й”, “нові обличчя” опозиційних динозаврів і ще “новіші” зміївгориничів, що не бачать свого існування і марять “за життя” лише з Росією.
Але їм ніхто не дозволять вчинити наругу над нашими здобутками і нашим прагненням жити у своїй державі так, як того хочуть українці. У нас є спасенний оберіг — Майдан! Вічний український праведний гнів, він дарований нам Архистратигом Михайлом з вогняним мечем. І він змете, спопелить кожного, хто просміє розтоптати нашу українську душу, наш український світ. Їх виметуть, вигребуть, як непотріб. Усі погроми українці робили не з доброго дива, а коли точка кипіння сягала крайньої межі. Ми народ мирний, але, як він казав справіку, “нехай твій чорт не випробовує мого дідька”. А може, хтось дуже цього й хоче — щоб звести лобами українців із “забілами”, які так прагнуть ковбаси по 2.20 і щоб над ними панував примарний Голобородько, такий собі у “доску свій” вождик у завеликому піджаку, що на велосипеді везе Українську долю. І куди? А звісно, або в нікуди, або ж у “Митний союз”. У бідність і рабство. А може, хтось і розробив цей сценарій. Він писав чорні сценарії в Батурині і під Полтавою, під Крутами та й по всій Україні і все нашою кров’ю. Може, саме це йому і треба: поставити на броньовик вождика, який крок за кроком пхатиме Україну до імперії. І тим провокуватиме гнів. Він уже клекоче в душах патріотичних, а народ озброєний. Якщо ще хтось і досі не зрозумів, то варт нагадати, почути й запам’ятати: українців не можна випробовувати неволею і намагатися накинути їм на шию налигач або ярмо. Мирний віл вмить перетворюється на буйного дикого бикасементала з червоними очима, крутими рогами і ратищами, зпід яких летять вогняні бризки. Горе тому, хто не встиг утекти від цього смерчу. Повірте і передайте усім голобородькам, всім його друзям дитинства, що надають “гуманітарну допомогу”, всім їхнім ляльководам. І не треба так майже непомітно помахувати руцею в бік Росії. Мовляв, ще трішки і ми будемо не проти. Був Майдан Гідності, а наступний може бути Майданом нещадності…
Повіримо у мирний плин нашого життя, у те, що закон про імпічмент президента — єдиний поки що правильний вчинок у цій невеселій комедії, в якій режисером і постановником був сам батько гріха. Нехай на цьому його сценарій про Голобородька і його велосипедний рейтинг буде першим і останнім. І нехай Касандра цього разу не віщує і не напророкує.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment