Повість про світле кохання

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото Іллі БЄЛЄНЬКОГО
За свою тридцятирічну історію в Київському академічному театрі українського фольклору “Берегиня” поставили десятки музичних вистав. А нещодавно тут відбулася чи не перша прем’єра драматичного спектаклю — містерії “Тіні забутих предків” за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. Про нову роботу “Берегині” розповіла режисер-постановник Тетяна Матасова.

— Я закінчую навчання у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, а вистава “Тіні забутих предків” — моя перша режисерська робота на професійній сцені, — зізналася Тетяна. — Цю повість люблю з дитинства, на ній мене виховували батьки. Ще в дитячі роки почула від них багато гуцульських казок і легенд. Перечитувала твір безліч разів. Він настільки багатогранний, що людина в будь-якому віці знаходить у ньому щось суголосне стану своєї душі на час прочитання.
Задум вистави поступово формувався у моїй уяві, до того ж почала розуміти, наскільки актуальною повість залишається сьогодні. Серце підказало: цю виставу потрібно ставити саме в “Берегині”. Моя ідея тут сподобалася, колектив мене підтримав.
Репетиційний процес тривав лише півтора місяця. Звичайно, вистава ще буде доопрацьовуватися, обростати новими творчими задумками. Дуже подобався сам процес роботи з колективом, актори все схоплювали з півслова, а драматичний матеріал розуміли через спів.
У виставі грає сузір’я талановитих акторів. Роль Івана виконує студент університету І. Карпенка-Карого Олександр Кирик, а Марічкою в цьому складі була актриса театру “Берегиня” Катерина Березницька (цю роль грає і студентка Мілана Бекова).
Створили чимало яскравих образів. Наталка Кучер у виставі є чарівною відьмочкою, Антоніна Бригінець — тримбікарка, одна з нявок — Валентина Гордійчук, Марина Корогода грає дівчину, яка на весіллі напоює хлопців зіллям. А Вікторія Толкачова теж одна з відьом-нявок. Лілія Мілевська зуміла відтворити справжню гуцульську харизму, Олексій Черняк майстерно зіграв Чорта, а Валентин Великород — Змія-спокусника. Двічі під час вистави виходить на сцену душа колективу — заслужена артистка України Надія Буравська. Провідний актор театру, заслужений артист України Анатолій Пахомов водночас і Ватажок, і дух Карпат. Постійно знаходять щось нове у своїх образах Павло Ласкавчук (казкар Микола), Олександр Сердюк (Мольфар), Галина Татуревич (Мати), Роман Скорик (Батько Івана, він же Палійчук).
Спеціально для вистави створювали особливі прикраси. Вишиванки, плахти використовували ті, що були в театрі, але трансформували їх під нову постановку. Шукаючи образи, вивчили велику кількість гуцульських світлин. Водночас намагалися не завантажувати сцену декораціями, аби актори не ховалися за ними, а поставали перед глядачем такими, якими є насправді. Жанр вистави — містерія, і ми не могли виносити на сцену купу побуту. Яблуко використано у виставі як символ, що постійно змінюється. Це символ кохання, символ гріха і символ життя, того життя, яке Іван хотів розділити з Марічкою на двох.
Вистава драматична, а музика в ній має надзвичайно велике значення. У мене вже були певні напрацювання, з якими я прийшла до театру. Багато працювала разом з засновником театру, народним артистом України Миколою Буравським. Разом думали, як відібраний матеріал звучатиме і в новій виставі. Приміром, “Колискова” спочатку була дуже весела і щаслива. Ми зробили з неї більш мінорний твір. Ця колискова звучить у той момент, коли помирає Іван. Багато працювали з оркестром, намагалися відійти від прямого побуту. Деякі вокальні партії з’являлися безпосередньо під час репетицій.
До роботи над виставою запросили балетмейстера Валерія Кирилюка. Він досить чітко окреслив місце, де має бути пластика. І рухи гармонійно вписалися в драматичну складову вистави.
У завершальних акордах “Тіней забутих предків” намагалися показати, що життя без світлого, справжнього кохання — це лише вертеп. Іван та Марічка зустрічаються і це, власне, й є їхнє весілля.
Після одного з перших показів виставу нагородили дипломом Незалежного інтерактивного містичного фестивалю авторів за музичну містику вистави. Залишається побажати Ільїні Генсіцькій, яка зовсім нещодавно стала директором-художнім керівником театру, і всьому колективу, аби попереду в “Берегині” було багато нових творчих перемог.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment