Словник доби

Володимир КараЧинцев,
поет, дипломат, культуролог

Закінчення. Поч. у ч. 23, 24 за 2019 р.

Постправда
“Рosttruth” — “постправда” — “недостовірна інформація; обставини, за яких об’єктивні чинники мають менше впливу на формування громадської думки, ніж емоції і особисті переконання”. Після того, як 2016 року це слово було визнане Оксфордським словником словом року, воно дедалі активніше входить у лексикон вітчизняного політикуму, журналістів, студентів.
Тогоріч це слово набуло актуальності на тлі дебатів щодо референдуму про Брекзіт і виборів президента США. За кілька років воно наростило популярність у зв’язку зі скандалами, пов’язаними з активним втручанням російських спецслужб в американські вибори 2016 і 2018 рр. Можливість втручання “забезпечили”, зокрема, соціальні мережеві системи, які стали на Заході всеосяжними. “Полегшила” таку можливість і “рутинізація” політичних дискусій, чим понижалася довіра виборців до політичної системи (чи до євроінституцій у випадку Брекзіту). Загалом, зріс поріг толерантності громадської думки до неправдивих і бездоказових тверджень. Люди схильні вважати правдоподібними речі, які відповідають їхнім розумінням, схильні пошуковувати “близьку” їм інформацію у морі новин. Тому препаровані фальшиві повідомлення не отримують належної оцінки, сприймаються поза раціональним аналізом.
Термін “постправда” має кілька претендентів на батьківство. Один із них Стів Тесіч, який 1992 року вжив цей термін у коментарях про війну у Перській Затоці. 2004 року слово “posttruth” увійшло у глобальний обіг з виходом книжки Ральфа Кіза Ера постправди. Звичайно, аналогії постправді можна віднайти і у попередніх часах. До слова, ситуаційний контекст геніально описав письменник, знавець тоталітарних режимів Джордж Орвелл у непроминальному творі “1984”.
Нині це слово сприймається не тільки як звичний компонент політичного наративу, а як загальна характеристика доби. “Ми увійшли в добу постправди” — красномовний заголовок листопадового (2018) числа газети The Independent. “І нема вороття”. Саме так.
Доба перегляду констант, чинних норм, угод. Доба війни розумінь. Лукава війна наративів. Гарячі воєнні акції розпушують ґрунт для сприйняття свого наративу, для закріплення потрібного образу світу. Тобто, неадекватної картинки реальності. Виглядає, що у кожного свої лекала постправдивості. Хоча щодо неї природніше, простіше було б сказати без евфемізмів: брехні й облуди.
У парадигмі постправди — гібридна війна РФ на сході України. Для нас — визвольна, вітчизняна, для них — начебто йдеться про захист імперського, міфічного “руського міра” іхтамнєтами. Дарма, що правда одна. У цьому віртуальному світі усе: факти, фейки, причини, наслідки, грішне і праведне — змішується. Правдиве і фейкове отримують однаковий статус — незалежної позиції, громадської думки. Усе має однакову вагу, значимість. Жертва урівнюється з насильником. У пресу інколи просочується якась інформація (частина начеправди?) про реалії формування постправдивого світу. І вона теж розмивається потоками іншої інформації.
Можливе — усе. Для цього плодяться фабрики ботів, мільйони фальшивих акаунтів, структури на зразок Cambridge Analytica… Ім’я їм — легіон. Олжа в одежі і статусі правди, помножена на можливості ЗМІ, передусім соцмереж, стає домінуючою. Вона програмує наше майбутнє. Правда стає секондхендом. Нівелюється. Політика і етика — не перетинаються. Мораль і цінності стають релятивними. Фейк поширюється як вірус. Системно творена фейкова інформація становить реальну загрозу глобальній безпеці держав, основам демократії, свободі. Усе можливо?
Небуденне відбулося днями у Москві. Історикодокументальний департамент МЗС Росії оприлюднив радянські оригінали Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною від 23 серпня 1939 року і таємного протоколу “о разгранічєніі сфєр обоюдних інтєрєсов в Восточной Європе”. Так званий пакт МолотоваРіббентропа. Факт його існування Кремль досі категорично заперечував у традиційній манері іхтамнєтизму. (Чим не черговий меседж Трампу щодо жаданого поділу сфер впливу?) Типова постправда московського розливу. Інформація як провокація, препарування фактів, психонейронне зомбування, маніпуляція — характерні ознаки постправдивого наративу доби.
Маніпуляцію свідомістю мас медійними засобами досліджував канадський фахівець з культури і комунікацій Маршалл Маклуен (1911—1980). Автор концепції глобального села.
Він вивчав, зокрема, приховані форми впливу на масову свідомість різних форм масової комунікації: реклами, телевізійних програм, кіно тощо. Критично оцінював масові медіа і, зокрема, їхніх власників передусім з огляду на застосування маніпуляцій. Тому прогнозував невтішні перспективи людства.
Від захоплення можливостями медіа у своїх перших роботах (“Галактика Гутенберга” і “Медіа як розширення людини”), виходячи з власних ідеалів християнського розуміння глобального села, Маршалл Маклуен перейшов до критики електронної уніфікації людства, зрозумівши напрями і завдання розвитку комунікаційних технологій. Він вважав, що вони можуть призвести до “паралічу мислення” і тотального упокорення мас.
1974 року в листі до часопису Торонто стар він застерігав, що електронна цивілізація створює умови, за яких людське життя “відіграватиме роль плісняви”. Окреслював цю цивілізацію як “нечестиву і шахрайську”, називав її “гидким уособленням Антихриста”. Він порівнював медіаконтент з “сочистим шматком м’яса, яким злодій відволікає сторожового пса сумління”. І вважав, що Перший світ (Захід) “пливе в трибальне несвідоме”.
У результаті він — один із чільних гуру, сурмачів і пророків доби інформаційної і цифрової революцій, виявився за життя недооціненим. Мабуть, невипадково. Зрештою, розвиток інтернету і нових ЗМІ вніс корективи у сприйняття його ідей, важливих для розуміння розвитку сучасної цивілізації. І нині його перестороги додають аргументів, аби замислитися над впливами ЗМІ, зокрема, соцмережевих комунікацій, контрольованих і маніпульованих, на колективну свідомість. І наше майбутнє. Формування домінантних моделей самоусвідомлення, кодування глобальної колективної свідомості відбувається на наших очах.
У контексті глобального протистояння постправдивості визначальними для нас тут і зараз будуть парламентські вибори. Траєкторія яких має провадити до суспільного оновлення. Зокрема, до організованого спротиву і подолання системи корупції. Боротьба з нею досі відповідала вищеокресленій суті доби постправди. До слова, Маклуен скептично оцінював можливості морального спротиву. Він стверджував, що коли тенденція має загальний характер і напрям, спротив лише забезпечує їй прискорення швидкості. Впливати на неї неможливо в процесі участі у спільному русі. Змінити потік можливо лише рухаючись наввиперед течії. Тоді матимемо шанс врятуватися. Винайти, можливо, щось краще взамін.
Утім, найсильніша зброя проти постправди — правда. Правда — це Бог, повчали апостоли.
Не цураймося правди! Шануймося!

Рід
Рід. Відзначу одразу, що ми розглядаємо тут рід як антропологічну, філософськосоціальну, а не граматичну категорію. Ані також видову категорію в біологічній систематиці.
Академічний тлумачний словник української мови визначає рід як форму спільності людей за первіснообщинного ладу. Первісна община змінилася вищою формою суспільної організації — родовим ладом. Рід (лат. Gens) це група кровних родичів, що спільно вели господарство.
Зі зменшенням ролі жінки в цьому господарстві визначальним стає батьківський рід. З’являються поняття родичі, рідня. Куми, свати, любі друзі стають суспільно значимими на пізньому етапі феодального устрою. Зважмо: при матріархаті любих друзів не існувало!
Родина віддавна є архетипом українського (хоч не тільки) етносу. Гріє серце, милує слух. Вслухайтеся, як звучить: родок, родочок? Якого ти родуплемені? Рід як сім’я, клан… Клан — ключове слово сучасного трактування архаїчних суспільних відносин. Роди об’єднувалися у племена з огляду на спільність інтересів, мови і культу. У вислові “козацькому роду нема переводу” вже йшлося про козацтво як націю.
Кожна велика нація має своїх духовних прародителів, пророків, які формулюють її сокровенне. Співкровне. А чиєю кров’ю ота земля напоєна?.. Вони глибинно відчувають коріння роду, родународу. Їхніми устами нація говорить зі світом, з Богом.
Слава не поляже…, а розкаже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти.
Сила правди живе у Шевченкових рядках. Його Слова пов’язують покоління мертвих, живих і ненароджених. Як молитва пов’язує землю і небо. Слова Правди. У них вібрації сили поколінь. Поезія рідною мовою, молитва рідною мовою єднає роди в наш рід, формуючи тіло народу, створюючи потужне духовне поле. Інформаційноенергетичне. Захисне, очисне. Сакральне. Рід метафізично визначає долю людини: йому на роду написано.
Рід — це гумус нашої цивілізації. З часів Трипілля предки поклонялися божеству Роду. Село завжди плекало традиції. Це — матриця українства. Тому в радянський час село нещадно нищили. Радянський тренд: мой адрєс нє дом і нє уліца… З короткого курсу філософії життя людиниперекотиполе. За рецептурою сталінської кухні, легіон інженерів людських душ дбайливо, помічурінськи провів селекцію шарікових. Ними й досі ефективно маніпулює пропагандистська машина імперії.
Вивчення родоводу — запорука позитивної динаміки суспільного розвитку. Звучить пафосно? Все значно простіше. Спрацьовують коди. Процес вивчення родоводу викликає самоповагу. Кшталтується особистість. Коріння роду скріплює її ґрунт. Через рід людина проростає у майбутнє. Родовід як смислотворний засіб протидії нівеляційній сутності орди.
Рід — це сформована віками система цінностей. Власне завдяки цим традиційним цінностям форматувалася спільнота з певними ідеологічними і релігійними уявленнями, символікою, історичними міфами. Імперська Росія протягом кількох століть зуміла нав’язати свої цінності уярмленій частині України. Інструментарій був різний — підкуп, переселення, Голодомор.
Тому, визнаючи певні ідентичнісні відмінності між регіональними спільнотами в Україні, не слід вестися на ворожу пропаганду, бо ж саме вона активно формує поділи за лекалами імперських традицій.
Натомість нинішня агресія Росії каталізувала реідентифікаційні процеси в українському суспільстві, прискорила формування політичної нації. З іншого боку, демократичні українські реалії, політична корупція дозволяють Росії використовувати наш національний медійний простір для поширення антиукраїнських наративів. Зокрема, йдеться про “ідеологічно невинні” розривкові програми, у яких осміюється і принижується національна гідність. Розважальний контент розмиває критерії критичного сприйняття пропаганди і мижебратні ідеологічні кліше (“один народ” тощо) спрацьовують. Президентські вибори засвідчили не так певний ідеологічний зсув у колективній свідомості, як виявили дрімаючий ресентимент совковості, присутній у підсвідомості значної частини населення (у їхніх родових осередках), який ці програми і кліше реанімували. Судоми фантомних переживань. Постколоніальний синдром.
Все ж, видається, ми перебуваємо у фінальній стадії цивілізаційного протистояння між імперією та Україною, коли в контексті національного відродження мають знятися суперечності між заходом і сходом України. Між власне “Україною” і “Малоросією”. Має відбутися кінцева ліквідація Малоросії. На користь України. Єдиної, соборної, незалежної держави. Слова “малорос”, “хохол” мають зостатися архаїчними вокабулами словників, у яких зафіксовано наше колоніальне минуле.
Основним аргументом на користь кінцевого розриву з імперією стало захоплення нею Криму і включення його до складу РФ, а також розв’язання військового конфлікту на Донбасі, постійна загроза повномасштабного вторгнення.
Переплетені коріння і крона роду — оберіг проти загроз і викликів доби. Наш Рід як спільнота вільних і свідомих, відповідальних індивідуумів, які в результаті самоідентифікаційних процесів цивілізаційного виміру духовно єднаються, аби протистояти супостату. Таке сучасне розуміння роду.

P. S. Втім, цікаво було б повернутися до цієї теми років через 100. Коли роботизація людини досягне певного розмаху…
Шануймося!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment