Хіросі Катаоці виповнилося 50 років
Олексій ВЕРТІЙ,
доктор філологічних наук, м. Суми
Коли 1 квітня 2003 року Хіросі Катаока вперше приїхав до Києва, в аеропорту в одного з його співробітників запитав, як йому дістатися до університету. Той поцікавився: “До якого університету? Імені Тараса Шевченка?”. “До університету”, — дещо здивовано повторив гість, адже на той час лише чув, що є така країна, як Україна, але нічого не знав ані про Київ, ані про його університети, ані про Тараса Шевченка. Зрозуміло, що не знав і української мови. Сьогодні ж пан Хіросі не лише знана, а й шанована в наукових та освітянських колах, серед громадськости української столиці та інших міст України людина, що добре, навіть значно краще від тих, хто народився і виріс в Україні, володіє українською мовою. Кандидат філологічних наук майже 10 років пропрацював викладачем того ж таки, колись зовсім невідомого йому, Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
А сталося це ось як. Навчаючись у магістратурі Національного університету іноземних мов свого рідного міста Осака, де народився 20 травня 1969 року, Хіросі Катаока зацікавився мовою та культурою східнослов’янських народів. Студіював російську філологію, але відчував, що цього для нього недостатньо, що його вабить ще якийсь інший, досі незнаний і загадковий світ. По закінченні магістратури два роки заробляв гроші, і в пошуках цього світу вирушив спочатку до Москви, а потім і Санкт-Петербурга. Відвідував музеї, виставки, бібліотеки, але того, що шукав, там ніяк не знаходив. І раптом в одному з етнографічних музеїв Петербурга йому показали барвисті строї та інші експонати. Вони були українські. Одразу відчув: знайшов те, що шукав: Україна — ядро східнослов’янської культури! “Їду туди!” — без вагань вирішив. Узяв квиток на рейсовий літак і приземлився в Києві. Так розпочалося його життя в Україні, яку поступово відкривав для себе.
Того ж таки 2003 року вступив до аспірантури КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Ерудицією, природною шляхетністю та благородством у стосунках з викладачами, аспірантами, студентами і співробітниками одразу завоював прихильність і повагу до себе. Особливо завдячує своєму науковому керівникові — докторові філологічних наук, професорові Лідії Францівні Дунаєвській. Чуйна і доброзичлива, вона допомогла швидко вивчити українську мову, заглибитися у проблематику дисертації “Художня модифікація культу предків в українському та японському фольклорі”, над якою працював три роки.
Чим більше вивчав зібрані матеріали, чим більше заглиблювався у проблематику своєї роботи, тим більше знаходив спільного в культурі, побуті та житті двох таких, здавалося б, віддалених народів.
— Ця спорідненість, — говорить пан Хіросі, — цілком закономірна і пояснюється подібним розумінням японцями та українцями довколишнього світу. Вона виявляється насамперед у сприйнятті та розумінні природи, її значенні у формуванні психології, духовного світу наших народів, адже ставляться до неї не як до чогось стороннього, а як до складової самих себе. Вони живуть у природі, природа ж живе у них.
Виходячи з цього, й досліджував культ предків та його художню модифікацію в японській та українській усній народній творчості, звичаях та обрядах наших народів. Уперше в народознавстві Японії та України здійснив порівняльне вивчення культу предків у його міфологічному та звичаєвому сприйнятті, розумінні та потрактуванні двох народів. На підставі праць Імото Ейічі, Янагіди Куніо, Окуніші Шюнсуке, Хіросі Цучігасі, Дж. Фрезера, Миколи Костомарова, Олександра Потебні, Івана Нечуя-Левицького, Лідії Дунаєвської, Віктора Давидюка та інших учених, типологічного вивчення масиву творів народної поезії, звичаїв та обрядів українського та японського народів Хіросі Катаока пропонує нове наукове розв’язання проблеми культу предків. Його суть — у поєднанні усної народної творчости і ритуалу української та японської культур. Це дало йому підстави вести мову про існування певного фольклорного інваріанту, який є метатекстом сталих міфопоетичних уявлень, властивих відмінним за своїм походженням, проте подібним за формою культурам зі схожими історичними та геополітичними шляхами розвитку. Переконливо вчений доводить це на основі аналізу обрядів та вірувань у богів води, дому, річок, а також обрядів, пов’язаних з народженням, шлюбом, похоронами, сівбою, збиранням врожаю, Новим роком, вшануванням душі покійника тощо. Важливими для формування основоположних підстав сучасного народознавства є висновки Хіросі Катаоки про те, що культ предків сам по собі не є релігією, а лише релігійним проявом, що визнає елементи буття, які не контролює людина.
Ці та подібні висновки і узагальнення робив також на основі власних спостережень над життям і побутом своїх земляків. За життям і побутом українців спостерігав і вивчав їх під час численних подорожей Україною, адже побував скрізь, окрім Полтавщини, Сумщини, Луганщини та Криму. 2006 року завершив роботу над дисертацією і успішно захистив її на засіданні Спеціалізованої вченої ради Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка та здобув учений ступінь кандидата філологічних наук зі спеціальності “фольклористика”.
З 2006-го до 2008 року працював на посаді молодшого наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України. З вересня 2008 року до червня 2017 року — на посаді асистента кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тут коло наукових інтересів та наукової діяльности Хіросі Катаоки значно розширюється. На сторінках часопису “Народна творчість та етнографія” (№2, 2007) він виступає зі статтею “Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії”, бере активну участь у підготовці спеціального випуску першого числа цього ж журналу за 2009 рік, присвяченого японській етнології, для якого також переклав з японської українською мовою розвідку “Фестиваль пересувних святилищ” Фукухари Тосіо. Завдяки його старанням широкі кола наукової громадськості України отримали багату інформацію про історію становлення фольклористики, основні дослідницькі осередки, організації та новітні тенденції в народознавстві Японії, значно розширивши свої уявлення про наукову діяльність у цій галузі “батька” японської фольклористики та етнології Янагіди Куніо (1875—1962), Міямото Цунеїті (1907—1981), Аміно Йошікіхо (1928—2004), Інститут гуманітарних досліджень при Кіотському університеті, Етнологічний музей у місті Осака, Національний музей етнології (Minpaku), Асоціацію культурної антропології в Японії, антропологію розвитку, прикладну антропологію для соціального розвитку тощо. Особливе зацікавлення українських учених викликав опис програм для доктора філософії, запропонованих у Національному музеї етнології, згідно з яким усі студенти мають завершити дисертацію на основі їхньої власної роботи у “польових умовах”, розповідь про структуру, етапи та особливости організації їхнього навчання у процесі підготовки до наукових польових досліджень.
Взаємообмінові духовними цінностями між японським та українським народами Хіросі Катаока приділяє постійну увагу і у своїй перекладацькій та педагогічній діяльности. Переконливим свідченням того є перекладені українською мовою японські народні казки, які й склали виданий ним у Києві збірник “Народний епос “країни сходу сонця” (К., 2012). Нині він працює над перекладом японською мовою повісті українського письменника кінця ХІХ—початку ХХ століть Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”.
Як викладач кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Хіросі Катаока налагодив стажування українських студентів у Японії. Відтак щороку 12 його вихованців поглиблюють свої знання з японської мови, історії та культури в японських університетах, що також значно сприяє духовному зближенню наших народів.
Пан Хіросі — учасник міжнародних Інтернет-конференцій “Діалог мов — діалог культур. Україна і світ”, які організовує і проводить ось уже десятий рік поспіль університет Людвіга-Максиміліана в Мюнхені (Німеччина). Його дисертація, доповіді на цих та інших конференціях, публікації в різних наукових виданнях про культ предків у японській та українській народній творчості викликають загальне зацікавлення, здобули високу оцінку в наукових колах, серед викладачів і студентів. “Дисертація, доповіді та інші наукові праці Хіросі Катаоки вносять свіжий струмінь в українське народознавство не лише своєю тематикою та проблематикою, а й основоположними підставами дослідження тих чи тих явищ культури японського та українського народів у їх зіставленні і порівнянні. Він глибоко знає звичаї та обряди наших народів. Вивчаючи їх у типологічному плані, зважує найменші деталі, найтонші зміни в їх становленні та історичному розвитку, в логічних взаємозв’язках і взаємозумовленостях, вдається до даних історії, психології, естетики, польових досліджень, праць найвидатніших представників світової народознавчої науки і т. ін., а вже потім робить узагальнення і висновки, формує свій погляд на те чи те явище, розвиває наукові ідеї, визначає нові проблеми, що й робить його праці оригінальними, захопливими, повчальними для нас. Скажімо, в українській національній свідомості нація потрактовується як великий Рід. Одначе дослідження природи такого розуміння у нас досі залишається маловивченим. Акцентуючи на архетипах води, дерева, хліба і їхніх функціях у контексті пошанування роду, сім’ї, батьків, Хіросі Катаока зосереджується на зіставленні міфологічних образів, притаманних і японській, і українській культурам — тотемним та анімістичним персонажам, символіці обрядової атрибутики, чим суттєво збагачує розуміння історичної, суспільної та психологічної природи наших уявлень про Рід. Його ерудованість, відданість справі, виняткова цілеспрямованість та наполегливість у праці завжди і у всіх викликають повагу до нього. Вони так природно згармонізувалися з мудрістю, з материнською любов’ю та турботою наукового керівника Лідії Францівни Дунаєвської про свого аспіранта, з увагою до нього колег по кафедрі й дали нам у його особі непересічного вченого-фольклориста, взірець духовно багатої, благородної особистості кінця ХХ—початку ХХІ століть”, — говорить завідувачка кафедри фольклористики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, доктор філологічних наук, професор Олена Івановська. “Переосмислюючи з погляду новітніх теоретико-методологічних досягнень української та японської народознавчої науки вироблені у світовій фольклористиці ХІХ—ХХ століть стереотипи порівняльного дослідження традиційних культур, — доповнює її провідний науковий співробітник відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України, доктор філологічних наук, професор Микола Дмитренко, — Хіросі Катаока у своїх працях порушив і з’ясував низку питань. Він, зокрема, запропонував нову класифікацію мотиву мандрівки між світами за суб’єктом дії та за критерієм загального й індивідуального у контексті художньої модифікації культу предків. Це ж дає змогу докладніше і конкретніше досліджувати реалізації культу в різних національних традиціях, які дотепер мали досить розмитий характер”.
Хіросі Катаоку радо зустрічають у навчальних закладах України, в сільських родинах під час польових експедицій, де він уже має своїх друзів, на радіо і телебаченні. “Спілкування з паном Хіросі облагороджує, спонукає до нових пошуків, завжди викликає бажання співпрацювати з ним”, — ділиться враженнями від зустрічей зі своїм другом завідувач Навчально-наукової лабораторії етнології Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, кандидат філологічних наук Валерій Щегельський.
У вересні 2017 року Хіросі Катаока перейшов на посаду координатора міжнародного проекту SATREPS Фукусімського університету, який допоможе інтегрувати досвід наукової підтримки у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та АЕС Фукусіма-Дайічі в інтересах Японії, України та міжнародної спільноти.
Тож, як кажуть у нас в Україні, з роси й води на многії літа Вам, дорогий пане Хіросі!
