Вітчизняна класика від модерного балету

Едуард ОВЧАРЕНКО
У Міжнародному центрі культури і мистецтв (“Жовтневий палац”) вперше показали балет Олександра Родіна “Вій” у постановці лауреата Шевченківської премії, головного балетмейстера Академічного театру “Київ Модерн-балет” Раду Поклітару.

Балет “Вій” — містична історія за мотивами повісті Миколи Гоголя, притча про віру і зневір’я, про випробування людської душі й сили духу. Божевільна історія, яка трапилася зі студентом Хомою Брутом, розповідь про те, що буває, коли віра у власні можливості недостатньо міцна, а сон дедалі важче відрізнити від реальності. Тут емоції, пристрасті, відчай, боротьба з власними демонами. Як розпізнати зло, яке іноді набуває лику безневинного і прекрасного створіння? Як протистояти самому Вію? Хто ж він, Вій: сон, нечиста сила чи реалії сьогодення?
Раду Поклітару, балетмейстер-постановник:
— Упродовж 14 років працюю в Україні. За цей час створив багато вистав, переважно силами театру “Київ Модерн-балет” — головного дітища мого життя.
Але жодного разу руки не доходили до української класики. Та врешті зрозумів, що прийшов час.
Ще на попередньому етапі, коли не визначився з твором, почав спілкуватися з композитором Олександром Родіним, обговорював з ним варіанти лібрето. А якось Саша сказав, що в нього є цікава сюїта на “Вій” Миколи Гоголя. Надіслав мені файли в електронному вигляді й запропонував послухати як варіант. Я послухав музику і зрозумів, що Олександр Родін вчергове прийняв мене до власного серця своїм талантом.
Вирішили робити “Вія”: твір має всі необхідні якості — фантастичну історію, неймовірну динаміку, реалізм і фантасмагорію, яскраві образи. Однак зрозуміли, що не вистачає музики для повноцінного двоактового балету. Олександр дописав приблизно стільки ж музики, скільки вже було. Тож маємо партитуру.
Навіть якщо з якихось причин балет не матиме того успіху, на який я очікую, то вже саме по собі створення музичної партитури, написаної нашим сучасником, майже класиком української музики Олександром Родіним, увійде як помітне явище в усі мистецькі енциклопедії країни.
Ми зберегли весь пантеон дійових осіб, у нас є Хома, Вій, Сотник і Панночка. Але я люблю вводити в постановки персонажів, яких не було в першооснові. Цього разу це дівчина Хоми, яку я назвав Василиною. У нас два склади виконавців, обидва практично рівноцінні. Головна дійова особа — Хома. За час вистави він лише на чотири хвилини виходить зі сцени. Це неймовірне навантаження. Партію Хоми виконують Владислав Детюченко та Ілля Мірошниченко. Важливий персонаж — Панночка (Олена Салтикова та Ірина Глоба). Партія Вія — наші провідні солісти Артем Шошин і Дмитро Конратюк.
Ця подія об’єднує багато компонентів, які раніше ніколи не об’єднувалися в такій кількості і з такою якістю. По-перше — музика, написана нашим співвітчизником. А враховуючи те, що оркестру в “Київ Модерн-балету” немає, ми співпрацювали з Національним академічним симфонічним оркестром України під орудою Володимира Сіренка. У Київському будинку звукозапису повністю здійснили запис партитури.
Уже 9 липня покажемо “Вія” на закритті фестивалю “Балет у стилі модерн” на сцені Одеської національної опери. Будуть гастролі Україною, плануємо й закордонні. А київський глядач вдруге побачить балет уже в жовтні.
Олександр Родін, композитор:
— Я дуже люблю Гоголя. Його “Вечори на хуторі біля Диканьки” — моя настільна книжка з дитинства. І зірки склалися так, що ми створили “Вія”. Вперше в партитурі симфонічного оркестру використали давній австралійський духовий інструмент, можливо, найдавніший духовий інструмент у світі. Є кілька перкусивних інструментів, які я спеціально вигадав для цього твору.
Ольга Нікітіна, автор відеоконтенту:
— Давно хотіла попрацювати з Раду Поклітару. Мені завжди було дуже цікаво відвідувати його вистави. Тому коли він запропонував співпрацю, я була просто щаслива. Це почуття посилилося, коли послухала музику.
Дмитро Курята, художник костюмів:
— Це вже наша п’ята спільна робота з Раду Віталійовичем. З ним непросто, але завжди цікаво.
Філософія, яку я заклав у творення образів і костюмів, відштовхувалася, власне, від народного костюма. Сьогодні, коли одяг зношується, ми його викидаємо. А до народного костюма ніколи так не ставилися. Його дуже берегли, прагли, аби він завжди мав гарний вигляд, передавали від покоління до покоління.
Наш головний герой — Хома Брут. Було завдання створити вбрання семінариста, але так, щоб він міг танцювати, щоб це було красиво і гармонійно. Це найскладніший костюм, який і став тим стрижнем, на який повернуто стилістику всього спектаклю, всіх інших персонажів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment