Ворота пам’яті

Петро Шкраб’юк. Попід Золоті Ворота: шість елегій про родину Калинців. – Львів: Сполом, 2018.

Богдан ДЯЧИШИН,
член НСПУ, м. Львів

Якщо не спати нам, а йти —
то тільки разом, тільки вгору.
Петро Шкраб’юк,
“Співзвучність”

2018 року в “Слові Просвіти” (ч. 31) була опублікована моя стаття “Думки Божого дерева” – розмисли про поетичну книжку “Шлюб із полином” Ірини Калинець (відійшла за межу 31 липня 2012 р.). І тут доречно згадати закінчення цієї статті… Омите любов’ю, сльозою пам’яті, слово житиме вічно, бо правдива вічність дарована Людині, яка життя своє положила на вівтар боротьби за сльозу слова волі:
Я на день воскресіння прийду.
Я ж бо дня того, Боже, чекаю,
бо пекельний вогонь не здолає
зжерти людську всевічну сльозу…
Вона запитає не Бога — запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для вічності сльози пам’яті, волю для прийдешніх поколінь…
Тепер же на моєму робочому столі — “біблія” пам’яті про нищівні часи комуністичної системи, про тих, хто поклав своє життя на кін боротьби за нашу волю. Це книга Петра Шкраб’юка “Попід Золоті Ворота: шість елегій про родину Калинців” (друге видання). Герої книги бесідують, промовляють добротним словом автора, бо в минулі часи, як писала Ірина Калинець, слова були “затиснуті у горлі, задушені в мовчанні”.
І ось маємо унікальну книгу. Цей шедевр документальної прози непросто коментувати, бо він розкривається у процесі повнокровного життя, коли читаний-перечитаний, збережений у пам’яті. Відчуттям всесильності, правдивості слова переймаєшся до глибин серця, бо текст вражає фундаментальною мудрістю, знаннями, об’ємом опрацьованого матеріалу і спонукає пам’ятати і знати те, що формує духов­ний світ людини.
А що знаємо про Ігоря Калинця? Автор книги ємко написав у передмові: “Отже, маємо Калинця-поета і Калинця-громадянина. Ці величини рівнозначні. Вони й творять оту — недосяжну для інших — цілісність… Храм його поезії й життя сяє нині для всіх, у кого не байдуже серце й відкрита душа” (с. 6,9). Ігор Калинець плідно працює і по сей день, щоб наше життя не переставало у Храмі волі України, щоб, за словами автора, “стояв той храм на видноті” (с. 10) і щоб не маліла пам’ять нашого духу, зокрема про Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Стефанію Шабатуру, Ірину Калинець:
Там ангел на органі грав,
в снігах цвіла калина.
Були Василь там, В’ячеслав,
і Стефа та Ірина. (с. 10).
…У пам’яті ожила подія з презентації книги у місті Ходорові, де народився Ігор Калинець. Підходить до пана Петра шляхетна пані, вчителька (за статистикою жінки читають більше) з чоловіком, і мовить до нього: “Стань на коліна перед отим мужем! Написати таку книгу – під силу великому митцеві і патріотові України”.
Тож відчинімо ворота пам’яті книги… Обнімімо думками події і образи героїв книги (не можу цей шедевр літературної публіцистики назвати книжкою)…
Елегія перша — “Між тишею і громом” — ретроспективно провадить у добу Визвольних змагань 1917—1921 років, відтак у період боротьби ОУН та УПА, яка була потужним стимулом для духовно-ідеологічного формування шістдесятників, насамперед Ірини та Ігоря Калинців, їхніх знайомих і побратимів. А також стимулом для їхньої творчості.
Елегія друга — “На перехресті трьох світів” — це літературознавчий аналіз поезії Ігоря та Ірини Калинців у контексті співвідношень світу язичницького, християнського і безбожного.
Елегії третя і четверта — “Друге полювання” та “За дротами” — говорять самі за себе. Йдеться про другу хвилю обшуків, арештів, допитів, судів та ув’язнення Ірини, а згодом Ігоря…
Не менш важлива елегія “Після бурі”. Вона — про “контрасти волі і неволі”. Тобто про пошуки подружжям Калинців роботи після дев’ятирічного ув’язнення, “взаємини” з КДБ — і знову ж таки про літературну творчість та міжнародне визнання.
Елегія шоста — “Скресіння”, так само промовиста. Бо вона — про національне піднесення наприкінці 80-х років ХХ ст., відновлення Української Держави… В цих доленосних подіях Калинці взяли найактивнішу участь.
Книга цінна тим, що автор скрупульозно опрацював приватний архів Калинців; судові справи, які зберігаються в СБУ, і численні публікації в періодиці — в Україні і за її межами. Колориту книзі надають живі розповіді-спогади Ірини Калинець, Стефанії Шабатури, Ярослава Лемика… Всі троє вже відійшли у вічність, і їхня “усна історія” особливо хвилююча та переконлива.
Назагал книга “Попід Золоті ворота” не тільки про родину Калинців. Вона охоплює весь дисидентський рух в Україні, наводить безліч імен борців з червоним тоталітаризмом. Про таких Петро Шкраб’юк пише у статті “Перед лицем отих, що впали, або Погляд з відстані двадцяти літ”, ілюструючи її своїм віршем “Заклинання” (с. 485—489):
Перед лицем отих, що впали,
Що перебули кримінали,
Ламали тюрем всіх стовпи, —
О пам’яте моя, не спи!

Перед лицем отих, що будять,
Неправду — студять, кривду — судять
І кличуть у державну вись, —
О пам’яте моя, зведись!

Не спи! Зведись мірилом сущим
І перед духом невмирущим,
Сказавши спокою: прости! —
Свій дух і пам’ять освяти!
Так, пам’ять — сльоза, як весняна роса, нею живемо вдень та вночі. Пам’ятаймо про тих, “які по-мученицькому і водночас тріумфально пройшли “ПОПІД ЗОЛОТІ ВОРОТА” (с. 486)… Живемо у вічності, і правда провадить нас до вічності… Пам’ятаймо вдень та вночі, бо “Їхня хода попід Золоті Ворота триває…” (с. 489).
P. S. Це лише спроба делікатно доторкнутися до сторінок книги. Гадаю, що літературознавці, читачі-патріоти ще скажуть своє вагоме слово — текст книги заслуговує нашої найпильнішої уваги, бо ж Петро Шкраб’юк як письменник і науковець (доктор історичних наук) також аристократ духу і дії, плугар ниви слова-життя української літератури.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment