Архів минулого заради майбутнього

В Україні постане архів таємних радянських спецслужб

Український інститут національної пам’яті показав 24 червня приміщення, де зберуть усі архівні документи ЧКНКВДКГБ. Наразі вони зберігаються в архівах силових органів України в столиці та обласних центрах. Але поліція і спецслужби демократичної країни не мають працювати з історичною інформацією. Отож централізований Архів віднині розміститься в Києві на Лівому березі на вул. Пухівській, 7, корпус № 5. (На цій же території розташовано нині Монетнобанкнотний двір Нацбанку України). Кабінет міністрів передав для цього одне з приміщень Національного банку площею понад 11 тисяч кв. метрів, котре планують реконструювати до 18 тисяч кв. метрів, щоб у ньому помістити 4 млн вже досліджених справ та 3 млн тих, що очікують на дослідження… Таким є черговий етап реформи декомунізації в Україні. Створюється цивільна архівна установа для доступу до колишніх урядових таємниць СРСР. До архіву перевезуть документи 1917—1991 років, які нині зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, Національній поліції, Національній гвардії, Міністерстві оборони, Державній прикордонній службі, органах прокуратури та судах. Щоб отримати ці документи для ознайомлення, потрібна буде лише заява і документ, що посвідчує особу. У презентації взяли участь Володимир В’ятрович — голова Українського інституту національної пам’яті, Ігор Кулик — директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, Андрій Когут — директор Галузевого державного архіву СБУ. Виступаючи перед журналістами під час пресконференції “Таємні архіви радянських спецслужб переїдуть до спеціального архіву” перший віцепрем’єрміністр України Степан Кубів зазначив: “Здавна у Москві було винайдено один із найбільш жорстоких методів репресій — репресію правди. Бо правда, ніби вакцина, формує імунітет суспільства до історичних маніпуляцій, запобігає перекрученням та обману. Тепер, коли Уряд передав Українському інституту національної пам’яті цю будівлю для архіву, всі документи стануть загальнодоступними в одному приміщенні. У перспективі це дозволить провести цифровізацію каталогів та документації, оцифрувати самі документи для зручності пошуку та користування. Доступність архівів допоможе спростувати радянські міфи та маніпуляції, переосмислити власну історію та краще планувати майбутнє. Я щиро дякую всім, хто долучився до створення архіву, але найбільше дякую героямзахисникам України усіх часів. Ваші імена, можливо, були засекречені, приховані від сучасників і нащадків. У таємниці залишалися також імена ваших катів. Але сьогодні ми зробили черговий крок до повного відкриття правди. Ваша пам’ять і ваш подвиг більше не будуть таємницею”.
Володимир В’ятрович пояснив, навіщо це потрібно і для держави, і для суспільства: “Перше: зручність для користувачів. Усе в одному місці, комфортні читальні зали, для доступу достатньо лише звернення і паспорт; не буде зайвої паперової тяганини, як зараз, щоб зайти в режимне приміщення СБУ чи МВС. І друге: українські спецслужби мають зберігати українські таємниці. Ми забираємо у силовиків спокусу регулювати доступ до інформації про наше минуле”.
Андрій Когут розповів, що за чотири роки впровадження реформи значно зросла кількість зацікавлених історією України. Це люди, які шукають правду про долю рідних, та науковці, багато зза кордону: “Щоб зберегти сталість доступу і відповісти на запити людей, що зростають, Галузевий державний архів СБУ уже зараз готовий розпочати передачу документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму до архіву УІНП”. Щоправда, для цього спочатку потрібно облаштувати відповідно приміщення майбутнього централізованого архіву. Ігор Кулик окреслив найближчі плани: “Ми прагнемо створити сучасний архів, максимально зручний для користувача. Головне його призначення — забезпечити вільний доступ до архівних документів. Це буде архів минулого заради майбутнього. Зібрана доказова база злочинів, вчинених комуністичною владою, не лише дасть змогу не допустити їх повторення в прийдешньому, а й дозволить краще розуміти практики, якими й сьогодні користується Росія в гібридній війні проти України та загалом у світі”.

Довідка: Сталий доступ до архівних матеріалів репресивних органів гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнамчленам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка вважає можливість об’єктивно вивчати власну історію невід’ємною ознакою демократії. У складі декомунізаційного пакета законів 9 квітня 2015 ухвалено Закон України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років”, відповідно до якого запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх зпід відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. Закон розроблявся за участі громадськості, зокрема Центру досліджень визвольного руху та Реанімаційного пакету реформ. Після падіння комуністичного режиму Польща, Чехія, Болгарія, країни Балтії та ЦентральноСхідної Європи зробили доступними секретні документи каральних органів і таємної поліції та передали їх цивільним відомствам — аналогам Українського інституту національної пам’яті. Україна — одна з країн пострадянського простору, де доступ до архівів КДБ найпростіший. Такий висновок зробили автори аналітичного звіту “Європейські законодавчі практики декомунізації: висновки для України”, який презентували у Києві. Для доступу до архівів КДБ потрібні мінімальні вимоги — достатньо вказати в запиті інформацію про людину, про яку шукають відомості. За доступ не потрібно платити, копіювання документів теж безкоштовне. В українських архівах працювати одне задоволення. Те, що в Росії, як і раніше, “цілком таємно” (справи жертв радянських репресій), в Україні загальнодоступно. Розсекречення документів періоду комунізму не може вплинути на якість суспільного життя. Колишнім донощикам, співробітникам комуністичних спецслужб буде важче вдавати з себе моральних авторитетів чи претендувати на важливі державні посади. Натомість, жертви комуністичного режиму матимуть докази того, що їх переслідували. Дуже важливо, щоб кожен міг подивитися на складну історію ХХ століття крізь призму історії своєї сім’ї. Одна справа, коли говорять про історичні події, які не мають стосунку до конкретної людини. І зовсім інша річ — бачити, як ця історія пов’язана з тобою. Для того, щоб забезпечити сталість такого високого результату, необхідне завершення реформи — створення Архіву Українського інституту національної пам’яті.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment