Конституція на захисті мови

Ігор АЛЕКСЄЄВ,
член Ради Харківського ОО ВУТ “Просвіта”

Нещодавно відбулася низка дуже сприятливих для української мови подій, серед яких найдовгоочікуванішим виявилося ухвалення закону про мову. Україна здобула велику перемогу в нерівній боротьбі. У суспільстві, де виборчим правом наділені симпатики ворогів усього людства та жеруни, — такий закон про мову є великим досягненням. Тепер же нам слід зосереди­тися на тому, щоби його не скасували і не змінили у гірший бік. Само собою — щоби він працював.
Але не менш важливим є розуміння того, що буде за п’ять років, за п’ятнадцять, за сто, за тисячу; що нам треба буде робити за тих нових умов — на ці питання треба мати хоча би приблизну відповідь заздалегідь. Найважливіше — куди ми рухаємося, — уже час думати за глибше реформування нашого законодавства в український бік. Щоби коли буде можливість його вдосконалити, у нас уже була продумана ідея — як.
Конституція має багато функцій і не­юристи зазвичай зосереджені на її симболічному значенні, на викладенні у ній найбазовіших засад функціонування держави. Від них я багато разів чув побажання, щоби Конституція була якнайкоротшою та найпростішою і щоби її всі знали напам’ять. Я розумію, як це добре. На це, вважаю, має бути написана відповідним чином преамбула. А сама Конституція — це має бути викладення національної ідеї. Вона має бути написана так, щоби все хороше вона захищала і плекала, а нічого поганого не затесалось і не вилізло. Адже ще одна з функцій конституції, і вона, на мою думку, основна, — це ранжування законів. Закони України всі мають однакову вагу, окрім Основного Закону. Він характеризується підвищеною стабільністю. Це виражається у тому, що він містить правила вчинення певних дій не простою більшістю голосів у ВРУ, а 2/3, 3/4 і, врешті-решт, перша її частина може бути змінена тільки шляхом проведення всеукраїнського референдуму.
Зараз ухвалили вигідний нам закон про мову, а завтра можуть ухвалити невигідний. Для цього потрібна проста більшість голосів нардепів, для яких мова — не головне. Якби у Конституції була більш глибока і продумана стаття на підтримку української мови, цієї проблеми не було б. 1996 року народ України через парламентарів висловив у Конституції своє ставлення до мовного питання таким чином, що мова, і не одна, згадується десять разів. Власне ж українська мова згадується двічі. Конституцію, яка би сприяла українській мові більшою мірою, ухвалити не вдалося б. Українізація йшла дуже повільно, і ми весь час боялися, що вона може зупинитися. Прийнята від початку (і чинна досі) редакція статті про мову не завадила прийняти свого часу ворожий мовний закон. Вона не спонукала одразу і безповоротно вжити рішучих заходів для звільнення від рабського спадку.
“Мовна стаття” міститься у першій частині Конституції, та змінити її можна тільки шляхом всеукраїнського референдуму. У нас зараз може не бути спільної точки зору, чи треба це взагалі робити і якщо робити, то як. Але зараз ми маємо час разом подумати. Прошу вельмишановних читачів “Слова Просвіти” ознайомитися з моїми міркуваннями щодо того, яке має бути становище української мови у Конституції України, щоби гарантувати права української мови.
Конституції України повинна зрозумілим для кожного чином гарантувати, що:
українську знатимуть дедалі більше людей у світі;
українську вживатимуть як основну дедалі більше людей у світі;
літературна українська мова пришвидшено розвиватиметься задля поліпшення виконання своїх функцій, що збільшить її самоцінність і дасть їй конкурентні переваги.
Я би виніс на Всеукраїнський референдум таку редакцію статті про мову:
Українська мова — єдина державна мова України.
Українська мова визнається найціннішою складовою культури Українського народу та основою держави Україна.
Держава сприяє вдосконаленню української мови науковим методом. Нормування української мови має на меті збільшення її ефективности.
Держава гарантує поширення української мови та сприяє її застосуванню як основної в усіх сферах у всьому світі.
Україна сприяє збереженню і розвит­ку мов бездержавних народів, а також зв’язкам представників національних меншин із їхніми батьківщинами.
Держава сприяє реалізації української мови як мови міжнародного спілкування, а також вивченню інших мов міжнародного спілкування і тих мов, що потребують підтримки.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Формулювання “єдина державна мова” — це краще, ніж просто “державна мова”, погодьтеся. Зауважте, що все більше з’являється зараз діячів, які не проти “другої державної англійської”. Питання, чи повинна українська держава спонсорувати чужі мови, стоятиме завжди, й у патріотів на нього повинна бути заготовлена рішуча відповідь.
Також Конституція повинна промовисто пояснювати той факт, що мова — це дуже важливо. Що мова розвивається і це усвідомлений і скерований найвидатнішими нашими людьми процес. Що українізація повинна бути важливим державним завданням, за успішність виконання якого чиновники несуть персональну відповідальність. Що її треба провадити відповідно до реалій глобалізованого постінформаційного світу, де у кожній ніші українці мають право бути присутніми. Що меншина, у якої немає своєї держави, яка свою державу має і яка є резидентурою імперії — це меншини трьох різних ґатунків і ставлення до них має бути докорінно різним; що це питання не тільки національної безпеки — але і просто етики, совісті. Що зафіксоване у Конституції сприяння вивченню мов міжнародного спілкування є чудовою нормою, але воно має бути не на шкоду перспективам української мови, яка і може, і повинна сама стати мовою міжнародного спілкування.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment