Лінгвістика — в центрі обговорення теми Голодомору

Галина ВОЛОЩУК,
доцент кафедри філології Коломийського навчально-наукового інституту
Нещодавно  в Національній академії наук України (м. Київ) відбувся Міжнародний науковий симпозіум “Епоха Голодомору у мовній та концептуальній картинах світу”, де вперше в новітній історії України мовознавчий та літературознавчий дискурси стали центральними при обговоренні цієї теми. В партнерстві організаторами заходу виступили Український науково-дослідний центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, Науково-освітній консорціум вивчення Голодомору (HREC, Канада). У форумі взяли участь понад 40 науковців з різних регіонів України. Долучилися до дискусій також відомі вчені з Австрії, Канади, Польщі та ін.

Ключовою на форумі була доповідь “Голодомор і терор проти української мови” Міхаеля Мозера, професора мовознавства Інституту славістики Віденського університету, професора Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі, президента Міжнародної асоціації україністів (м. Відень, Австрія). Доповідач виокремив такі три питання: 1) інтернаціоналізація і українізація; 2) діалектика українізації, або ж “убивча” діалектика українізації; 3) українізація по-більшовицьки.
“Активну працю над розвитком української стандартної мови та її поширенням передусім повинні виконувати українські інтелігенти-письменники та вчителі. Більшовики, зрозуміло, їм не довіряли. Письменники були під пильним контролем партії. Коли Микола Хвильовий висунув гасло “Геть від Москви!”, яке практично означало лише вимогу побудувати українську культуру і літературу за зразком європейських традицій незалежно від російських, то цю тезу 1926 р. миттєво затаврували як теоретичне оформлення українського фашизму”, — наголосив професор Міхаель Мозер.
Упродовж двох днів учасники дискутували довкола комплексу важливих наукових проблем, широту яких засвідчують назви секцій:
— Лінгвокультурні аспекти осмислення Голодомору.
— Фольклорні тексти про Голодомор: розкодування закодованих смислів.
— “Новояз” у радянському тоталітарному дискурсі.
— Комунікативні практики в епоху і після Голодомору: приватний та публічний виміри.
— Мова влади і влада мови в епоху Голодомору.
— Наративи Голодомору і культурна свідомість української літератури.
— Із вчителями — на урок. Нові академічні знання, міжпредметні зв’язки, інноваційні методики у викладанні теми Голодомору: як це працює.
— Омовлення травми Голодомору: пошук нових стратегій мовомислення і наукового письма.
Дослідники передовсім звернули увагу на масштаби мовного впливу тоталітарної системи на особистість, вбачаючи в “новоязі” засіб придушення духовності, індивідуальності, свободи думки. Про це говорила, зокрема, Лариса Масенко, професорка кафедри української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія”, виголосивши доповідь на тему “Концепт “простої радянської людини” як інструмент знеособлення суспільства”. Окрему увагу науковець приділила осмисленню деструктивних явищ у родинних стосунках та безпрецедентній уніфікації націо­нального життя народів СРСР у період панування комуністичного режиму. Важливі думки висловив (по скайпу) Роман Сербин, професор-емерит Квебецького університету (м. Монреаль, Канада), котрий наголосив на тісному зв’язку між трагедією Голодомору 1932—1933 рр. і лінгвоцидом української мови, представивши їх складовими геноциду українського народу. Водночас вчена секретарка Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності  Леся Онишко розповіла про укладання словника радянсько-українських термінів “Евфемізми періоду/доби Голодомору”, означивши, що влада часто зверталася до їхнього використання для маніпулювання свідомістю людей. Завідувач відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України, професор Василь Сокіл (м. Львів) та професорка кафедри української фольклористики ім. Філарета Колесcи ЛНУ ім. Івана Франка Ганна Сокіл (м. Львів) розкрили компаративні засоби вираження та емоційно-експресивну лексику в фольклорній прозі про Голодомор. Ірина Захарчук, професорка кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету, Марина Варданян, доцентка Криворізького державного педагогічного університету, говорили про наративи Голодомору і культурну свідомість української літератури. Зокрема, Ірина Захарчук зауважила, що твори української літератури на тему Голодомору 1932—1933 рр. в Україні розкривають причини голоду, переживання людей на межі життя й смерті, а також містять ознаки документалістики, фактографічності і психологізму. Сучасна українська література, на думку професорки, шукає відповіді на виклики й дилеми трагедії Голодомору.
Пізнавальною та цікавою була розмова про комунікативні практики в епоху і після Голодомору.
Практичний блок симпозіуму вели студенти-випускники ІІ Літньої школи міжнародної методлабораторії для освітян “Verba Magistri” Олександра Бикова, Сергій Колісніченко, Олена Яблуновська. Вони представили бінарний урок з історії України та української літератури, застосувавши інноваційні методики у викладанні теми Голодомору. Після уроку відбувся круглий стіл “Викладання у середній і вищій школах теми Голодомору — геноциду українського народу: нові змісти сучасної освіти”, під час якого обговорили способи посилення міжпредметних зв’язків у школах і вищих навчальних закладах, а також інтеграції історії України, української літератури, образотворчого і музичного мистецтв при викладанні тематики Голодомору.
Отже, у фокусі симпозіуму перебував комплекс проблем, пов’язаних із осмисленням ціннісних параметрів мови радянського тоталітаризму і радянського дискурсу ненависті.  Аналіз доповідей, виступів і дискусій засвідчив ефективність спільної праці вчених, зокрема літературознавців, істориків, лінгвістів, психологів, кінорежисерів, освітян, юристів та ін., а також потребу постійного діалогу науковців з суспільством. Адже, як зазначила науковець Леся Онишко, сьогодні видається доречним поширювати серед усіх верств населення правду про Голодомор як гуманітарну катастрофу ХХ століття, надавши їй загальнолюдського звучання. Вбивство мільйонів у 1932—1933 рр. — не статистика і не спроба примітивного змагання, а особистісна трагедія. Втрата кожного життя є недопустимою ціною за досягнення будь-яких політичних або ідеологічних цілей. Нашу українську пам’ять треба вберегти та зуміти передати її наступним поколінням.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment