Микола КНЯЖИЦЬКИЙ: «Ми живемо в непростий час!»

Про те, в який час ми живемо, я вирішив розпитати у відомого українського журналіста, народного депутата України 7-го та 8-го скликань, в минулому — керівника різних медійних компаній, а нині голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Отже, пропонуємо читачам нашу щиру розмову.

“Я вірю, що українську націю охороняє Господь…”
— Ліна Костенко писала: Той самий чад, ті ж самі казани, лиш інший диявол дрова підкидає. На Вашу думку, чи справді ми вчаділи на декілька століть?
— Я думаю, що нам весь час намагаються пустити газ, і на дуже багатьох цей газ діє, але, все-таки, Україна відбулася і відбувається. Хоч таких вчаділих людей серед українців дуже багато.
— Який диявол підкидає нам дрова?
— Диявол — це завжди той, хто є антиподом Бога і Господніх замислів. Я вірю, що українську націю охороняє Господь. Тож диявол – це той, хто хоче, щоб ця держава була зруйнована, а українці були позбавлені тієї свободи, яку дарує Бог. Бог дає вибір людині між свободою і несвободою, між добром і гріхом, а диявол спокушає на те, щоб люди не вибрали цю свободу, і цьому сприяє. В цьому випадку диявол — це, очевидно, — Росія.
— Як виникла ідея проведення Міжнародного Форуму Via Carpatia? Хто його придумав?
— Це була моя ідея, пов’язана з тим, що гуцули — один із небагатьох українських субетносів, які, на відміну від знищеної культури Лемківщини чи індустріалізованої і частково знищеної Бойківщини, змогли зберегти цю свою культуру завдяки багатьом історичним обставинам. І українські інтелектуали завжди милувалися цією культурою і досліджували її.
Коли я почав їздити на Гуцульщину, то побачив, що і культура гуцулів, на жаль, у непростій ситуації зараз перебуває, а тим більше — пам’ять про тих корифеїв української культурної, літературної і суспільно-політичної думки, які на початку ХХ ст. відвідували Гуцульщину. Ця пам’ять стирається, а музеї, які там збереглися, — в жалюгідному стані, і економічно Верховинський район є найбіднішим районом Івано-Франківщини зараз. Для того, щоб відновити цю пам’ять і цю традицію, потрібно привернути до цього увагу українців і нагадати їм.
— Сергій Жадан сказав: “Україна — це цікава країна, яка має що сказати світові”. Але невже світ не бачить, що московська загроза готова поширюватися не тільки на Україну?
— Світ дуже часто багато чого не бачить, зокрема і московських загроз. Світ не бачив цих загроз перед початком Другої світової війни, у міжвоєнний період і воліє не бачити їх зараз. На це є кілька причин. По-перше, очевидно, світ і Європа поділяють з нами спільні цінності, однак забезпечене суспільство, яке давно живе в мирі і в якому культ грошей є дуже великим, розглядає Росію як можливість заробити додаткові статки. І щоб їх заробити, їм не потрібні санкції — їм потрібно отримувати газ, нафту, кошти звідти. Україна стає на заваді цьому, тому що поведінка Росії у ставленні до України, очевидно, супе­речить європейським цінностям. Тож у європейських суспільствах відбувається внутрішня дискусія — між тими людьми, для яких найважливішими є цінності, і тими, для кого ці кошти — головне. Це один із важливих аспектів.
Ми не повинні забувати, що серед наших сусідів є і такі, які не дуже бажають, щоб Україна відбулася. Є ультраправі рухи, які піднімають голову в багатьох європейських суспільствах — і не просто піднімають голову, а й фінансуються РФ. Є і традиційно шовіністичні настрої в європейських народів. Україна ніколи не була імперською нацією — Україна завжди була нацією, яка хоче побудувати добробут для українців і захистити себе.
— Коли Вам вдалося стати добрим другом Петра Порошенка?
— Я не можу сказати, що ми з Петром Олексійовичем друзі, але я з ним дуже давно знайомий. Ще не будучи депутатом Верховної Ради України, я займався медіа, ЗМІ, і він — теж. Ми багато спілкувалися, і Петро Порошенко завжди був прихильником національно-демократичних сил, ще за часів Помаранчевої революції. Я не був у його партії, але я погодився зараз брати участь у виборах від його партії ЄС, бо вважаю, що ми маємо зберегти всі ті позитивні досягнення, які мали за останні 5 років, і які б без Петра Порошенка не відбулися. До частини з них я сам мав безпосередній стосунок: очолюючи Комітет з питань культури і духовності, ініціював перші закони, які забороняли розповсюдження фільмів, серіалів країни-агресора, які підтримували створення українського кіно, очевидно, закон про функціонування української мови як державної, і також ми відповідали за питання законодавчого регулювання релігійних процесів — саме в нашому комітеті народжувалися перші листи до Варфоломія. А згодом — звернення від Верховної Ради до Варфоломія з проханням надати Томос українській церкві.
Я думаю, що те, чого нам вдалося досягти в національному будівництві за останні 5 років, ми ніколи не досягали раніше в час української незалежності — це був найрадикальніший поступ. І зараз наше головне завдання в умовах, коли антиукраїнські сили піднімають голову, їхні рейтинги ростуть, — по-перше, зберегти наші завоювання, а по-друге, їх розвивати. І тут не можна бути самому — треба шукати команду людей, для яких це теж є цінності. І в партії Порошенка я бачу дуже багатьох таких людей, бо, крім самого Петра Олексійовича, це, очевидно, і Андрій Парубій, і Володимир В’ятрович, і Андрій Левус, і Мустафа Джемільов, який послідовно бореться за свободу кримськотатарського народу, проти російської окупації Криму, і Яна Зінкевич — волонтер, яка створила перший батальйон, що надавав допомогу львівським військовим, і командир 95-ї бригади Забродський — відомий український десантник, і багато інших.
— Маємо лідера, який не є досвідченим, сказали Ви. То ж як Ви збираєтеся організовувати підтримку Зеленському для блага України?
— Я би сказав, що нам треба працювати, допомагати і пильнувати. Ми повинні критикувати ті кроки, які, як мені здається, можуть бути загрозою для України, і підтримувати ті кроки, які є позитивними для національного будівництва. Це не лише моя позиція, а й партії ЄС.
— 2009-го я брав інтерв’ю у члена римського клубу, директора Міжнародної школи менеджменту Богдана Гаврилишина. Він сказав: “Українці успішніші у світі скрізь, крім України”. Прокоментуйте це.
— Я дуже шанував покійного пана Богдана Гаврилишина. Ми з ним товаришували. Я і зараз підтримую школу для молодих лідерів, яку створила родина Богдана Гаврилишина. Безумовно, пан Богдан мав на увазі, що Україна, як постколоніальна і постгеноцидна нація, яка весь час перебуває під атакою сусіда, надзвичайно складно відбудовується. Натомість коли українці, сильні й талановиті люди, потрапляють у демократичні суспільства, вони, загартовані постійною боротьбою і за виживання, і за те, щоб захистити свій талант, безумовно стають успішними в цих демократичних суспільствах. І наше завдання — зробити так, щоб і наше українське суспільство було демократичним.

“Слово для українців важить дуже багато…”
— Євген Баран 1999 року писав так: “Мали Час Убивць, живемо в Час Єзуїтів — чи створимо Час Людини?” То в якому часі нині живемо?
— У перехідному періоді: від єзуїтів до людини — я б так сказав. І саме час додати до тих гасел, які були частиною передвиборної кампанії Петра Порошенка — “Мова, Віра, Армія”, — слово “Людина”.
— Чи нині влада під керівництвом Зеленського вдало проводить міжнародну політику?
— Якщо Зеленський хоче зберегти українську незалежність, — а в нього немає іншого виходу, — мені здається, він буде проводити ту саму міжнародну політику, яку проводив президент Порошенко. Очевидно, буде дуже багато впливів на нього з різних сторін — і Європи, і США, і передусім РФ, щоб він пішов на ті поступки, яких вона від нас вимагає. І в нього є дуже велика спокуса це зробити, бо йому здається: ідучи на такі поступки, можна досягти компромісу з Путіним і захистити український інтерес теж. Але це ілюзія. Компромісу з загарбником, який хоче знищення твоєї держави, досягти буде неможливо. Мені здається, Зеленський з кожним днем розуміє це дедалі чіткіше.
— Незадовго до свого відходу Іван Драч писав так:
Росія для України —
дуже близько:
смерть!
І дуже далеко —
смерть…
Як нам бути з тією Росією?
— Виконати гасло Хвильового — “Геть від Москви!” Немає іншого способу захиститися від Росії, як зробити внутрішні реформи і стати членами і ЄС, і НАТО, і зробити так, щоб кордон і ЄС, і НАТО проходив по східному кордону України.
— 51 % українців за 2018 рік не прочитав жодної книжки. Куди йдемо?
— Попри все, торік було видано найбільше українських назв. Люди мало купують з кількох причин — частина читає книжки в електронному вигляді, не всі купують у книгарнях. Безумовно, ми повинні створювати програми з популяризації читання, приділяти цьому серйозну увагу. Я ініціював закон про створення Українського інституту книги — і тепер є головою його Наглядової ради. Інститут книги ефективно почав працювати лише торік, коли його очолила Олександра Коваль, яка заснувала Львівський книжковий форум.
— Юрій Шевельов свого часу констатував: “Три страшні вороги українського відродження — Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини — живуть сьогодні”. Який ворог найбільший?
— Складно назвати якийсь один. Але очевидно, що два інші походять від Москви. Тому що ми були провінційними, оскільки були колонізовані Москвою. А комплекс Кочубеївщини підтримала Москва. Тому вони пов’язані між собою.

“Українці — сильна нація!”
— Чи хотіли б Ви щось змінити в своєму житті?
— Не можна змінити минуле, але можна змінити майбутнє. Я намагаюся враховувати, досвід свого життя, зокрема і власні помилки, і вибір, який щоразу перед людиною ставить Бог.
— Відомі слова Євгена Чикаленка: “Мало любити Україну до глибини душі — треба любити її до глибини своєї кишені”. Який відсоток багатих людей сьогодні реалізує це побажання?
— Чикаленко, видавець газети “Рада”, зробив надзвичайно багато для розвитку української суспільно-політичної думки, був землевласником, який сам працював на землі і заробляв ці кошти, і був українцем за поглядами і системою цінностей. На жаль, сучасні багаті люди стали багатими не тому, що заробили кошти важкою працею, а через те, що банально вкрали ці гроші під час розподілу державного майна після розпаду Радянського Союзу. І такі люди, на жаль, часто в нас розглядають Україну не як перспективну державу, а як країну, з якої можна ці гроші витягнути, а потім втекти або вивезти їх в інші країни. І тим ці наші багаті люди відрізняються від Євгена Чикаленка — мецената, ідеаліста, землевласника, патріота і інтелектуала водночас. Таких людей у нас, на жаль, сьогодні одиниці.
— Чи зможуть прийдешні вибори до Верховної Ради кардинально змінити долю держави?
— На жаль, так. Кажу — на жаль, тому що може бути реванш, якого дуже хоче Росія і до якого готові деякі сили на Заході, для яких головне — заробляти гроші. Тому наша справа — зробити все, щоб цього не відбулося, і щоб ми могли розвивати ті позитивні здобутки, яких досягли на сьогодні.
— Чи не були б Ви проти двопалатного парламенту?
— Завжди виникає питання — заради чого? Якщо двопалатний парламент ініціюють прихильники федералізації України, то це — велика загроза для нашої країни. А якщо прихильники розвит­ку місцевого самоврядуванні, то це позитив — як, наприклад, у Польщі. В нас часто за гарними ідеями приховуються злі наміри. Спочатку ми маємо говорити про наміри і стратегію, а вже потім — про інструменти, за допомогою яких цього досягати. А двопалатний парламент — це лише інструмент.
— Чи відчуваєте, що Львів — духовна столиця України?
— Для мене особисто — так. Тому що центром мого життя було львівське виховання, те, що я тут виріс — на цих вулицях. Але шаную почуття одесита або харків’янина, який вважає своє місто духовною столицею. Вважаю, вони мають на це право.
— “Людино, людино, людино! Збери себе всю у собі воєдино”, — закликає Ліна Костенко. Чи вдасться українцям зібратися для розвитку країни?
— Вірю, що ми це зробимо. Українці — сильна нація. Якщо ми витримали таке буремне ХХ століття, коли українців загинуло більше, ніж будь-де у світі, — витримаємо і зможемо побудувати сильну державу. Бо для мене повна реалізація інтересів нації виявляється лише в побудові сильної ефективної держави, яка захищає кожного свого представника. Звичайно, це залежить від кожного з нас. Вірю, що сил у нас на це стане.

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК,
м. Львів

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment