Патріоти виступають за республіканську ідею

Ви коли-небудь замислювалися, в якій політичній традиції написана Конституція України 1996 року і які від того держава і суспільство мають наслідки? Відомий правник, фахівець з проблем правосуддя і конституційного права, один із тих, хто йде на парламентські вибори в команді політичної партії “Патріот”, Микола СІРИЙ стверджує: республіканській. На його переконання, і політико-правова основа українського народу, ментальність, культура, історія також є республіканськими. А впродовж багатьох років, насамперед часів незалежності, нашим народом правлять демократи. І нашу Конституцію ухвалили… демократи. В цьому лежить глибинний конфлікт, який шматує, розриває націю.

— Задля чіткішого розуміння проблеми охарактеризуйте, будь ласка, політико-правові засади основних політичних гравців будь-якої успішної країни, які мусять бути на політичній арені?
— Спілкуючись з політологами, політтехнологами, істориками, даю їм, як і Вам, відповідь: не моє завдання розбиратися в демократах. Хай вони самі в собі розбираються і дають собі оцінку, конкурують, розповідають, хто кращий, хто гірший, хто правильний і т. ін. Моє завдання сказати просту річ, яку я глибоко для себе усвідомив і прийняв. Щодо сучасної України, то для нас є три політичні традиції: націоналістична, республіканська і демократична.
Першої, націоналістичної, гадаю, могло б і не бути, якби наші сусіди не нищили український народ у ХХ і продовжують нищити в ХХІ столітті. Скажу парадоксальну річ: за відсутності посягань ворогів на нашу ідентичність, свободу і незалежність Україна не мала б ні Петлюри, ні Бандери, ні Шухевича тощо. Коли народ нищать фізично і духовно, заганяють у голод, у безвихідь — тоді з’являється крайня радикальна позиція, сформована в націоналістичній оболонці. Сформована не сама по собі, а суспільно-політичними обставинами. Європа пройшла цю смугу значно раніше від українців. Але й сьогодні вона починає реагувати належним чином на ті чи ті загрози.
Інша традиція — демократична. Вона виходить з логіки, що всі люди рівні. Спрощуючи характеристику, можна сказати, що тут головний принцип — кожній людині має дістатися всього порівну. Не важливо, чи вона працює, чи вилежується на дивані, чи розумна і освічена, чи не дуже.
Республіканська традиція: хочемо вижити в цьому світі, а для цього треба спиратися на людей енергії, на власника, на самодостатню людину, на того, хто створює нові ідеї, духовний продукт, підприємства… На того, хто має професію: фермера, пілота, винахідника, літератора, журналіста, художника, адвоката, нотаріуса тощо. Тобто на людей, які живуть власною професією. Оце республіканець. Про це треба людям просто і дохідливо розповісти, спираючись на історію, культуру, традиції. І переконувати їх, щоб визначалися. Це стратегічне завдання. І не треба дурити сьогодні народ ефемерними політичними об’єднаннями, запевняючи всіх і кожного, як вони сплять і думають про народ і державу.
— Пане Миколо, а до кого ми віднесемо ті п’ять відсотків населення України, які володіють 90 відсотками всіх багатств країни при нашій 10-відсотковій інформаційній можливості?
— Це не останнє складне питання, яке стоїть перед нашим суспільством. Скажу так: вони не належать ні до перших, ні до других, ні до третіх. Олігархія руйнує політичну систему країни, вона не має ідеології. Тому її треба витісняти із займаних позицій, з яких вона веде наступ на майбутнє нашої успішної країни. Зрештою, олігархи — сіячі хаосу не лише в політичній системі.
— Але мені здається, що у цих п’яти відсотків скоробагатьків “ідеологія” все-таки є. Сконцентровано її висловив хазяїн новообраного президента Бєня Коломойський. Якось, коли його журналісти запитали, які в нього принципи, він відповів: “У мєня прінцип — нікакіх прінципов!..” Але ж він такий не один, хто фінансує переважну більшість політичних партій, насамперед тих, які вийшли на фінішну пряму парламентських перегонів.
— Мусимо визнати, що всі ці партії попри їхню демагогічну риторику і обіцянки виборцю не дають відповіді на запитання про завтрашній день. Про майбутнє наших дітей і перспективу країни. Тобто для того, щоб вибудувати перспективу, треба пропустити через себе кожному з нас, громадян України, базові питання життя держави. Побачити, в чому ж наша перспектива.
Останнім часом, відразу після закінчення президентства Петра Порошенка, точиться багато розмов про зовнішню політику за його каденції, наголошують, що це саме його досягнення в зовнішній політиці. Частково це правда. Але якщо ми повернемося до ґрунтовного розгляду питання про зовнішню політику, то зрозуміємо: перспективу мають країни, впізнавані у міжнародних відносинах. А впізнаваність є тоді, коли кожен може сказати, якої політичної традиції та чи та країна. Коли ж за результатами виборів на політичні посади приходять люди, які не можуть навіть приблизно сформулювати, до якої політичної традиції вони належать, то як можна будувати зовнішні відносини?
Візьмімо відносини між Україною і США. Дві глобальні партії США — демократична і республіканська — мають у такому випадку поставити собі просте питання. Демократи: з ким із демократів в Україні їм спілкуватися, з ким будувати тривалі відносини? Республіканці те саме. Бо, відомо, республіканці американські будують тривалі відносини з консерваторами англійськими, республіканцями французькими, іспанськими тощо. З іншими політичними силами вони, безперечно, також спілкуються, але розуміють, хто їхній близький друг, хто представляє однакову ідеологію і з ким треба формувати тривалі проєкти міждержавної, міжнародної співпраці.
Доки в Україні президент, політичні партії, які здобувають перемогу на виборах, невідомо якої політичної традиції, нам не варто очікувати бодай найменших позитивних результатів. Як тільки Україна здобуває чітке політичне обличчя, як тільки стане зрозуміло, що в Україні 5—7 чи може 10% націоналістів і вони підтримують національну партію — зрозуміло, кому і як вести політику. Ще якийсь відсоток підтримує в Україні демократичне спрямування, ще якийсь — республіканське. Після цього міжнародна політика України, образно кажучи, вже наступного дня набуває стабільності. І це об’єктивно, бо політичні сили, які мають багаторічну історію в усіх провідних країнах світу, бачать і набувають свого партнера. Вони бачать, з ким спілкуватися, з ким вести справи, розуміють, як будувати стратегію.
— Тобто, хочете сказати, що зовнішня політика Порошенка насправді була не така вже суперкласна і далека від ідеальної?
— Так! Бо Порошенко вів зовнішню політику держави не ідео­логічну. Вона, якщо можна так сказати, мала розмазану політичну стратегію. Така стратегія не є перспективною. Наше спільне завдання на найближчий час — попри те, що українці сьогодні у збуреному стані, народ проти всіх, насамперед старих політичних сил — відроджувати ідеологію. Так, старі політики, які здискредитували Україну і її цінності, мають піти геть, зійти з політичної авансцени. Але ми повинні зрозуміти найголовніше: завтрашній день для нашої країни, як і для будь-якої іншої, тільки за чіткими ідеологічними платформами. Чіткими у виразі облич тих, хто представляє ці платформи, чіткими в ідеології, пов’язаній з історією, культурою, ментальністю, характером народу, його способом життя. Тільки за цим наше завтра. Хотілося, щоб людей, упевнених у цьому, було в Україні з кожним днем дедалі більше. А я глибоко переконаний, що так воно й буде.
— Пане Миколо, Ви представляєте політичну партію “Патріот”, яка впродовж кількох років у рамках “Української альтернативи” намагалася реалізувати цю ідею, але певних результатів поки що не бачимо…
— На моє глибоке переконання, якщо б виборчий процес розпочався тоді, коли він мав початися — відповідно до вимог Конституції, а саме 27 жовтня, то українці отримали б набагато якіснішу Верховну Раду. Бо до виборів готувалися не тільки парламентські сили, а й інші, які не представлені у нинішньому парламенті. Вони розраховували мобілізувати своїх прибічників, ресурси, зорганізуватись саме під виборчий процес, націлений на 27 жовтня. Це врахували лідери нинішніх політичних перегонів. Швидкий старт, збурення політичної системи, авантюрний початок виборчої кампанії призвів до того, що багато політичних партій не змогли зорганізуватись. Я думаю, що та ж “Українська альтернатива” могла б бути більш сильно представлена, якби виборчий процес розпочався тоді, коли мав розпочатися.
Не треба бути великим політтехнологом чи політичним експертом, аби прогнозувати, що за нинішньої ситуації ми отримаємо падіння якості законодавчого органу. Прискорений політичний процес у цьому разі не на користь Україні. Це загальне правило: якщо щось робиш швидко, поспіхом, то завжди результат буде поганим. У нашому випадку буде саме так. Ми отримаємо склад Верховної Ради з якісної точки зору гірший, ніж отримали б у жовтні.
— Чому Ви вирішили за таких експресивно-прискорених умов узяти участь у виборах?
— Я безпартійний. Для себе довго визначав, чи включатися в цей виборчий процес, чи ні. Ключовими для мене при прийнятті рішення було два аргументи. Перший: як фахівець у галузі права, в галузі конституційного права, в галузі політичних процесів, я з очевидністю розумію, що країна входить у період політичного хаосу, розбалансування державних інститутів, розбалансування всієї політичної системи. За таких обставин кожна свідома і відповідальна людина не може бути осторонь. Не можна бути стороннім спостерігачем і дивитися, як розвалюється твоя держава. Така моя громадянська і, якщо хочете, позиція фахівця і патріота.
І другий аргумент, який став остаточним і переконливим для мене: коли політична партія “Патріот” заявила про свою готовність іти під прапорами республіканської традиції, відроджувати республіканську ідею, запускати ренесанс республіканських ідеалів, то я сказав, що це та справа, яка має перспективу на десятиліття. Сказав для себе і кажу іншим. Це абсолютно правильний політичний стратегічний напрям, до якого мають пристати всі професійні порядні, відповідальні люди з тієї простої причини, що він не є надуманим. Він не є штучним. Цей напрям глибоко торкається історії, культури, ментальності українського народу. Якщо сказати дуже коротко: Україна чекає на повернення себе в республіканську політичну традицію. Чекає народ загалом, інколи чітко не усвідомлюючи цього. Чекає змін кожен українець, сім’я якого пройшла через голод, репресії, чужі війни, визвольну боротьбу, збиткування і викорінення рідної мови, культури.
— У народі кажуть, що під лежачий камінь вода не потече. Кажете: вся Україна чекає… Ми довго чекатимемо, поки кожен українець усвідомить ці прості речі, на яких стоїть гідність людська і національна. Але наразі цю функцію взяла на себе політична партія “Патріот”. Які конкретні шляхи і методи задіяні для того, щоб цей процес розпочався? Напевне, потрібен насамперед закон, який би визначив чітку і зрозумілу структуризацію політичного процесу в Україні?
— Ідеться не про те, що Україна чекає. Цей процес уже розпочався. І мені надзвичайно приємно, що саме політична партія “Патріот” йде на вибори не просто політичним списком — вона йде на вибори політично професійною командою. І в списку партії представлено не лише членів партії, а велику кількість професіоналів у різних галузях. Це юристи, економісти, представники соціальної, культурної сфер, учителі, лікарі, підприємці. Вони не є членами партії, але вони зрозуміли, що треба об’єднати зусилля разом з політичною партією “Патріот” республіканського спрямування, аби формувати єдину політичну позицію.
Ми розуміємо, що сьогодні республіканська ідея ще не зазвучала в суспільстві так гучно, як має звучати, як вона об’єктивно відповідає стану нашого життя. Але якщо ми вже вирішили, що піднімаємо прапори республіканства в Україні, то переконані: наша політична сила на правильному шляху. Піднявши ці прапори, як опору ми маємо дві базові позиції.
По-перше, ми піднімаємо прапори республіканства не в придуманому нами вигляді, а які сформовано нашим власним досвідом, нашою історією, культурою, традицією. Разом з тим, ми піднімаємо прапори не унікальні, а такі ж, які відповідають республіканській традиції у США, Великобританії, Франції й інших провідних країнах світу. Там, де республіканська політична ідея є однією з провідних і показує не одне десятиліття позитивні результати. Ми йдемо політично й ідеологічно впізнаваними. І хочемо, щоб нас так само впізнавали як своїх майбутніх партнерів інші.
Йдучи з республіканською програмою політичної партії “Патріот”, ми абсолютно чітко визначаємо, що наші пріоритети — це традиційні цінності українського народу.
По-друге, наш наступний пріоритет: український уряд має формуватися лише з українців, і ми не бачимо жодного іноземця на провідних політичних посадах України. Ми цілком відповідально стверджуємо, що українська нація — самодостатня. Ми вже маємо досить політичного досвіду, аби самоуправлятися. Нам не потрібен жоден зовнішній чинник. У нас є відповіді на всі питання державотворення. І в конституційно-правовому напрямі, в напрямі судової реформи, соціальної сфери тощо. Безперечно, мати радників, мати комунікації з іншими країнами завжди потрібно. Світ змінюється, світ динамічний, тому треба встигати, тримаючи руку на пульсі життя. Але наша ключова позиція звучить так: українському уряду — українських міністрів.
Наступна важлива річ, яка є в основі нашої політичної платформи, полягає в тому, що коли країна в небезпеці, то для республіканців не стоїть питання вибору методів. Коли країна в небезпеці, республіканці всіх країн світу займають одну позицію. Вони посилюють обороноздатність, вони за те, аби збільшувалися витрати бюджету на безпеку, аби мобілізаційне життя країни посилювалося і було на піку до того моменту, доки всі території не повернуться до складу України.
Республіканці, як правило, не кличуть миротворців, якщо знають, що ті не прийдуть. Республіканці завжди дякують міжнародній спільноті за будь-яку допомогу, але виходять із того, що лише власна мобілізація по всіх напрямах: армії, народу, всіх силових структур, — це той шлях, який може привести до перемоги.
Республіканці також займають чітку позицію в питанні зброї. Український народ віками жив зі зброєю. Український народ за свою тисячолітню історію не випускав зброї з рук. Ми ставимо питання так: чому ми сьогодні українцям не довіряємо мати зброю? Ми за те, аби законодавство розвивалося в напрямі регулювання порядку надання зброї громадянам. Наша формула, яку не треба сприймати буквально, “в кожну українську хату — зброю”. Коли в кожній українській хаті, кажучи образно, буде зброя (а ми, безперечно, говоримо про відповідальних українців), тоді ніякий Путін не відважиться прийти до нас з агресією. На цей принцип не може пристати жодна авторитарна країна. Путін ніколи не дасть зброї своєму народові. Путін до кінця озброюватиме лише військові частини, які йому підкоряються. Буде надавати зброю лише тим, хто перебуває під начальниками, яких Путін одним розчерком пера може зняти з посад. Наша позиція полягає в тому, що чим більше українців отримають право на зброю (відповідальних українців, перевірених, тих, що пройдуть відповідні тести), тим більший буде рівень безпеки країни.
Остання ключова теза — базовим принципом республіканців є принцип народовладдя. Наша стратегічна мета і наші тактичні цілі спрямовано на покрокове посилення засад народовладдя. Принцип такий: олігархам — ні, народовладдю — так. Це означає, що лінія республіканців чітко спрямована на те, аби система влади на найвищому рівні набувала ідеологічної визначеності. Аби люди знали політично, хто і що робить, і яку ідеологічну позицію займає. Але республіканці кажуть, що чіткість влади має бути зверху і донизу. Тобто, починаючи з маленького села, система влади, в нашому розумінні, має набути, і ми все для цього робитимемо, абсолютної чіткості і опори на людей. Кожен, хто отримає повноваження, повинен бачити, на кого він спирається, на яку соціальну групу. І разом з цією соціальною групою нести відповідальність за село, місто, територіальну громаду, район, взагалі певну територію. Ми категорично проти розмитості у владі, коли призначають того чи того губернатора, чи опиняється на посаді мера якась незрозуміла людина — він за все добре, він за щасливе життя всіх, і ніхто не може зрозуміти, яку політичну позицію він представляє. Хто він — демократ, націоналіст чи республіканець. Ми за те, щоб усі політичні посади зверху донизу набули свого політичного обличчя. І кожна особа, яка здобуває політичну посаду, здобуває мандат від народу, мусить мати свій політичний портрет, а не маску лицедія. Дати чітку відповідь: хто ти? Хто твої прибічники, на підтримку якої соціальної групи ти спираєшся в селі, місті, області чи регіоні. Звідси випливатиме спрямування нашої внутрішньої і зовнішньої політики, підготовка і ухвалення законів, які відповідатимуть інтересам українського суспільства і нашої держави.

Спілкувався
Микола ТАБОРИТ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment