Письменники Львівщини пам’ятають видатного українця Івана Гнатюка

Богдан ЗАЛІЗНЯК,
член НСПУ і НСЖУ

“Щодо характеристики моєї особи: звичайний селянин — працьовитий, правдивий, мужній, принциповий; головна риса — смертельна любов до України і життєдайний гнів до її ворогів, а ще більше — до запроданців. Від материнської пісні, а потім — “Кобзаря”, полюбив поетичне, мелодійне слово. Нікого не слухаю, якщо сам у чомусь не переконаний; переважно керуюся тими думками, до яких приходжу самотужки. Вірю тільки Шевченкові — більше нікому, маю на увазі земних авторитетів. Пишу так, як мені само пишеться; дуже добре бачу і знаю свої творчі невдачі…”
Ці слова належать письменникові Іванові Гнатюку (1929—2005), який усе своє життя поклав на вівтар знедоленої України. Про це говорили, зокрема, письменники і науковці у Львівській організації НСПУ 25 червня на відзначенні 90річчя Лицаря Честі в літературі — видатного українського поета, перекладача, мемуариста, політв’язня московських концтаборів на Колимі, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка 2000 року.
Вели дійство доктор історичних наук, професор, поет Петро Шкраб’юк і поетеса та прозаїк Ольга Яворська. Виступали ті, хто особисто знав Івана Гнатюка або добре знайомий з творами письменника.
— Тішуся, що Гнатюк — нині свій у Спілці письменників, — розпочав свою натхненну розповідь Михайло Шалата. — Довго його тут не радо приймали… Такої чесної і сумлінної людини, як Іван Гнатюк, важко знайти. Совісна людина, чесна особистість… В Івана я вчився жити.
Особливо схвилювали мене ці слова пана Михайла. Бо я, двадцятирічний випускник Дрогобицького нафтового технікуму, 1966 року вперше зустрівся з письменником, який вділив мені для розмови дві з гаком години. Важко передати стан хлопця, який уперше розмовляє з письменником. Повірте, це не похвальба. Це глибоко запало в мою пам’ять: згода видатного письменника порозмовляти у своїй бориславській квартирі з молодою людиною, яка тоді ще не знала, що таке творчість.
Багато хто з присутніх узяв участь у створенні книги “Іван Гнатюк: життя і творчість” (серія “Літературні профілі”), яку Львівське видавництво “Сполом” (упорядник Галина Капініс) видало 2017 року. У тому, що ім’я українського поета, громадського діяча, багатолітнього в’язня ГУЛАГу Івана Гнатюка буде жити у нашій вдячній пам’яті, заслуга Романа Лубківського (відійшов уже, на жаль, в інший світ), який свого часу запропонував поетесі й прозаїку Ользі Яворській зібрати потрібні матеріали для того, щоб родичі, друзі, знайомі, які добре знали Івана Гнатюка, розповіли про нього в серії “Літературні профілі”. Було це 2015 року. А побачило світ це оригінальне видання через два роки.
Упорядник видання Галина Капініс буквально пересипала книжку листами Івана Гнатюка (переважно) і листами до поета. А також — віршами, глибокою поезією, світлинами.
Узагалі Іван Гнатюк опублікував 16 поетичних збірок і чотири — прози. Переклав твори білоруських, польських, сербських та інших зарубіжних поетів. Усе життя любив Україну, про що й свідчать його поетичні рядки:
“Сам Бог велів любити Україну — // Нещасний край манкуртів і заброд. — // Любіть її не ідолопоклінно, // А як життя, як долю, як народ!”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment