Московська технологія хаосу

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

Чим глибше заходиш у ліс, тим більше дров, — каже народна мудрість. Чим вдумливіше аналізуєш політичні події в Україні, тим виразніше бачиш страшу суть, яка вимальовується із комедійної обгортки. 21 квітня 2019 р. люди голосували за “нове обличчя”. А отримали навпаки старе обличчя — спецрезидента Андрія Портнова, який усе нахабніше радить владі, як втілювати путінський реванш стосовно України.
Ця персона — виплід політичного гнізда Юлії Тимошенко. І зовсім не для докору їй цей нюанс згадую. Коли прем’єрміністр 2007–10 рр. програла президентський двобій з “опозиціонером”, який “порожняк не гоніт” (Януковичем), то Портнов (він випускник Східноукраїнського університету ім. Даля) був в числі тих, хто першим пристав до переможцяЯнуковича. Зробив він це незважаючи, що у виборчому штабі Юлії Тимошенко був керівником юридичного департаменту.
Цей нюанс — одне зі свідчень крайнього цинізму цієї людини. Але далеко не єдине! 4 квітня 2019 року колишній заступник голови Адміністрації президента при Вікторі Януковичі Андрій Портнов на його сторінці в “Telegram” написав пост, у якому він стверджував, що через кілька тижнів після початку правління Володимира Зеленського українські патріоти почнуть зникати: “Друзі, думаю, через кілька тижнів, окрім зміни президента, у країні почнуть відбуватися ще деякі процеси. Вони торкнуться ключових активістів, патріотів, тітушок, підконтрольних силовикам банд, порохоботів та створених на офшорні гроші лідерів думок. Впевнений, вони почнуть потроху зникати. Хтось у в’язницю, хтось в еміграцію, хтось під диван, хтось у лікарню, а хтось і взагалі”.
Запис викликав шок в українському патріотичному середовищі. Проте ніяк він не вплинув на позицію деградованої путінським телевізором частини українського суспільства. Вона ж сприймає за правду ту дискредитацію, яку здійснюють путінські інформаційні війська проти основ буття кожної нації — мови та тісно пов’язаної з нею історії, проти віри (нам часто кажуть — “какая разніца — Бог1 один) та сили, яка стоїть на захисті як духовних так матеріальних цінностей нації — армії. Пошуки шляхів реалізації української мрії привели мене до глибокого переконання, що тільки ті нації досягають економічних висот, де є високо розвинута національна самоповага. Ті народи, котрі звуть себе населенням, приречені на економічне відставання та експлуатацію його чужинцями.
Портнов лише розпалював у піддатливій телевізорній пропаганді частині населення азартне очікування “нових облич”, які виявилися доволі старими. Дія путінської отрути є ще настільки сильною, що переважна частина суспільства досі не розуміє рівня загрози, перед якою опинилася Україна. Одним з симптомів цієї загрози була загадкова загибель 19 червня народного депутата України Дмитра Тимчука. Він відомий тим, що регулярно і детально на сторінках соцмереж висвітлював життя у Криму в умовах російської окупації, війну на Донбасі та російську диверсійну діяльність в Україні. Соціальні мережі пов’язують цю загибель офіцера, політика і журналіста з квітневими погрозами Портнова. Нині ще рано судити, чи мають під собою ґрунт ці припущення. Проте є вже озвучені політиками факти, як перед адміністративною потугою Портнова тремтять судді, деякі прокурори. І то ніяк не рядові. За твердженням народної депутатки України Тетяни Чорновол, до тих, хто “звіряє годинники” за “часом Портнова” належить голова Державного бюро розслідувань Роман Труба.
Ця народна депутатка України була в групі осіб (в агенційних повідомленнях сказано, що це були військові запасу, добровольці, волонтери, громадські діячі та народні депутати), котрі 15 липня вимагали відсторонення голови ДБР. Ці люди закидали Р. Трубі, що той за заявою Портнова порушив справу (фактично проти Порошенка) за фактом організації контрнаступу українських Збройних Сил, в результаті якого відбулося звільнення Словянська, Бахмута, Сіверодонецька… від російських окупантів.
У коментарі про похід до Р. Труби Т. Чорновол написала: “Той контрнаступ — гордість і перемога України, яких би нам побільше. Але Труба, на замовлення Портнова, вперто шукає в цьому злочин. Така справа потрібна Кремлю, така справа потрібна Медвечуку, але як сміє розглядати як злочин священну конституційну боротьбу державний орган? Хіба це не державна зрада? І нічого з цього приводу Труба нам не відповів. Дуже цинічно ухилявся від прямих відповідей, мовляв, “розслідуємо”.
А на питання “А якщо Портнов завтра принесе заяву про переслідування добровольців 2014 року, які не були військовими і захищали Україну зброєю, добутою у бою, він теж порушить справу і почне тягати їх по слідству?” Труба знову промовчав.
Роман Труба так і не зумів відповісти, чому Портнов, юрист режиму Януковича, вже місяць в Україні — і не сидить. За його словами, це питання не стосується очолюваної ним структури… Особи, що зайшли до нього в кабінет, йому нагадали, що ДБР — новий орган, був створений депутатамимайданівцями, бо ті зіштовхнулися з тим, що старі органи не можуть впоратися із розслідуванням справ Майдану.
Але чи могла бути іншою, окрім мовчання, на поставлене запитання реакція Р. Труби? 27 червня Bihus.info озвучило інформацію, що нинішній директор Державного бюро розслідувань Роман Труба, як прокурор Пустомитівського району оскаржував у суді рішення місцевих рад Львівщини на підтримку Євромайдану. Він мотивував свої оскарження тим, що зовнішня політика відноситься до компетенції президента України, МЗС та ВРУ, хоч не вони, а народ, як сказано у Конституції України, є найвищим сувереном в Україні.
Справи, які з подачі “громадянина” Портнова веде ДБР проти 5го президента України, набирають нового емоційного забарвлення після заяви Володимира Зеленського про необхідність люстрації також післямайданної влади. Тут слід нагадати, що Верховна Рада 16 вересня 2014 року ухвалила закон “Про очищення влади”. Закон цей вводить заборону на зайняття певних посад впродовж 10 років особами, які в період з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року терміном понад один рік обіймали певні державні посади. Аналогічна заборона діє й щодо осіб, які обіймали зазначені у законі посади менше року, але включаючи період з 21 листопада 2013го до 22 лютого 2014 року, і не звільнилися тоді за власним бажанням.
Однак цей закон нині оскаржується у Конституційному суді України, що викликає стурбованість в Україні. 11 липня президент України зробив заяву про необхідність розширити люстрацію на президента України, який зберіг Україну від путінського загарбання, на голову ВР, депутатів, членів уряду, генерального прокурора, голови СБУ, голів Антимонопольного комітету і Фонду держмайна, голів Державної фіскальної служби та митниці, секретаря РНБО, керівництво оборонних підприємств, які обіймали посади з 23 лютого 2014 року до 19 травня 2019 року. Одних ця нова, озвучена В. Зеленським, ініціатива втішила, мовляв, “какой смєлий мальчік”, інших розвеселила, мовляв, “комедія продовжується”. Посли країн G7 у спільній заяві висловили здивування з приводу цієї ініціативи, вказуючи, що нинішня ситуація в Україні не порівняна із ситуацією відразу після Революції гідності.
Багатьох “люстраційна заява” В. Зеленського шокувала. І зовсім не тому, що певні особи можуть бути “пролюстровані”. Ця заява прозвучала після першої телефонної розмови президентів Росії та України. Частина аналітиків схиляється до думки, що на “люстраційну заяву” Зеленського наштовхнув як раз Путін. У тому є логіка. Особливо після різких слів Путіна на адресу нинішнього президента України, де він жалів за прогнозованим Петром Порошенком. На жаль, не знайшов я достатньо інформації, аби сказати чи це був щирий жаль, чи цинічна форма дискредитації “Європейської солідарності” перед парламентськими виборами.
Дуже сумніваюся, що злопам’ятний Путін у “дружній розмові”, як її назвав речник очільника Росії, простив Зеленському усі “шпильки” у його бік. Є підстави вважати, що у ході телефонної розмови Путін побачив у Зеленському людину емоцій. Він дає їм волю практично кожного дня. І про втому від тих, далеко не президентських, емоцій 11 липня розповідала мені людина, від якої чогось подібного не сподівався почути…
Побачивши в Зеленському людину емоцій, Путін намагатиметься використати його дар коміка для провокування хаосу. Тут “пробним каменем” можна вважати “люстраційну заяву” Зеленського. Проте і без неї в Україні нині вже чималий хаос. Письменник Сергій Жадан з цього приводу в одному з останніх інтерв’ю сказав: “Україна перебуває в зоні ризику. Після виборів президента в нас другий місяць цілковите безвладдя. Місцеві політики роблять, що хочуть. Центральна влада не дає притомних сигналів. Усі — у підвішеному стані”…
Проте, за моїми спостереженнями, роль головних провокаторів хаосу, як одного з засобів російськоолігархічного реваншу, відводиться уже згаданим Портнову і Медведчуку. Про останнього колишній радянський розвідник і однокурсник Путіна з інституту КДБ Юрій Швець сказав: “Це агент КДБ зі студентських часів під оперативним псевдонімом “Соколовський” і людина, яка отримала нові можливості відтоді, як стала кумом президента РФ Путіна. (…) Це джерело найважливішої політичної інформації про ситуацію в країні. Причому, з огляду на коло його зв’язків, це найцінніша інформація.
Він вербує людей як агентів Кремля. Судячи з його майже тріумфального повернення в Україну, в цій справі він домігся великих успіхів. От як він за останні декілька років проник на ринок нафтопродуктів України? Хто його туди пустив і на яких умовах? Хто йому дав можливість захопити розкручені телеканали? Як це сталося, якщо в Україні йде війна проти агресора, агентом якого він є?! Дайте відповідь на ці питання, і ви дізнаєтеся про завербованих Медведчуком агентів”… Часто інсинуації з цього приводу робляться на адресу Петра Порошенка, проте нині вже стала публічною інформація, що Медведчука до Мінської групи протягнула на вимогу Путіна канцлер Німеччини Ангела Меркель.
Наскільки Медведчук був придатний Путіну у цій групі — інше питання. За твердженням Юрія Швеця “поради, які Медведчук дає Путіну, часто призводять до зворотних результатів”…
Сподіваюся, шо з Божою допомогою й старання Портнова також призводять до зворотних результатів, ніж їх очікують ті, хто його спонукав їхати в Україну провокувати хаос. “Ластівкою” тих моїх сподівань був переможний університетський мінімайдан, який домігся звільнення Портнова з професорської посади в Київському університеті. Окрім цього, свого часу на одному з польських сайтів (здається це був кінець 2018 року) знайшов я візію розвитку подій у Європі на 2019 рік. Про Україну там було сказано, що “від березня до кінця осені ситуація буде безнадійною. А потім усе стане повертатися до нормальності”… З цього можна було б сміятися, коли б не одна деталь. Слова про березень і кінець осені були сказані тоді, коли ніхто не сприймав Зеленського як реального кандидата у президенти. Тоді всі знаки на землі вказували, що наступним Президентом України буде Юлія Тимошенко. Але у Небі вирішили поіншому…
Однак “дрібними” невдачами юрист Портнов не дуже переймається, а пише і озвучує для президента Зеленського “серпневі тези”, як їх уже названо у Facebook: “І тепер одне з найголовніших завдань — не дати їм (команді Майдану. — М. Л.) другий раз підняти голову. В останні тижні серпня, відразу після отримання правоохоронної влади, необхідно провести масові облави, обшуки і затримання, арешти майна та конфіскації зброї.
Тих, хто встигне виїхати, необхідно негайно оголосити в розшук, почати процедури екстрадиції, комунікації з Інтерполом і забезпечити комплексну роботу по їх виколупуванням з країн, де вони встигнуть оселитися”.
Сподіваюся, що до нього каґебистського сценарію не дійде.

————————
1 Але кожна нація має свої особливості Його прослави, що зветься у теології інкультурацією. Ці особливості ілюструє такий нюанс: в українській традиції вірні вважаються дітьми люблячого Богаотця. У росіян вірних вважають рабами суворого Богаправителя. І це має свій вплив на ментальність нації.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment