Слово про Павла Мовчана

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

У східних доктринах, а до речі, Павло Мовчан добре начитаний у цій лектурі, стверджується, що в кожній людині живуть якщо не багато, то кілька людей. І от, коли я думаю про Павла Мовчана, бачу живе підтвердження цієї доктрини. Це людина, яка має відразу кілька іпостасей.
Я думаю, що кожен літературоцентричний чоловік, оглядаючись у свої пережиті десятиліття, не тільки бачить там Павла Мовчана, а й може сказати, що Павло Мовчан — це частина його духовного і літературного життя.
Пам’ятаю бурхливий старт талановитого покоління шістдесятників в українській літературі. І пам’ятаю цей поетичний оркестр. І разом з цією плеядою вродився в літературі Павло Мовчан, який не повторював нікого з цих яскравих особистостей. Його не цікавила, скажімо, енциклопедія кібернетики. Він не поривався з притикою на сонце. Він був байдужий до запаху неба і вулиці волошок. Мовчан у нашій поезії стояв і стоїть осібно, як охоронець біля житломасиву літературного мегаполіса. Це поет натурфілософського складу.
У спогадах Івана Дзюби я прочитав, що один із шанувальників і опонентів поетики Павла Мовчана нарікав: “У поезії Павла Мовчана мало повітря”. Чим більше я думаю про це і перечитую Павла Мовчана, бачу: там справді мало повітря, бо Мовчан не захоплений науково-технічним прогресом у своїй творчій еволюції. Мовчан вважає, що паралельно із науково-технічним прогресом йшла деградація людини, йшов моральний регрес. І це писалось тоді, в 70-ті, 80-ті, і 90-ті.
Це справді дуже закономірно, що поет Мовчан написав стільки студій про Слово. Очевидно, тільки поет має нещастя, привілей і муку відчувати Слово свого часу.
Сьогодні Слово, зосібно українське Слово, переживає період знецінення, зіржавіння, збуденення. І я не знаю ще аналога в українській поезії, щоб сказати, хто вчора, позавчора, сьогодні створив стільки нових оригінальних українських лексем. Я певен: розгорніть поетичну збірку Мовчана на будь-якій сторінці і знайдете його неологізми, і знайдете страшенно несподівані словотвори.
Це, я думаю, не від добра існування української літератури. Слова кував Тарас Шевченко. Є така книга “Словник Шевченкової мови” Івана Огієнка і там реєстр неологізмів. Слова кував, аж до того, що нарікали на нього його сучасники — Михайло Старицький, Олена Пчілка — і я ряд уриваю, ви можете подовжити його. Їх успішно тепер кує Павло Мовчан.
Друга іпостась Павла Мовчана — політик, державний діяч, культурний діяч. Я думаю, ця іпостась у нас на очах розгортається. Від тих часів, коли Павло Мовчан разом з першими хоробрими уфундовував, зорганізовував всі націо­нальні громадські патріотичні організації, які містилися в Національній спілці письменників України.
Звичайно, Павло Мовчан — це цілком закономірно лідер “Просвіти”. Бо буде багато дискусій. Ми, українці, любимо підміняти конкретну роботу дискусіями. Європа чи “Просвіта?” По-моєму, ці дискусії завели нас далеко. Ми завжди хочемо “або-або” замість “і-і”. Але ви знаєте, якщо ми опинимося в Європі, то нас поведе туди “Просвіта”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment