Катерина Щерба — зв’язкова Головного Командира УПА Романа Шухевича

До славного 90-ліття

Мирослава ОЛІЙНИК (БУЧКІВСЬКА),
член НСЖУ

Село Виспа на Івано-Франківщині — рідне село Катерини Щерби (дівоче прізвище Бережанська). Зараз вона з дочкою Галиною Щербою проживає у Львові. Із пані Галиною, доцентом Львівського національного університету імені Івана Франка, дослідницею лемківського краю, нас познайомила українська газета у Польщі “Наше слово”. Кілька років тому я написала рецензію на її книжку “Розквіт і трагедія Лемківщини”, а потім випадково зустрілися на міжнародній конференції у Національному університеті “Львівська політехніка”. А потім — зустріч із батьками Іваном та Катериною Щербами у затишній їхній оселі (на жаль, Іван Щерба п’ять років тому відійшов за “схід сонця”)…

Галина Щерба неспроста написала книжку про історію боротьби за українську Лемківщину. Адже батько походить із села Свіржова-Руська саме на Лемківщині, яка тепер належить Польщі. Непростою долею лемків, вигнаних із рідного краю, перейнялася ця родина.
Вже після проголошення незалежності свою “таємницю” могла відкрити й мати — Катерина Щерба. Її дитинство й формування свідомості проходило на яскравому прикладі батька Василя Бережанського — він співпрацював з ОУН з 1932 року, а в 1934 році з його ініціативи в рідному селі Виспа було створено Актив організації українських націоналістів. А рідна домівка стала повітовою станицею ОУН та УПА, а також підпільною друкарнею. В хаті висіли образи, портрет Шевченка, їх прикрашали вишиті рушники. Також було багато книжок та газет. То ж чи могла молода дівчина стояти осторонь цих патріотичних діянь?
Сьогодні, на схилі славних літ, Катерина Щерба зі сльозами на очах розповідає свою історію. Згадує, як у шість років пішла до школи, бо дуже хотіла вчитися. Закінчила чотири класи сільської школи, навчання продовжувала у Рогатині на Івано-Франківщині, згодом вступила в Рогатинську вчительську семінарію. Саме тут, ставши свідомою українкою й отримавши псевдо “Олеся”, ступила на шлях патріотичної боротьби ОУН.
Так розпочалася нова сторінка життя. У 1943—45роках Катерина Щерба була зв’язковою командира УПА Романа Шухевича під псевдонімом “Тур”. Відповідальність була високою — дотримуватися всіх правил конспірації, чесно виконати завдання. В ці жорстокі роки вдома в стайні була викопана глибока яма, присипана зверху гноєм. Там переховувалися поранені бійці. “Прийшли “шпиги”, стукали по підлозі, прислухалися, повторюючи: “Там что-то есть…” На щастя, поступила команда — швидко всім зібратися і від’їжджати… Через якийсь час знову прийшли (ті самі) конвої, і знову стукали, “нюхали”, повторюючи “там что-то было”. Та “схованка” в той час була порожньою…”, — розповіла нам Катерина.
Вона продовжила: “Оскільки наша хата була повітовою станицею, то тут друкувалися важливі документи та листівки. Пригадую, як я бігла ховати друкарську машинку в ліжко, накриваючи її периною, бо була підозра на “непроханих гостей”.
В нашій хаті була повітова станиця ОУН та УПА, де часто проводив таємні наради Головний Командир УПА Роман Шухевич “Тур”. Збиралися 6—10 осіб керівників УПА. Зібрання проводили вночі, цілком таємно, навіть господарі не були присутні на цих нарадах. А кругом хати в засідках стояла варта, але їх також ніхто не бачив.
Цікаво, що звичайна сільська хата мала два входи: один — через ганок, сіни та у дві кімнати. А з кухні (пекарні) був другий вихід через пивницю, потім в город, де росла висока кукурудза, та сад (таємний, про який ніхто не знав).
Коли в двері від ганку стукали непрохані гості, то хлопці, вояки УПА, які знаходилися на той час в хаті, встигали втекти через пивницю в город, а потім в сад та за село. Таким чином моїй родині вдалося врятувати багатьох повстанців.
Скільки разів здавалося, що смерть висить наді мною на шнурку, та Бог відвертав її, рятуючи молодих хлопців та дівчат. А скільки їх, покалічених та закатованих, побратими закопували просто у ямах в лісі чи в полі, бо вороги розкопували могили і знущалися з останків. Страшні то були часи…
Був випадок, коли я повинна була віднести у призначене місце якийсь важливий документ — естафету. Сховала в косах, бо мала довге волосся. Доходячи до гори Баглаїв горб, я почула стрілянину і сховалася під кущем. Страх має “великі очі”, мені здалося, що кулі падають прямо на той кущ. А ще колючки терну залазили в тіло. На голові була біла хустина, то я її зняла, щоб не “кидатися” в очі. Цей час здавався вічністю, але треба було йти далі. Щоб не бути поміченою, я скотилася в рів і йшла далі… Таких завдань було немало.
А бій в Нових Стрілищах (на Львівщині) 17 грудня 1944 року не забудеться ніколи… Повстанці “сіроманці” напали на тюрму, звільнивши всіх політв’язнів. Було вбито суддю, прокурора і тих, хто катував і вбивав наших людей. Та “совіти” не забарилися — прибули кати НКВС з Львівщини та Івано-Франківщини. Почалися арешти — знову катування, вивіз на Сибір цілими родинами. Ці спогади холодом огортають душу…”
У мирний час Катерина Щерба працювала вчителем української мови й літератури у середній школі міста Львова. Після проголошення незалежності України вступила у Братство ветеранів ОУН—УПА. Вона має що розповісти учням, студентам — наша історія непроста, тому підростаюче покоління повинне знати цю історію. “За вагомий внесок у національно-визвольну боротьбу, багаторічну громадську та просвітницьку діяльність та з нагоди 90-річчя від дня народження” Львівська обласна державна адміністрація нагородила Почесною грамотою учасника бойових дій УПА, зв’язкову командира УПА Тараса Чупринки (Романа Шухевича) Катерину Василівну Щербу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment