«Гуру в економіці» і «академіки» — «слуги народу»

Катерина МОТРИЧ

Пригадаймо досить зворушливу сценку у талановитому фільмі “Собаче серце”: до професора Преображенського прийшла бабуся “посмотрєть на говорящую собачку”. Чомусь ця сценка пригадалася, коли почула, як і наша українська бабуся, повержена всенародним чаром, прийшла на виборчу дільницю під час президентських виборів, щоб їй тицьнули пальцем у бюлетені, де значиться прізвище Зеленського, і таки ж подивилася на його портретне зображення та щоб за нього проголосувала.
Надто багато побачив в недалекому своєму майбутньому містик Михайло Булгаков. Він передбачив появу іншого народу. Суспільство, у якому переважаючий загал не лише обожнюватиме “говорящих собачок”, але й обиратиме їх протягом століття керувати державою. І ми цих “шарікових” надивилися за своє життя донесхочу. Людський загал був доведений до абсурду, тихого божевілля і перед лисим, маленьким та картавим, і перед шестипальком, і перед бровастим. І порівняно недавно вже “проф-фесор” скотився у наше життя прямісінько з терикону у момент, коли виборець поскидав шапки, бо не сезон, і він пропоров голим “народним волевиявленням” глибоку борозну у шлаку, “вишел в стєпь донєцкую”, зібрав усіх, хто “порожняк нє гоніт” і осідлав Україну. “Шарікови і швондери”, що ордою посунули з донецьких степів, багато літ “отбіралі і дєлілі” і врешті обібрали її, Єдину, як липку. “Собаче серце” переродилося у вовче.
Загал у своєму одурманенні то засинав, то прокидався. “Катаракту” з його зору знімали ті “хірурги”, яких не взяло зачарування. Але вони не могли раніше втрутитися у народну сліпоту, бо “катаракта ще не дозріла”. Так чомусь стається, що розумними, а то й геніальними, керують дурисвіти й пройдисвіти з духом хозар, печенігів, половців.
Найдовше у своєму енергетичному полі тримав народи таки ж той, кого Нострадамус назвав “принцом пекла”. Аж 70 біблійних літ, як і Навуходоносор. І рідко хто виривався із цього потопу загальної одержимості. А як виривався, то ставав ізгоєм. Його просто знищували фізично. Людською психікою легко маніпулювати, вона прогинається і коригується, коли на неї чинять тиск вмілі маніпулятори. А на тих, у кого, як писав В. Шукшин, “дві звивини — і ті паралельні”, й тиснути не треба. Він вже відтиснутий у момент появи на світ.
Щось подібне сталося, коли наш люд завмер коло зомбоящика, в якому відбувалося дійство на позір рядове, а нині, бачимо, — доленосне. Кумир мільйонів заходив то прямо зі сцени Палацу “Україна”, то заїжджав на велосипеді у кожну домівку, привітно усміхався, тиснув кожному руку, вносив у дім позитив і хлюпав на кожного “любов’ю” і радістю. І кожен із “шукшинських типажів” відповідав тим самим, а ще обіцянкою, що зачудування тим, що входить у нього із теле­екрану, переведе у реальне життя. І таки не підвів, виконав обіцяне.
У цього явища також свій, груповий професор Преображенський, що також зробив велике відкриття у неіснуючій науці: з нічого зробити щось. Успішний проект олігархів, помножений на “гібридну війну” проти “найбільшого злочинця України П. Порошенка” телеканалу “1+1”. “Генералів і полковників” у цій неоголошеній війні було безліч. Інтернет також вдарив по ньому “градами”. Від донецьких степів до херсонських, від Сумщини до Карпат та й по всій соборній, зокрема і в стольному Києві, в кошарах дружно й радісно на те відгукнулися. Відлуння ще й досі розносить те голосне – “бе-е-е!”. Точність прицілу — і в десятку! Ось про це нині й балачка.
Булгаков заглянув аж у наш день, майже на сто років вперед. Здавалося, цю сторінку наша Кліо вже перегорнула, а, виявляється, вона живуча і здатна самовідроджуватися. Весь шаріковсько-швондерівський “бомонд” рушив керувати державою. Я не хочу образити нікого і знаю, що серед вибраних до найбільшої фракції ВР є розумні, патріотичні і навіть професійні політики і що вони не випадкові там люди. Але таких якась дещиця. Однак є багато тих, що ображають мене, мою державу і тих, кого 25%. Що зухвало й нахабно перейшли межу дозволеного і одягли мантії “голого короля”, і з якогось дива зайняли ті місця, які не є їхніми апріорі. Тож це дає й мені право називати речі своїми іменами.
Більшість — сирий і політично сірий, випадковий “матеріал”, який “підсушували в лікнепі” в Трускавці. І, може, саме такі комусь і потрібні, бо вже зараз їх ділять, рахують і формують з них групи впливу, за якими — старі брезклі лиця олігархів. Була Верховна Рада, сказали вуста народу, а стала естрадна рада. Безробітні, люди без вищої освіти, патріоти України й патріоти Росії і всяка бідуюча публіка, що вирішила покращити своє матеріальне становище у досить простий спосіб: натисканням кнопок. І філософія булгаковських героїв збережена — “отобрать і подєліть”, й інтелектуальні дані багатьох простежуються чітко. Кажуть, що те, що висвітлюють на своїх сайтах “слуги”, рясніє граматичними, стилістичними й логічними помилками. Та й сам кумир не вдається до мовної вишуканості, словесної точності сказаного. Ось і недавно гаряче говорив про те, хто має керувати в державі економікою. “Це має бути гуру в економіці” — і кілька разів повторив це збуджено. Подумалося: а, може, “95 квартал” чи “Ліга сміху” мають свій тлумачний словник і слово “гуру” означає не наставник, учитель, а висококласний професіонал? Ось і розрекламований “інтелектуального накалу” “перл”: “ми вас сдєлаєм”. Треба розуміти, що це означає — ми вас переможемо. Чи й “вишуканий” вислів того ж таки лідера — “ні хрена”. Мабуть, це таки ж “нічого подібного”. “Класний дядька” — хороша людина. “Крутий фахівець” — хороший професіонал. Ну, і хто не захоплений знаменитим “бла-бла-бла”, що із “мови слуги” перекладається, як “не треба говорити дурниць”. “Будем сперечатися до потєрі пульса” (це дослівно) — гаряче сперечатися. Хтось із команди “слуг” переплутав НАТО із сенатом. Та й багато всякого іншого, чим рясніє послужний список новітніх інтелектуалів-охлократів.
Я зумисне перекладаю оте розрекламоване по всій Україні на білбордах “ми вас зробимо знову” так, як він у “слуг” звучить, бо таке бахурське словосполучення не в дусі української ментальності, української дотепної іскрометної Мови й українського духу. Так мислять й висловлюються лише провінційні пахани босяцтва, а не лідери-державники. Українець скаже: “ми їх провчили”, “ми їм носа втерли”, “ми їх взули”, але не “зробили”. Достойних українців таки ж “зробили” не криворізькі пацани-кавеенщики. Та й чиї вони діти і чийого роду, нам теж невідомо. Чи нащадки хозар, чи печенігів, чи половців — Бог його знає. Судячи із наступальної агресивної поведінки, як все нищать “до основанья”, чинять як ординці. А запорозькі козаки хоч і скакали в гречку неподалік, а до того явно не причетні і на оте “сдєлалі” могли б відповісти так, як і турецькому султану: “у нас сонце сходить, як у вас, поцілуйте в с… нас”. А ми ж нащадки козаків!
То кого вони “сдєлалі”!? А нас із вами, дорогі українці! І не де-небудь, а на нашій, Богом нам даній, землі! Отаке-то воно “роблять люди людям!” Так таки так, рік темних сил!
Справді, до тих, що увійдуть в новітню нашу історію під “грифом” 254, до “естрадної ради”, що будуть нас вчити, як нам жити, варто було б послати не одного “гуру”, а добрий десяток.
Перший “гуру” мав би розтлумачити “слугам”: що таке держава, для чого її придумало людство, що таке державне управління, що таке парламентсько-президенстська республіка. Врешті, що таке ВР, до якої вони зайшли не з парадного боку, і яке її завдання й призначення. Про написання законів навіть не варт говорити. Закони писатимуть не вони. А у них є інша “історична місія”, закодована у кнопки!
Другий “гуру” познайомив би їх із “найтяжчим, майже каторжним” шматком роботи: таки ж натисканням кнопок. Кілька разів, чи то й десяток раз, протягом робочого дня натискаєш одну з трьох кнопок і протягом місяця витискаєш із всенародної любові досить пристойну собі зарплату. А з часом вона буде, як затонулий корабель молюсками, обростати сумами. Спочатку всі, як і “поперєдніки” і всі минулі “кровосіси”, — “боронь Боже! Та хай Бог милує!”, а от з часом “хай Бог милує і не карає “за согрішєнія”, а ліва рука нехай забуде, що брала права”. Така діалектика… Не плоть винна, як душа задля неї грішить. І депутат, навіть якщо й сам буде “гуру” і “слуга народу”, з часом непомітно перероджується у “кровосіса” цього народу і не зможе поставити знак рівності між цими сумами і “стертою шкірою” на вказівному пальці, яким натискалися ті чудо-кнопки, і бралася “заохочувальна премія”. Казка! Це вже продовження телесеріалу “Слуга народу”. Пропоную назву: “Ми іх сдєлалі!” Бо такі духи-обібранці запанували під куполом ВР, де сидять обранці, і їх ніхто там не полохає. Знаючі кажуть, що надто багато вершителів всенародної долі усіх скликань у змові із бісами і послуговуються через “зв’язкових” чорною магією.
Третій “гуру” продовжує роботу попереднього… Але у третього місія майже трагічна, можна вважати ¸приречена на провал. Він може автоматично стати пораженцем, бо його “бла-бла-бла” піде на сухі ліси та болота, туди, звідки в Україну приходить влада і куди відходять всі її здобутки, багатство і т.д. і т.п. І туди ж відходять всі старання, боріння патріотичних сил; вони сходять на пси, туди, де Макар телят не пас, “де сонце не сходить, де півні не піють, де люди не ходять”. Йдеться про те, що третій “гуру” має навчити народних обранців, як не стати обібранцями: як цей народ не обкрадати, не дурити, не обіцяти йому золотих гір і синиці в небі. Як жити на зарплату, періодично згадувати той час, коли був (була) безробітна, які очі в бабусь, коли вони мотлошать коло кас у магазинах свої порожні гаманці, а витрусить звідти нічого не можуть. Якою вселенською печаллю світяться вони у тяжко хворих і приречених дітей, а молоді матері голосом поранених вовчиць просять усіх небайдужих скинутися на їхнє лікування за кордоном. Тож не треба вигадувати собі ніяких надбавок до і так немалих зарплат, бо, мовляв, сьогодні понеділок, важкий день, то це як компенсація. А ось середа, то надбавка, бо ще довгенько до вихідного. А п’ятниця буває й дуже тяжка, буває й тринадцяте число, то взагалі без додаткової суми ніяк. Словом, не скурвитися і не загратися словами, де ж таки буде “слуга народ (у)”.
Симптоми того, що це станеться з багатьма й відразу вже у ці дні, вимальовуються. Моя добра знайома, хірург, зателефонувала мені і голосом, у якому була тривога і біль, сказала: “Оце дивилася на цих слуг, яких вчать у Трускавці, як нами керувати. Одного із них запитали, яка буде в нього зарплата, він відповів — понад 30 тисяч, каже, малувато! Ще нічого не зробило, а вже йому й мало. А я більш як 50 літ тяжко пропрацювала і не можу дозволити собі при своїй пенсії кілограм абрикос купити”. Авжеж, відповіла я своїй стривоженій приятельці-патріотці. Натискання кнопок — це вам не скальпель понад 50 років у руках тримати над хворими людьми. Труд “непосильний”, бо у багатьох це “каторжанство” і буде основним. Відповідно до повелінь олігархічного клану. Саме так! А ви, зе-електорат, повірили, що це ви їх завели у ВР. Що це ваш вибір. Ви виконали роль того асфальту, по якому їхні повелителі завели їх туди, де будуть вершиться нові корупційні схеми, про які ви не будете знати. Тож моліться на ці “нові обличчя” і на злорадні оскали тих динозаврів, які знову об’їгорили нерозумних хохлів.
Четвертий “гуру” мав би донести до тих, що хочуть в Митний союз, до батюшки царя Путіна, що в українців є той батіг, він дістався їм ще від козаків, що від третього удару ніхто не виживав. Тому російську Думу тривожити не треба і телефонувати більше туди не треба, дядю Вову зайвий раз турбувати також не варт, жодну із його голів, бо в кожній із них клекоче магма “імперського вєлічія” та цунамить “космічна місія”: куди б його всунути роги, в яку щілину планети заволочити “рускій мір”, щоб уся Гея дихала погибеллю. Бо ж у демонів є різні призначення. А от у нього — поповнювати ріку людської крові. Він вже у ній пливе, і так і запливе до пекла. А поки ще він на Землі, і Бог відпустив його віжки, знаючи, у яку муку царьок піде. Тож він відкрив його (пекла) філіал і працює, як і наші “слуги народу” “до втрати пульсу”. Та скоро й у нього будуть свої проблеми, і всі сім його голів можуть і не витримати. Лізти туди все одно, що втаскати свою голову в пащеку левові. І якщо хтось із “слуг” дуже цього хоче, то — вольному воля!.. Вони можуть до батюшки царя їхати, але білет в один кінець. Не забувайте, що Іудин гріх падає на весь рід, а зароблені ним 30 срібняків не взяли навіть ті, хто його штовхнув на цей гріх. Їх віддали на “поле крові” — кладовище, де ховали безхатьків. Не забувайте про це!
Нехай би той “гуру” показував усім сповідникам “руского міра” ті кадри, де наші волонтери із товариства “Чорний тюльпан” збирають на полі бойовищ останки наших захисників, як ховають у чорні целофанові мішки не просто людські руки, ноги, відірвані голови, а пошматовану, скривавлену Україну, зойк матерів, сльози молодих дружин і невінчаних дів, ховають найкращих, найсвітліших, найсправніших, бо лиха українська доля віддала їх Небу, залишивши всіх нас на поталу юдолі і цьому моторошному волевиявленню рідного народу…
А ще й таке. Колись канал “1+1”, ще коли він не ходив у холуях і так безбожно не ганьбився, показував вражаючий документальний телефільм про Золоте Кільце, передмістя Москви. Як живе народ неподалік столиці. А живе він у бараках-розвалюхах із облупленими, з’їденими грибком стінами. Показали й нещасний, брудний народ, що існує, як сучасний смерд, нічого не відає про таку розкіш, як ванна, душ, відходок. А нужду справляє у відро — і “у окно”. Тож треба це показувати тим, хто ще й досі прагне “руского міра”, не пізнавши весь його жах і сморід. А якщо це його не лякає, то будь-ласка, як сказав якийсь златоуст часів Майдану Гідності: “Чемодан, вокзал, Росія!”.
Але найбільший захват, просто таки зачудування у цій невеселій комедії викликає склад “нових облич”. І це знову зе-проект. Він заїхав таки ж історичним епохальним велосипедом в народ і, як вмілий продюсер, створив ще один творчий проект на заздрість “95 кварталу”, “Лізі сміху”, “Розсміши коміка”. Цей таки ж найбільш креативний, смішний, всенародний, епохальний, доленосний — і ще який там? Та мовою “слуг” — “зашибись!!!” Він не увійде в історію, а в’їде на “вєліку”, а історія їхатиме паралельно на іншому, випаде із сідла і вперше в житті обрегочеться. Наслідок у неї буде такий, як і останні тисячу літ, коли її “слава” перероджувалася на “ганьба”. Не перетравить…
Яка яскрава і неповторна (дай Боже), яка різношерста публіка влилася у ВР! Яка всенародна хода відлунює в глибинах землі нашої! Які “спасенні” сили прийшли! Ренесанс! Епоха Водолія! Космічна диверсія! Приземлення літаючої тарілки. Є тамада-шоумен, стоматолог, конюх, няня, вчителька молодших класів, фотограф, друзяки-квартальці, є навіть сталіністи. Але є там і майданівці, волонтери, є патріоти. Ось такі холодні й гарячі “потоки повітря” будуть єднатися під круг­лим куполом. А це провокує буревії, смерчі. Не таланить тій будівлі на тих, що йдуть в одному напрямку, і ця дорога — в Україну, задля України, в ім’я України.
Як тут не згадати рядки вірша відомого автора, які лягають на нашу реальність: “Кого тут не було! Солоха і Мотроха! Був Опанас і гаспид Солопій! В басолі вигравав столітній дід Сивоха. Вив пес Бровко і піяв соловій! / Був тут хромий, глухий, сліпий і недоріка. На всі смаки! Всі жлуктять пиво, спотикач, медову. Смішить всіх блазень-поводир; а ріст — півчоловіка. Регоче дурнота — шинкарю, Срулю, наливай нам знову”.
Найбільше зачудування в мене (щиро) викликає конюх-депутат — ми з ним однодумці: інколи краще бути серед коней, ніж серед людей. (Але нащо зрадив таку гарну істоту і проміняв на значно гіршу?) Його роль на цій “арені цирку” чи не найважливіша і найпотрібніша. Та й інші професії в цьому “цирку” знадобляться. Наприклад, тамада-шоумен оголошує, що виступає всенародно люблений (овації, тупання ногами почнуться ще до закінчення його тиради), слуга людей і народу взагалі, Кінь Безбородько. А перед цим виходом няня помила його зі знанням справи, бо няня на цьому зуби з’їла. Стоматолог перевірив його ж таки зуби, вчителька молодших класів порахувала їх, бо по зубах визначають вік. Сталініст пофарбує йому гриву зеленою фарбою, а хвоста таки ж зробить червоним. І всенародно люблений, найславніший кінь соборної, із зеленою гривою і зеленими дзвіночками, гордо й велично ступає на арену цирку. Фотограф це все знімає для наступних поколінь. Друзі-квартальці в перших рядах цирку в зелених строях і на узвишші, як королівська родина. І всі 73% по всіх селах і містах плещуть в долоні, кричать, алялюкають, всі до одного в зелених штанях, сорочках, сукнях, навіть плавки, стрінги і ліфчики на “тьолках” зелені. “Прикольно!” “Клас!” І волосся, й лисини пофарбовані зеленою фарбою. А 43 проценти починають заздрити цифрі 73, доводити, що й вони спадкоємці великої слави, і їхні голоси є і в попередній цифрі. І коли б не вони, то чорта б пухлого цей карий Безбородько так поважно й гонорово, так хвацько ступав би по цій арені. І в перших, і в других ейфорія, вигуки “ми іх сдєлалі опять!” Щось на кшталт того, як князь Святослав казав “іду на ви”, а тоді повертався до Києва з перемогою. Чи коли козаки-характерники напускали на ворогів ману і вони рубали один одного, а їм ввижалося, що рубають отих у шароварах і з “оселедцями”. Козаки тоді також могли кричати: “Ото, сучі сини, кляті бусурмани, “ми вас сдєлалі”, що ви про нас по всьому світу “бла-бла-бла” казна що! Що нібито ми розбійники, а не славні запорожці!” Але такого не кричали б, бо були розкішні у словах, почуттях і такою, б-р-р-р, лексикою просто бридилися б.
Словом, ВР таки ж “сдєлалі”. Залишилося “сдєлать” ще розумних, професійних, державно спроможних. Он і курси “молодого міністерського бійця” в Трускавці були організували. І обіцяють навіть обійтися без опозиції, а свою власну всередині “слуг народу” створити і “сперечатися до потєрі пульса”. (Варто було б ще й бригаду реаніматорів у ВР завести. Мало що… Може, клініка “Борис” подбає).
Тож без гумору до цієї клоунади не підійдеш і не перетравиш. А буде, як у тій веселій пісні, яку почула на Кубані, на мотив нашого-їхнього гопака: “Той в тин, той в ворота — сидить баба криворота”. “Баба криворота” — таки ж вона, Верхов­на Рада. Це від реготу їй губи звело…
І що ми можемо від них очікувати? Поки що триває “Ліга сміху”, від якої зовсім Україні не смішно. А ми рахуємо їхні помилки, дурниці, підступні вчинки, які вони мало не щодня ліплять у своїх рішеннях і діях, дивимося, як на молодшу ясельну групу, якій треба осилити вищу математику і написати дипломні роботи з економіки і про гравітаційні поля планети в епоху Водолія. І “зебіли” вмовкли, у них все тепер “харашо”! “Пороха” здмухнули, вимазали у всьому, в чому змогли, щоб знав, як вищими цінностями нам баки забивати! Шибко умний, а ми таких не любимо, нам нравицця те, шо попроще! Он свого вибрали і свою череду, аж 254 голови молодняка у стійло загнали. Наш легітимний всякими бандерівськими заморочками не балується, йому все патріо­тичне “бла-бла-бла” до лампочки, йому й Україна, казав у Москві, як “ночная бабочка”, та, що на Окружній стоїть, бо це мовби і його земля, і не його… Але він в доску наш, тошонада!
Тож ті, що їх 73% і 43, ще підштаники не перуть, але підготовчі роботи до цього йдуть. “Слуги” наступають, напористо і агресивно. Їм давай Україну не частинами, а всю! І вони поки що для спокушених — дорогі “нові обличчя” (в прямому й переносному значенні), а для клану олігархів-ляльководів — ляльки, які вони будуть смикати за мотузочки. А “глядач”, який укотре виявився “правий”, знову буде плескати й шкірити зуби, але вже може й кутні.
І цих “ляльок” не врятує ніякий лікнеп, бо якщо для багатьох освіта й освіченість не була з юних літ у пріоритеті і молодий розум не увібрав той багаж знань, який дається лише юному мозку, то вже нині для багатьох ні “гуру економіки”, ні юриспруденції не допоможуть. Їхній час учнівства минув, хоча й кажуть — вчитися ніколи не пізно. Так то воно так, але навчитися буває пізно. Є процес, а є результат, і це не одне і те ж. Сонний розум важче розбудити, ніж той, який не спав, не проспав свого досвітку, ранку й пообіддя. Проти природи, як кажуть, не…
Що нас і їх чекає? Допускаю свій суб’єктивний прогноз. Вони будуть ділитися, як неблагополучні клітини, відповідно до інтересів тих олігархів, які їх приволочили до ВР. Потім не просто “сперечатися до “потєрі пульса”, а банально сваритися, протягувати ті закони, які потрібні їхнім господарям, робити й далі нові дурниці, битися навкулачки. Буде відчутний поділ на патріотів-українців і патріотів-путінців, що організують і тут “п’яту колону”, поділ на професійних і маргіналів-кнопкодавів, на європейськи зорієнтованих і сталіністів зі смурними лицями кагановичів, постишів, путінців. А вуста народу скажуть: “Дай Боже, щоб ви побилися, а ми подивилися”. А коли остаточно завалять роботу ВР, їх мітлою виметуть з круглої будівлі і заведуть нових. Діалектика! Не виключено, що серед підмітайлів будуть і ті, що з нерозумної голови повірили у цей неприкаяний, здебільшого, неосвічений натовп 254.
Тож “гуру” для переважно “проф-фесорського” збіговиська “слуг народу”, як делегатів від олігархічних кланів, потрібні. А для того, щоб очолити економіку, армію, СБУ, усі міністерства потрібні професіонали, а не шоумени, фотографи, вчителі, друзяки-квартальці та інша потішна, різношерста братія, на яку охоче йшли подивитися й проголосувати і бабусі, і вся “зелень” старої нації, вихована “95 кварталом”, “Лігою сміху” і “Розсміши коміка”. От вони таки зрадили ідеали Майдану і оминули в бюлетенях прізвища професійних, відданих і патріотичних, бо в них “старі обличчя”, і голосували за сучасний “продукт” професора Преображенського. Як казав здавен-давен в таких ситуаціях наш народ: охо-хо-хо! Ойо-йо-йо-йой! Ой, лишенько! Трясця їхній матері! Ковінька їм у гузно! Та хай би вас була мати на кропиву вис…ла!..
Мудрі оратори наших днів приписують цьому моторошному явищу якісь вищі критерії — мовляв, людей зрадили і вони висловили свій протест. Та ті, що здатні на такий вибір, не вимірюють своє існування такими цінностями, як “зрада ідеалів Майдану” чи “в ім’я України…” Бо це патріотична лексика, наповнена патріотичною енергетикою. Більшість із них не знають навіть значення цих понять. Для них це таке ж, як для “мудрагелів” значення слова “гуру”. І ті бабусі, що прийшли подивитися і проголосувати за “говорящую”, і ті молодики, юні отроковиці, що лавиною прийшли на виборчі дільниці, і ті немолоді, літні лиця, не спотворені інтелектом, не оперують такими поняттями, як “нас зрадили”, “ідеали Майдану”. Просто так “прикольно”, “кльово”, “це буде наш президент, а не отой шибко умний, що випендрюється і кричить “Слава Україні”, базарить про Томос і НАТО. І вощє ми за дружбу с Росією”. І не далі! І це майже цитата. Цим наповнений український простір і тест цьому, доказ, що саме такі люди запрудили Україну, — загиджені уздовж трас і залізничних колій ліси, переліски, діброви, водойми, отруєні хімікатами ріки, грунти, повітря. І за ці боготворимі, осквернені стихії часто мстить четверта стихія — вогонь, куди рагулю зась добратися. Це целофаново-пластикова людність з ментальністю руйначів. Точнісінько так, як вони вигублюють і оскверняють таку прекрасну і розкішну природу, діють як вандали, точнісінько так вони мислять, відчувають і діють у своєму волевиявленні. Цей народ дуже давно не поєднується із українською природою, із краєм лісів і дібров, ставків і рік, із всім космосом буття, і цей космос волає до Бога, що він зайвий. Совок-осквернитель живе і житиме ще не одне покоління і його просування-пресування, його недостойне життя продиктоване не лише непосильними тарифами, а непосильною для гідного життя поведінкою, мисленням, орієнтуванням на ті “цінності”, які лежать навіть не на асфальті, а під ним. Ось і доказ цьому — таки ж його волевиявлення. В одних ще й досі вібрує регіт від “розсміши коміка” та яким дурком його показують квартальці (тут він особливо регоче, “прикольно!”) Багатьох катає по містах і селах на своєму вєліку Голобородько. А в старіших головах свідомість вище тарифів не піднімається і ненависть до П. Порошенка, “який розвалив армію” (таке до мене кричала сусідка), “почав війну і не хоче її зупиняти, бо наживається на ній”; “при чому тут Путін! Це ж Порошенко туди поліз! Путін тут ні причому!”
І якщо комусь здається, що я даю непатріотичні, образливі оцінки свого народу, то в мене є цілком вмотивована “індульгенція”, бо я наслухалася цього через край, бо не боюся спускатися у нижчі пласти соціуму. Я його чую і бачу в електричках, на провінційних базарах, у переповненому транспорті. Саме його інтелектуальна сліпота і глухота породили лідера держави — для себе і під себе. І це та сторінка нашої історії, яка по своїй ганебності і миршавості не має аналогів. “Сліпі поводирі для сліпих” — зелена команда молодиків, отруєних ненавистю до України, її землі, яку вони готові продати з молотка, породили отих 254 обранці без освіти, досвіду, елементарного вміння керувати. Свідчить на мою користь і моя бідна, осквернена земля, яку Бог вручав оріям разом із золотим плугом, а вона дісталася “зебілам”, що і собі, і нам одягли на шию ярмо. Тому я викреслила себе, може, й назавжди, з рядів націоналістів і вступила (дуже-дуже давно) в ряди геопатріотів. До знемоги люблячи українські діброви, ставки, ліси, поля, хворі ріки, сади, світ птахів і звірів, навіть хмари і дощі, усі світила понад Україною, і страждаючи, дивлячись, як на все це наступає той, що голосує за “слуг народу”, не усвідомлюючи глибини власної і національної трагедії. Що його недорікувата доля не може бути іншою, і ніякі “слуги” її не змінять, бо і він, і здебільшого вони — єдине ціле, генетична травма нації, невиліковна болячка неповторної землі, всього лиш офірні вівці тих панів-“фермерів”, які звели їм кошару і вже взяли до рук ножиці і ножі…

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment