Місія, призначена Господом

До 30-річчя відродження автокефалії Православної Церкви України
Юрій Сорочик про приїзд Патріарха Мстислава до України

5—6 червня 1990 року Всеукраїнський Православний Собор УАПЦ заочно проголосив Блаженнійшого митрополита УПЦ у США та УАПЦ в діаспорі Мстислава Патріархом Київським і всієї України. Міністерство закордонних справ тодішнього СРСР не дало візи Предстоятелю УАПЦ: навіть у часи перебудови його ім’я перебувало в “чорному списку”, як “персони нон ґрата”. “Мій шлях до стольного Києва перекритий гострим камінням, що його насипано недругами нашого народу і його Святої Церкви”, — писав щойно обраний Патріарх у посланні до Святого Собору.
Вірні Української Автокефальної Православної Церкви домагалися дозволу на в’їзд до СРСР Патріархові Мстиславу (Скрипнику). Рішення ухвалювалося на найвищому рівні — особисто Михайлом Горбачовим під персональну відповідальність Юрія Сорочика, учасника бойових дій в Афганістані, обраного 1989 року народним депутатом СРСР. Про це й ведемо мову з керівником секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції Юрієм Сорочиком.

— Пане Юрію, наприкінці 1980-х—на початку 1990-х років хвиля національного відродження зачепила не лише громадсько-політичну, а й релігійну сферу життя українського суспільства?
— Святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України в 1988 році надало потужного імпульсу процесу відродження незалежності України, піднесенню національної свідомості її громадян та поставило перед багатьма українськими патріотами питання про повернення до своїх духовних витоків, зокрема відродження Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).
Центром руху відродження УАПЦ стала Петро-Павлівська церква м. Львова (настоятель — о. Володимир Ярема). 19 серпня 1989 р. священники Володимир Ярема та Іван Пашуля разом з усією громадою Петро-Павлівського храму заявили, що виходять з-під юрисдикції чужоземного релігійного центру — Московського патріархату. Слідом за Петро-Павлівською парафією одна за одною переходять до складу УАПЦ й інші громади Львова, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей. Цей рух поступово став масовим. Загальний ентузіазм, віра в початок національного пробудження, чистота помислів і намірів загалу вірних допомагали долати перешкоди й спричинили бурхливе відродження УАПЦ в Галичині. Власне тоді, 1989-го, на богослужіннях почали поминати митрополита УПЦ у США та УАПЦ в українській діаспорі Мстислава (Скрипника).
— Офіційну мету приїзду Патріарха Мстислава в Україну сучасні науковці у своїх дослідженнях сором’язливо замовчують, а саме ці події могли б пролити світло на справжнє становище і розвиток Української Автокефальної Православної Церкви, систематичні спроби її знищення, показали б справжніх послідовників боротьби за відродження єдиної Помісної Української Церкви Володимирового хрещення.
— У радянські часи процес в’їзду емігрантів до СРСР суворо контролював КДБ. У 1990-му вірні УАПЦ неодноразово домагалися дозволу на в’їзд до країни Патріарха Мстислава. З цього приводу 1 червня 1990 року митрополит Мстислав (Скрипник) надіслав Президентові СРСР Михайлові Горбачову листа, в якому писав: “…Не можу зрозуміти, чому саме моя особа досі знаходиться в реєстрі персон “non grata” і чому власне цей реєстр МЗС СРСР ще діє?”. Відомо, що тоді такі рішення ухвалювались на найвищому рівні — особисто Генеральним секретарем ЦК КПРС (1985-1991), Президентом СРСР (1990-1991) М. Горбачовим.
— Уряд СРСР відмовлявся надати митрополитові в’їзну візу?
— Саме так. Тож я надіслав до консульського управління Міністерства закордонних справ СРСР листа такого змісту:

Начальникові консульського управління
Міністерства закордонних справ СРСР
тов. Зеленову В. М.

5—6 червня 1990 року в м. Києві відбудеться перший Всеукраїнський Собор Української Автокефальної Православної Церкви, на який з’їдуться православні віруючі з усієї України. Ця подія відіграватиме дуже важливу роль в історії України.
Українська громадсько-політична організація “Рух” надіслала в США (штат Нью-Джерсі, Саут-Баунд-Брук) запрошення для голови УАПЦ митрополита Мстислава, архієпископа Константина, архімандрита Андрея. З огляду на дуже складну, напружену ситуацію між віруючими православними і греко-католиками на Україні, а особливо в західних її областях, я вважаю, що така особа, як митрополит Мстислав, який має авторитет і повагу як в однієї, так і в другої сторони, може налагодити діалог між конфесіями і своїм досвідом (а йому 92 роки, 48 з них він віддав Церкві) допомогти у розв’язанні релігійної проблеми у нас на Україні.
Але, як мені стало відомо, дозволу на в’їзд у СРСР митрополитові Мстиславу Міністерство закордонних справ не дало.
Зважаючи на сказане вище, прошу Вас від імені своїх виборців і православних віруючих вирішити питання про дозвіл на в’їзд в СРСР митрополита Мстислава.
Народний депутат СРСР
Ю. Сорочик.

— Ви були наймолодшим народним депутатом СРСР, але попри свої лише 24 роки доклали максимум зусиль для розбудови майбутньої Української держави…
— Так склалося, що я був співавтором Закону “Про вибори народних депутатів України” (1989 р.), членом Комітету Верховної Ради СРСР з питань законодавства і законності, головою підкомітету, входив до складу Міжрегіональної депутатської групи (МДГ) народних депутатів СРСР, до якої входили Андрій Сахаров, Галина Старовойтова, Анатолій Собчак, Борис Єльцин, Гавриїл Попов, Юрій Афанасьєв (РРФСР), Вітаутас Ландсберґіс (Литовська РСР), Іван Вакарчук, Ростислав Братунь, Роман Федорів, Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Юрій Щербак (УРСР) та інші.
— Отож тепер я, дослідник життєвого шляху і подвижницької пастирської діяльності одного з найвидатніших церковних діячів України і всього християнського світу ХХ століття — першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника), впритул підходжу до питання: як усе-таки в умовах жорстокого контролю КДБ вдалося отримати дозвіл на приїзд до СРСР племінника Голови Директорії та Головного отамана військ УНР Симона Петлюри?
— З приводу надання дозволу на приїзд першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава я звертався, насамперед, до членів МДГ — народних депутатів СРСР Андрія Сахарова, Галини Старовойтової та Анатолія Собчака. Зустрічався з Президентом СРСР М. Горбачовим, порушував перед міністром закордонних справ Радянського Союзу Едуардом Шеварднадзе питання про надання дозволу на в’їзд до країни митрополита УПЦ у США та УАПЦ в діаспорі Мстислава (Скрипника). 1990-го, як народний депутат СРСР, особисто запросив до України Патріарха УАПЦ Мстислава та взяв зобов’язання щодо його супроводу.
Патріарх Мстислав прибув зі США до Києва через Москву. На московському летовищі 20 жовтня, о 9.20 ранку, його зустріло багато людей з українськими національними прапорами, серед них космонавт Павло Попович, народний депутат України Лесь Танюк, члени московського Товариства “Славутич”, московської організації Руху. Державні представники не з’явилися. Планували, що Патріарх зупиниться в посольському представництві України в Москві, але його чиновники заявили, що у них “нет на этот счет никаких указаний”, і відмовилися надати автомобілі для супроводу. Їх роздобув я. Тоді Патріарх зупинився для короткого перепочинку в готелі “Москва”, де я мешкав як народний депутат СРСР від України.
— Що ж найбільше запам’яталося Вам від спілкування з першим Патріархом Київським і всієї України Мстиславом?
— На ближче спілкування часу, звичайно, було обмаль, бо того ж дня ми з Патріархом вилетіли до Києва, прибули о 20-й годині. У Бориспільському аеропорту та в Києві на Патріарха Мстислава уже чекали тисячі мирян, які прибули на 80 автобусах та безлічі приватних автомобілів.
Про приїзд Патріарха сповістили карпатські трембіти. На летовищі дівчата із Косівського району Івано-Франківщини в національних строях зустрічали Патріарха українським короваєм. Його Святість прийняв короваї також від полтавчан, львів’ян і тернополян. Хлібом-сіллю зустрічало Святійшого Мстислава Київське братство УАПЦ, хор заспівав “Ще не вмерла Україна”.
То була велелюдна демонстрація православного духу, якої українська столиця ще не бачила. Українці від усієї душі раділи приїздові Патріарха на Батьківщину. Щоби зрозуміти, якими були ті зустрічі, треба було жити в той час, коли народ наш відчув подих волі й українська душа розкрилася. Далеко не всім, але дуже багатьом людям хотілося всього українського. Їхні родини з покоління в покоління шанували все українське, зокрема й Українську Церкву. Можна лише по-доброму позаздрити та повчитись патріотизму, що був властивий Патріарху. Вся його проповідницька діяльність була самовідданим служінням українському народові, із якого він вийшов.
Святійший зазначив, що Україна переживає духовну кризу і тому кожному українцю Богом встановлена місія — вибороти авторитет нашої Церкви. Процес незалежності має йти від народних глибин. Того осіннього вечора велелюдне зібрання було оповите аурою духовної боротьби, до якої поневолений століттями народ був готовий, лише чекав на свого духовного проводиря і наставника, яким і проявив себе Патріарх Мстислав (Скрипник).
Вітали Патріарха Мстислава митрополит Іоан (Боднарчук), владики Василій, Андрій, Данило, Миколай, Роман, Володимир, Антоній, священники, письменники і народні депутати Дмитро Павличко, Володимир Яворівський, Микола Поровський, Левко Лук’яненко, Cтепан Хмара, представники Київської міської ради, відродженого українського козацтва, родина і вся Україна.
— Ви сказали, що взяли зобов’язання щодо супроводу Святійшого по Україні.
— Так склалося, що я супроводжував Патріарха Мстислава, коли він вирушив у коротку подорож по Україні. Вінниця, Хмельницький, Кам’янець-Подільський — це міста, які приймали у себе високого гостя як рідного духовного батька. Перед патріаршою інтронізацією Святійший Патріарх Київський і всієї України Мстислав з візитацією відвідав Луцьк, Кременець, Почаїв, Дубно та Рівне. Згодом побував у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Чернігові, Житомирі, Полтаві, де молився в Успенській церкві, а також у Харкові, де він колись звершив свій молодечий чин, отримавши під свою духовну опіку церкву від владики Теофіла (Булдовського) і УАПЦ — від владики Полікарпа (Сікорського). Востаннє Патріарх молився у Свято-Дмитрівському храмі, який його молитви повернули до життя…
— А як зустрічали першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава на Прикарпатті?
— У 1990 році звістка про те, що на Галицьку землю прибув Святійший Патріарх Київський і всієї України Мстислав (Скрипник), схвилювала всіх прикарпатців. Одна за одною під’їжджали машини з духовенством. Майоріли десятки різнокольорових хоругв, утворивши живий коридор із віруючих. В очах людей — веселка найрізноманітніших почуттів, починаючи від священного трепету до сліз радості, що нарешті побачать першого Українського Патріарха за всю тисячолітню історію існування християнської віри на теренах Руси-України.
На межі між Львівською та Івано-Франківською областями його Святість зустрічали архієпископ Івано-Франківський і Коломийський Андрій, архієпископ Тернопільський і Бучацький Василій, єпископ Володимир (Василь Романюк, згодом Патріарх УПЦ КП), єпископ Роман, єпископ Миколай, єпископ Антоній, духовенство Рогатинського, Галицького, Калуського районів, крайове Братство Св. Андрія Первозванного, заступник голови Івано-Франківського облвиконкому Євген Чучук, уповноважений у справах релігій Мирон Дерев’янко, представники влади Рогатинського району, працівники засобів масової інформації…
— Отож через сімдесят з лишком років колишній племінник і особистий ад’ютант Симона Петлюри Степан Скрипник удруге ступив своїми старечими ногами на землю героїчної Рогатинщини, на землю славної героїні Роксолани (Насті Лісовської).
— Так, після Рогатина Патріарх Мстислав відвідав Підгороддя та Бабинці, Наступна зупинка — у давньому Галичі. Далі — дорога до села Крилоса, де колись були центр давнього Галича і давня Галицька митрополія…
Уже надвечір ми з Патріархом Мстиславом у супроводі духовенства, представників влади та віруючих під’їжджаємо до храму Святої Покрови — кафедрального собору УАПЦ (нині ПЦУ) м. Івано-Франківська. Від імені демократичної влади до Патріарха звернувся голова Івано-Франківської обласної ради народних депутатів Микола Яковина. Словами щирої синівської вдячності від себе, духовенства та всіх віруючих Прикарпаття вітав його Святість архієпископ Івано-Франківський і Коломийський Андрій (Абрамчук), митрополит Іоан (Боднарчук), архієпископ Андрій, єпископи Роман і Антоній, секретар Єпархіального управління УАПЦ митр. протоієрей Михаїл Марусяк, супроводжуючі Патріарха громадянин США архімандрит Андрій. На зустрічі також були народні депутати УРСР Зеновій Дума і Богдан Ребрик та інші. Від УГКЦ на зустріч із Патріархом Мстиславом прийшли канцлер о. Андрій-Роман Кияк, священники о. Василь Гринишин, о. Роман Тринога, о. Микола Сімкайло (тодішній декан Івано-Франківський, пізніше єпископ Коломийсько-Чернівецький УГКЦ).
Наступного дня Святійший Патріарх Мстислав та супроводжуючі його особи відвідали могилу Українських січових стрільців та могилу жертв сталінського терору в Дем’яновому Лазі. Там було відправлено панахиди за загиблими і покладено вінки. Після того його Святість відвідав церкву в Підпечарах Тисменицького району. У цьому селі Святійшого люди зустріли із запаленими свічками на колінах, хоч під ногами було болото…
— Пане Юрію, 6 листопада 1990 року його Святість Мстислав відвідав центр гуцульського краю — м. Косів, де в церкві Різдва Івана Хрестителя урочисто провів богослужіння. Саме про це нагадує пам’ятна дошка на фасаді монастирського храму…
Так, на четвертий день свого перебування на Прикарпатті Святійший Патріарх Мстислав, владики та супроводжуючі їх особи виїхали до Косова — центру гуцульського краю. По дорозі — зупинка в Лісному Хлібичині Коломийського району, де його Святість зустріла численна громада віруючих з церковними хоругвами.
Наступна зупинка — в селі Мишині. І тут церковна процесія з хоругвами, з хлібом-сіллю та настоятель церкви священник Яків Стефанюк радісно вітали свого Патріарха.
На межі Косівського району при в’їзді до села Стопчатова Патріарха Мстислава зустрічали з букетами живих квітів представники Косівської районної влади. Церковне братство з хлібом-сіллю вітало Патріарха. Із Косова кортеж машин вирушає далі в гори. Неповторна краса Карпатських гір у будь-яку пору року: внизу ще пасуться корови, а верхи вже білі — там сніг. Дорога пролягає через Криворівню, Верховину, Ільці, Ворохту, Яремче, Делятин, Богородчани — і до Івано-Франківська. Надзвичайні враження залишилися у Патріарха від цієї поїздки.
Завершилося перебування його Святості Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника) на Прикарпатті, але в пам’яті і в серцях віруючих людей, в історії нашого краю ця подія залишиться назавжди.
Свою архіпастирську діяльність Патріарх Мстислав спрямовував на об’єднання православної спільноти. Зайве казати, що ідею єдиної канонічної Української Церкви підтримували та боролися за неї усі без винятку, кому дорогі Україна й український народ. З того часу й почалося відродження автокефалії Православної Церкви України.

Взяв інтерв’ю
Василь РОМАНЮК,
член НСЖУ,
м. Івано-Франківськ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment