«Пасіонарія» Марії Вайно — роман в новелах про січову стрілицю Олену Степанів

Михайло СІЧКА,
відповідальний секретар ІФ ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Нещодавно в Києві, у Національному музеї України, успішно пройшла репрезентація цього роману. Професор історії Ігор Гирич авторці надіслав такі рядки:
“Про Степанівну вже прочитав. Дуже корисна книга і добра. Особливо для молодшого покоління, школярів і старшокласників вона потрібна. Написано правдиво, зі знан­ням матеріалу і з любов’ю до персонажів.  Вона випромінюється з кожної сторінки. Гадаю і Ярославу Романовичу (Дашкевичу, сину) вона б сподобалася”. Адже біографічний в історичному зрізі роман становлення геройки є однозначно цікавий і для юних, і поважного віку людей. Недарма у деяких школах Івано-Франківської області цей невеликий роман в новелах вивчають на уроках літератури рідного краю.
Постать надзвичайної жінки-українки, жінки-геройки гідно втілена в романі “Пасіонарія” Марії Вайно. Гадаємо, що цей твір в майбутньому треба інтерпретувати в драматургійний: театральний чи кінематографічний формат. Той час пасіонарної епохи, як зазначено в анотації, творив національну еліту. У цю зоряну плеяду ввійшла у першій половині XX ст. українка Олена Степанів. Поруч з нею діяли дочки і сини молодої інтелігенції Галичини, інтелектуали, сформовані європейськими, загальноукраїнськими та галицькими обставинами.
Це не хронологічний “сувійний роман”, це деякі художні візії долі високої особистості, художній зріз її думок, поривань, любові, відчуті та перепущені через образовираження автора. Тому гадаю, справедливим було б, аби ця книга мала резонанс в Україні та за її межами.
Наразі авторкою Марією Вайно проведено не одну презентацію та репрезентацію роману; книгу було достойно представлено не на одному фестивалі історичної прози, на творчих зустрічах в бібліотеках, школах, на уроках рідного краю в місті, області та сусідніх областях.
Письменниці Марії Вайно, мисткині в жанрі новели, вдалося філігранно подати саме становлення образу геройки-патріотки через архетипи українства, метафорику мовлення, поетику в прозі – правдиво, безпосередньо в подачі й водночас — велично, що не залишає байдужим читача.
Є твори, які треба мати моральне, громадянське, авторське право писати, навіть маючи неабиякий письменницький хист, володіючи стилем та знанням теми, відчуттям образу, масштабністю характеру через деталізацію до переконливості, де б не було й штриха неправди, а правда б залишалася в рядках — живою матерією. Це дуже відповідально, клопітно, але втішно, якщо відбулося. А ще, як мені бачиться, так про жінку може писати тільки жінка…
Це твір, який потребував, як каже авторка, неабиякого часу і праці у пізнанні епохи, особистості, багатопроблемності житейського шляху героїні. Прочитано великі стоси книг: історичних, документальних, наукових розвідок; авторка консультувалася з науковцями у Львові і вдячна за науковий супровід художніх деталей у творі зокрема Надії Халак, кандидату історичних наук, старшому співробітникові Львівського відділення Інституту археології та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України та науковцям за діалоги: Ярославу Ляльці (нині покійному), Галині Сварник та Анні Кос.
Дуже цікаво спостерігати динаміку формування особистості в патріотизмі. Авторка уміло виклала той її шлях з дитинства аж до останнього подиху.
Патріотизм Олени (Галі, так її називали вдома) був прерогативою в родині, звідки його справжні витоки, де він формувався в юнацькі та студентські роки, де зріс діяльністю в захисті прав, у боротьбі за рідну землю, якщо за це навіть треба було покласти своє життя.
Є чуття, думки, рядки, які не знайдеш в жодних документах. Тим-то історик і відрізняється від письменника, бо (за Аристотелем) перший пише про те, що було, а другий пише про те, що могло би бути в контексті саме цієї історичної правди. Тому так вражає остання новела “Сповідь”. У ній акумульовано усвідомлення всього життя цієї жінки з дитинства аж до смерті. Ці штрихи усвідомлення — віхи — глиба її сумління, це підсумок, який є чесним зведенням воєдино аж до питальника-підсумка її життя, думок, любові, кохання, праці та боротьби.
Книгу вперше було видано 2012 року. Оце — третє перевидання. Певен, цікава, ненатужна, негромізка і водночас містка подача цього непересічного образу в художньому зрізі буде завжди, особливо в сьогоденні, цікава і для знавців епохи січового стрілецтва, і для ревних поціновувачів неординарної долі цієї української інтелігентки, науковця, воїнки (першого чотаря Галицької армії), політичного в’язня в час поневолення українства; дружини Романа Дашкевича, матері науковця Ярослава Дашкевича і загалом — фантастичної Жінки Олени Степанів.
Читаю — і зачитуюся тією епохою. Вона має багато деталей, які не відомі нашій сучасності. Захоплює те, що вражаючими залишаються рядки новел твору, що не просто оповідають, а колоритними словесними мазками показують картини образні, філософічні, символічні.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment