Сандармох (1937—2019-…)

5 серпня 2019 р. виповнилася 82-а річниця трагедії Сандармоху, де у 1937 р. сталінський режим знищував українців, поляків, естонців та в’язнів інших національностей, де вбивали й росіян, які не сприймали злочинну політику Сталіна.
Знаменною подією у вшануванні українських жертв репресій став Пам’ятний Хрест в Сандармоху “Убієнним синам України”. Голова української організації “Калина” в Карелії Лариса Скрипникова увійшла в історію. Завдяки її заповзятливості, патріотизму, щирій українській душі, в урочищі Сандармох з’явився цей величний пам’ятник з граніту, який привезли з Уралу.
Відбулося вшанування загиблих борців за волю, правду, життя. В заходах взяли участь українці Карелії, представники українських організацій Росії, Москви, Санкт-Петербургу, представники санкт-петербурзького Меморіалу, представник консульства України Олеся Луцинська, представники консульств Естонії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Фінляндії, Франції, священники православної, католицької церков.
На мітингу виступила Лариса Скрипникова, було прочитано послання від посольства США. Присутні поклали квіти і запалили свічки пам’яті по невинно убієнним. Біля Хреста отець Леонід провів молитва за упокій душ синів і дочок України.
Час вносить корективи в сучасність. Не було відомого правозахисника Юрія Дмитрієва, який зробив величезну роботу по встановленню самого факту масового вбивства в урочищі Сандармох. Він сидить у тюрмі за надуманим обвинуваченням. Дмитрієва представляла його донька, за “розтління” якої влада його переслідує.
Вже стала звичною відсутність представників влади будь-якого рівня. Хоча була певна родзинка у присутності кореспондентів ТРК “Росія-1”, щоправда без Скабєєвої.
1937 рік увійшов в історію як рік масштабних репресій кривавого сталінського режиму. Чи були б можливі репресії, якби не було мовчазної або немовчазної підтримки народу? Сотні тисяч сиділи в таборах, а мільйони на мітингах таврували ворогів народу, писали доноси. Тож не тільки Сталін і його прислужники несуть відповідальність за масові репресії.
Сполучені Штати скинули атомну бомбу на Японію. В Хіросімі загинуло зразу 70000 людей, у більшості — мирних. Людство ніколи не дійде спільної думки про необхідність, правильність чи злочинність такої акції. Але треба пам’ятати, що мілітаристську політику, піратський напад на Пьорл-Харбор підтримало японське суспільство, японський народ. Тільки така підтримка стала головним рушієм всієї агресивної політики Японії. Тож весь японський народ ніс на собі відповідальність за політику держави. Те ж саме можна сказати про Німеччину.
Але дві держави, два народи пройшли через горнило покаяння, Німеччина — через денацифікацію, Японія — через демілітаризацію, і сьогодні політика цих держав свідчить, що в свідомості людей, менталітеті народів сталися кардинальні, корінні зміни.
Більшовицький режим не впав з неба, революційні зміни в Російській імперії стали можливими при підтримці народу, і подальша комуністична практика теж отримала підтримку більшості народу. На землі інших народів імперії більшовицький режим було принесено на багнетах російської більшовицької армії.
Імперія, яка називалася радянською, розвалилася, постало пострадянське суспільство, але десовєтізації на пострадянському просторі не відбулося. Тож прояви рецидиву можливі, в чому переконуємось сьогодні.

Об’єднана прес-служба українських організацій Росії (ОПС УОР)

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment