Скривавлена нива

Георгій ЛУК’ЯНЧУК
5.08.1937 наказом НКВС № 00447 в колишньому СРСР було запущено колесо повномасштабних масових репресій. Фотодокументальна виставка “Скривавлена нива”, що розгорнулася під биківнянськими соснами просто неба, розповідає про те, як після розкуркулення і Голодомору нелюдське колесо терору продовжило дочавлювати українських хліборобів. На прикладі доль 18 представників 15 сіл Київщини переконливо показано, що в роки комуністичного терору розстрільна стаття могла знайтися для кожного, хоча в першу чергу знищували “неблагонадійних”, тобто працьовитих, підприємливих, небайдужих, ініціативних, незалежномислячих…

На восьми планшетах розповідається про життєвий шлях, обставини арешту і розстрілу селян, переважно Київщини. Згідно із державним курсом на суцільну й прискорену колективізацію заможний селянин визначався радянською пропагандою як “куркуль”, “експлуататор” і “ворог народу”. “Ворогами народу” регулярно ставали також бідняки чи середняки, оскільки самі “критерії ворожості” постійно розширювалися. Паралельно за допомогою архівних фотографій, плакатів, документів розгортається хроніка сільського життя 1930-х—1940-х років.
Генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника “Биківнянські могили” Богдан Біляшівський у виступі зазначив, що дата відкриття виставки є символічною. Саме 5 серпня 1937 року розпочалось виконання сумнозвісного Оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР № 00447 “Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів”. Так звана “куркульська операція” вважається однією з наймасовіших за кількістю жертв за час сталінських політичних репресій. Радянська влада завдала нищівного удару українському селянству, тим людям, які були господарями на власній землі, спочатку забравши у них цю землю та реманент під час колективізації, а потім і фізично знищивши найкращих, найпрацелюбніших під час Голодомору й Великого терору. Хоча офіційно декларувались основні демократичні права колгоспників, а в профільних і урядових ЗМІ розповідалось про покращення життя на селі, перевиконання колгоспами планових показників, збільшення врожаїв, придбання нової техніки та будівництво нових виробничих приміщень. Богдан Біляшівський також оприлюднив опрацьовані на сьогодні відомості щодо кількості розстріляних і похованих у Биківнянському лісі селян із сіл, представлених на фотографіях виставки.
Директор Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного Владислав Берковський підкреслив, що фотоджерела 1930-х років, що зберігаються в архіві, є досить специфічними як для дослідження, так і для оприлюднення. Попри велику кількість т.зв. “постановочних фотографій”, які створювали ідилічну картинку життя у постголодоморному селі, наявні інші, що показують нелегкі умови праці та побуту колгоспників. Проте у сукупності з матеріалами з архівно-кримінальних справ, іншими документами ці джерела дозволяють відтворити картину тогочасного життя селян Київщини та показати, як радянська влада у мирний час знищувала власних громадян. “Кожне фото, представлене на виставці, є певним символічним пам’ятником нашим предкам — українцям, які мріяли про майбутнє для своїх дітей, але цього так і не сталося”, — наголосив В. Берковський.
Голова Національної комісії з реабілітації, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Роман Подкур зазначив, що українських селян радянська влада прирекла до розстрілів чи заслань до таборів ГУЛАГу за типовими штампованими обвинуваченнями у проведенні контрреволюційної або протиколгоспної агітації, поширенні провокаційних чуток щодо радянської влади. Проте знищення українського селянства почалося раніше, з примусової колективізації, вилучення зерна, Голодомору, свідомого розділення селян на “куркулів”, “середняків” і “бідняків”, а потім зштовхування їх між собою. Ці складові, на думку Романа Подкура, дуже вдало висвітлює тайм-лайн виставки. Він також підкреслив, що виконання т.зв. “куркульської операції” в Україні розпочалась на кілька днів раніше, а саме 3 серпня 1937, ще до офіційної вказівки. Пояснення цьому лише одне — ці люди в уявленнях НКВСників уже були приречені, адже вільний господар на своїй землі більшовикам заважав.
Перед присутніми також виступили полковник юстиції у відстаці, дослідник репресій Андрій Амонс, заступник генерального директора з наукової роботи Заповідника Тетяна Шептицька, родичі репресованих селян, чиї історії представлено на виставці — Олександр Євтух (родич Петра Євтуха), Віталій Литвиненко (правнук Семена Литвиненка), Павло Гольоса (онук Йосипа Гольоси). “Їх розстріляли за правду, але перш за все, щоб відібрати землю, аби ніхто на неї не претендував. Селян почали примусово виселяти із домівок, відбирати усе майно та висилати до Сибіру. Тих, хто чинив спротив, розстрілювали”, — свідчать родичі репресованих. Промовці говорили про те, що фізичне знищення найдієвішого прошарку суспільства обернулося руйнуванням ціннісних підвалин життя, про те, до чого призводить відсутність у державі демократичних інститутів і неконтрольованість влади, а також про пам’ять, яку необхідно відроджувати, щоб стати нормальним суспільством…
Пам’ять про закатованих учасники заходу вшанували: запалили лампадки і поклали квіти до братських могил Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму 1937—1941 років.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment